85. Головні підходи до розуміння правопорушення та причин їх виникнення у сучасній теорії держави і права

правопорушення — це юридичний факт, який має місце за наявності усіх зазначених вище ознак. Слід розрізняти правопорушення як юридичний факт і склад правопорушення — як сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне чи шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

 Юридичний норми, як веління, направлені на свідому волю людини. Проте суспільство, яке складається з широкого кола осіб різних за своїми переконаннями і свідомістю, не завжди може забезпечити своїми приписами додержання норми і догм чинного законодавства. Особи, що протиправно здійснюють своє поведінку, не дотримуючись встановлених норм вчиняють правопорушення. Переважно правопорушення здійснюються заради досягнення відомих цілей, до здійснення яких людину штовхають її особисті інтереси, переконання, нерідко це збіг обставин, дуже часто це просте незнання норм чинного законодавства, яке веде до вчинення протиправних дій. Як свідчать соціологічні дослідження правопорушення не виникали б у такій кількості, коли б не існувало в державі стільки нормативних актів, які повністю регулюють всі правовідносини, що виникають, то, як це не парадоксально, але менше було б і вчинюваних злочинів. Це явище можна пояснити тим, що свідомість рецидивних злочинів полягає в тому, що чим більша і важча кара за правопорушення і злочин, тим більший азарт його вчиняти.  Створюючи закони, необхідно враховувати свідомість, якщо не всіх членів суспільства, то хоча б більшості. Припущення, що всі члени даного суспільства чи держави мають однаково правові переконання, що виражені в офіційних законах держави не правдиве, оскільки, якщо члени суспільства мали одинакові правові переконання, вони б без усякого примусу стали виконувати їх. Проте ми не знаємо ні в минулому, ні в сучасний період ні одного суспільства чи держави, в якій би не здійснювались правопорушення і в якій би не існували міри відповідальності за вчинені правопорушення. Оскільки правопорушення існують в будь-якій державі, будь вона з найдовершенішою системою законодавчих норм і найпідпорядкованішою системою державних органів, покликаних сприяти правопорядку і законності, то межею кожної держави є виявлення причин правопорушень, дослідження їх характеру. мети вчинення, для того, щоб можна було вжити заходів для попередження їх виникнення, оскільки загальновідомим є вислів, що попередити злочин чи правопорушення набагато простіше, ніж розкрити його і притягнути винну особу до відповідальності.  Отже, причини правопорушень – це ті явища соціальної дійсності, які викликають або полегшують скоєне правопорушень. Причини правопорушень за загальним правилом в теорії права поділяють на основні і неосновні. Основними причинами виникнення правопорушень, вважаються ті причини, яким належить визначальна роль в цьому процесі. Це, наприклад: суперечність чинного законодавства основним правам людини, суттєві вади, недоліки чинного законодавства. До неосновних можемо віднести ті явища об’єктивної реальності, які полегшують вчинення правопорушень. Сюди можна віднести недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, неналежний контроль за додержанням правил дорожнього руху та ін. За суб’єктивним ставленням особи, тобто за свідомим чи несвідомим розумінням і сприйняттям особи всі причини виникнення правопорушень поділяють на об’єктивні і суб’єктивні. Об’єктивні – це явища, які існують незалежно від волі і свідомості людини і спричиняють виникнення правопорушень. Наприклад: економічна криза, низький рівень життя людей, недоліки в роботі державних органів. Суб’єктивні – це ті явища, що входять до складу індивідуальної свідомості людини і спричиняють споєння правопорушень. Наприклад, незнання особою вимог закону, її негативне ставлення до закону, неправильне розуміння закону. Для того, щоб краще зрозуміти й усвідомити причини правопорушень, на мій погляд буде доречним зупинитися на життєвих причинах, фактах, що ведуть до правопорушення і як результат зроблений висновок про способи їх усунення. Однією з основних причин виникнення правопорушень, яка дуже часто характерна на сучасному етапі існування суспільства є суттєві вади, недоліки чинного законодавства. Цю причину можна пояснити так: в умовах переходу держави до правової держави, дуже часто зустрічається колізія норм одних нормативно-правових актів іншим, і особа, співставляючи свої дії і вчинки у відповідності до норм одного закону і діючи в межах, визначених ним, може порушити і переступити межі і приписи іншого законодавчого акту, і цим самим здійснити правопорушення. Не менш поширеною серед основних причин – виникнення правопорушень в суперечність чинного законодавства правом людини. Це означає, що документально всі права задекларовані в тих чи інших нормативно-правових актах, а в реальному житті вони не реалізовуються. Так, наприклад, в Конституції України, закріплено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Проте держава на даний момент таке право закріпила, а методи його реалізації не забезпечила. Більша частина людей в Україні перебуває зараз за межею зубожіння і нерідко для того, щоб роздобути “достатнє” харчування, одяг, йде на шлях злочинності, нерідко примушуючи себе переступати в собі людську гідність. Парадоксально, не правда? Право закріплене, а люди щоб скористатися конституційним правом скоюють в “найкращому” випадку правопорушення, а деколи фінал може бути ще страшнішим – вчинення тяжких злочинів. Також до вчинення правопорушень приводить халатне ставлення до своїх службових обов’язків. Дуже часто на практиці буває так, що одна особа працівник, який несе відповідальність за майно підприємства, у разі пошкодження, знищення чи крадіжки цього майна, неналежним чином веде облік і охорону матеріальних цінностей, а інша особа, яка в “певний час опинилася в доречному місці” користається нагодою і вчиняє правопорушення.