118. Заохочувальні санкції.

санкція як засіб заохочення правомірної поведінки виконує стимулюючу функцію, яка також сприяє забезпеченню таких загальних функцій права, як: виховна та соціальна.

Заохочення - метод мотивації, протилежний покаранню.

Матеріальне-Медаль,Нагорода,Премія

Моральне-Похвала.

Заохочення за працю - це публічне визнання результатів заслуг працівника та його успіхів у роботі. Заохочення є важливим засобом виховання в трудовому колективі і зміцнення трудової дисципліни. Кожний керівник у межах наданих йому прав повинен заохочувати підлеглих за зразкове і сумлінне виконання трудових обов'язків. Підставою для застосування до працівника заходів заохочення є його сумлінна ефективна праця, тобто бездоганне виконання трудових обов'язків, підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, тривала сумлінна робота, а також інші досягнення в роботі. У статутах та положеннях про дисципліну підстави для застосування заходів заохочення можуть уточнюватися стосовно особливостей умов праці в конкретних галузях економіки чи сферах діяльності. Отже, заохочення поділяються: а) за способом впливу на працівників - на моральні (подяка, нагородження Почесною грамотою, занесення в Книгу пошани та на Дошку пошани тощо) та матеріальні (премії, цінні подарунки тощо); б) за сферою дії- загальні, що застосовуються до будь-якого працівника, та спеціальні, що застосовуються до певних категорій працівників чи у визначених галузях господарства; в) за суб'єктами, які їх застосовують, - заохочення, що застосовуються роботодавцем, та заохочення, що застосовуються державними органами. Допускається одночасне застосування декількох видів заохочення. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Заохочувальна вплив може бути державним і недержавним, безпосереднім і опосередкованим, абсолютним і відносним, матеріальним і моральним, централізованим і децентралізованим.

У залежності від заохочують суб'єктів умовно можна виділити державне та недержавне заохочення. Державне заохочення має офіційний характер, в управлінні провідне місце. Суб'єктами недержавного заохочення можуть бути громадські та інші недержавні організації, а також індивідуальні особи. Прикладом може бути проведення конкурсів та установа призів громадськими організаціями. Індивідуальні особи іноді встановлюють винагороду за повернення втраченої речі і т.п. Однак і форми недержавного заохочення повинні відповідати вимогам чинного законодавства.

По механізму впливу заохочення може бути безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє заохочення здійснюється на основі заохочувальних норм у формі односторонніх правозастосовних актів по відношенню до конкретного суб'єкта. Це може бути нагородження орденом, премією, цінним подарунком і т.д. Особливість безпосереднього заохочення полягає в тому, що воно застосовується за певну заслугу.

Опосередковане заохочення має інший механізм реалізації. Воно також починається з видання нормативного акту, що містить заохочувальну норму. Тим самим держава висловлює схвальне ставлення до скоєння досить широким або щодо невизначеним колом осіб будь-яких корисних дій. До цих осіб звернений заклик до вибору ними бажаного з точки зору держави варіанта поведінки. Але саме заохочення реалізується безпосередньо адресатом заохочувальної норми через досягнення більш високих показників і не потребує будь-яких додаткових рішень з боку владних органів, як це відбувається при безпосередньому заохочення. В основі опосередкованого заохочувального механізму лежать, наприклад, такі приклади, як зниження податку або звільнення від нього підприємств у пріоритетних галузях народного господарства, зміна нормативів, процентних ставок та інших подібних регуляторів.

Необхідно уточнити, що безпосереднє заохочення не слід ототожнювати з прямими методами управлінського впливу, так як заохочення-це завжди метод не прямого, а непрямого управління. У даному випадку мова йде не про ступінь категоричності того чи іншого заохочувального приписи, а про спосіб придбання самої заохочувальної заходи.

При розгляді заохочувального методу під іншим кутом, наприклад з точки зору характеру прояву, можна виділити заохочення абсолютне і відносне. Абсолютна заохочення виражається у формі нагородження або надання благ іншим передбаченим законом способом, коли заохочуване особа отримує конкретні додаткові блага матеріального чи морального характеру, якими він раніше не володів. Припустимо, якщо за самовіддані дії при гасінні пожежі громадянин нагороджений медаллю «За відвагу при пожежі», то в цій ситуації він безпосередньо отримує «нове благо», нові права і обов'язки додатково до того, що у нього було до цього моменту.

Відносне заохочення як одна з модифікацій заохочувального методу спостерігається на тлі протилежної методу-примусу. Прикладом може служити кримінально-правове заохочення і аналогічне заохочення в адміністративному праві. Ці заходи мають своїм змістом не надання громадянам-об'єктів управління будь-яких винагород у вигляді певних благ, а лише зниження або усунення кримінально-правового або адміністративно-правового обтяження. Чи можна в звичайній обстановці вважати благом незначне адміністративне стягнення? Безумовно, ні. Благом воно може сприйматися лише щодо застосування більш серйозних каральних кримінально-правових або адміністративно-правових заходів. Відносність подібного виду заохочення проявляється в тому, що відбувається як би накладення на примус. На відміну від абсолютної, відносне заохочення може частково або навіть повністю нейтралізувати покарання (стягнення). Представивши покарання і заохочення у вигляді векторів з протилежного спрямованістю, можна помітити, що абсолютна величина заохочувального вектора не може перевищувати величину негативного.

Виходячи з територіального масштабу впливу метод заохочення може бути централізованим і децентралізованим. Це пов'язано з тим, що державні органи являють собою розвинену систему, в якій певними повноваженнями заохочувального характеру мають практично всі ланки. Незважаючи на деяку умовність цього поділу, можна вважати, що застосування заохочувального впливу верхніми ланками ієрархічної градації відноситься до централізованого заохочення, що адресатами і громадською думкою сприймається частіше за все як більш цінне і авторитетне, наприклад присудження вищих нагород і відзнак РФ, що входять до неї республік.

Важливу роль виконує і децентралізоване заохочення. Воно більш динамічно, оперативно і відповідно може значно посилити ефективність управляючого впливу. Прикладом децентралізованого заохочення може бути застосування заохочувальних санкцій місцевими Радами народних депутатів, встановлення радою трудового колективу підприємства премій для некурящих, радою керівників колгоспів і радгоспів винагороди за пошук паліїв сільськогосподарських об'єктів і т.п.

Функції заохочень:

a) Орієнтаційна функція: встановлюючи ті чи інші види заохочення, держава тим самим визначає цілі, до яких слід прагнути об'єктів управління-основним адресатам заохочувальної норми;

b) Оцінна функція: заохочуючи суб'єктів права, держава, таким чином, дає відповідну оцінку поведінці цих осіб;

c) стимуляційна функція: проявляється у тому, що заздалегідь обіцяне заохочення є одним із засобів спонукання громадян до досягнення корисного результату

d) Забезпечувальна функція: випливає з тієї обставини, що за допомогою заходів заохочення владний суб'єкт не директивно, а у спосіб «забезпечує» корисну поведінку громадян. У ході управлінського впливу заходи заохочення поряд із заходами примусу по-своєму забезпечують, наближають досягнення наміченого результату;

e) Функція узгодження інтересів (компромісу) полягає в тому, що за допомогою застосування заходів заохочення може досягатися мета узгодження інтересів держави та різних верств громадян. Але у випадку, очевидно, повинна йти мова не про стабільний, довгостроковому, а про проміжному, тимчасове вирівнюванні становища суб'єктів.