43. Характеристика підходів та загальні закономірності встановлення корпоративних цілей.

Важливими базисними елементами стратегічного менеджменту є корпоративна місія та корпоративні цілі. У принципі можливі два підходи до встановлення цілей підприємства.

Суть першого підходу досить проста і добре відома російським фахівцям з управління: встановити цілі, виходячи з досягнутого рівня, додаючи, скажімо, 2-3% до цифр минулого року. Це так званий метод В«планування від досягнутогоВ».

Другий підхід до встановлення корпоративних цілей значно складніше, він припускає розбивка процесу визначення цілей на ряд послідовних кроків:

1. Визначення місії (філософії) бізнесу.

2. Встановлення довгострокових загальних цілей на плановий період.

3. Визначення конкретних цілей (завдань).

Вважається, що основна гідність такого покрокового підходу полягає в тому, що він змушує менеджерів і фахівців підприємства осмислити, що вони бажають досягти і яким саме чином.

Згідно з визначенням Світового банку, корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативних положень та практику господарювання у приватному секторі, що дозволяє товариствам залучати фінансові і трудові ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримуючи при цьому інтереси всіх осіб, що беруть участь в товаристві та суспільства в цілому.

Корпоративне управління розглядається як система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства.

Незаперечним фактом є недостача фахівців з корпоративного управління, недостатній рівень підготовки менеджерів в області корпоративного управління.

Досягнення мети можливо за допомогою підцілей, а саме:

1. Розкрити сутність корпоративного управління, оцінити роль і місце у системі суспільних відносин. Показати його значення в умовах становлення ринкової моделі господарювання.

2. Проаналізувати еволюцію корпоративного управління, моделі корпоративного управління в західних країнах, розглянути зовнішню і внутрішню структури корпоративного управління.

3. Вивчити особливості корпоративного управління в акціонерних товариствах.

4. Оволодіти навичками логічного і критичного осмислення процесів регулювання корпоративного управління (державного та саморегулювання).

5. Ознайомитися з особливостями і проблемами корпоративного управління в сучасних умовах господарювання України.

43. Особливості визначення корпоративної місії та забезпечення її взаємозв'язку з місіями корпоративних формувань.

Корпоративна місія (девіз корпорації), яку іноді називають господарською місією або концепцією бізнесу, характеризує можливість фірми (компанії) займатися бізнесом з урахуванням ринкових потреб, характеру, смаків, традицій, моди, психології покупця, особливостей продукції і наявності конкурентних переваг. Місія -— це сформульована вищим керівництвом і обнародувана загальна стратегічна (генеральна) мета організації, сенс її існування з погляду інтересів громадськості (суспільства). При такому підході ієрархія мети корпораційної господарської структури буде підпорядкована її місії.

Корпоративна місія має бути виражена в порівняно простих визначеннях і в зручній для сприйняття формі; в основі цієї місії мають лежати завдання задоволення інтересів і потреб споживачів через ринок; наявність чіткої відповіді на запитання, чому споживачі будуть надавати перевагу товарам і послугам цієї, а не іншої фірми.

Роль, яку відіграє корпоративна місія (як колегіальна концепція діяльності) в процесі розвитку корпорації, в узагальненому вигляді можна звести до таких положень:

Місія деталізує статус фірми і визначає напрям та орієнтири для визначення мети і стратегії на різних організаційних рівнях. Розроблені й сформульовані на її основі завдання служать критерієм для прийняття рішень. Якщо керівники не уявляють для себе основної мети їхньої організації, то в них і не буде, скоріш за все, логічного критерію для вибору найкращої альтернативи діяльності.

Розуміння корпоративної місії допомагає одержати широку панораму бізнесу, що дає змогу менеджерам і службовцям організації подивитися на все, що відбувається, з позиції підприємства в цілому, без чого довгострокова конкурентоспроможність немислима.

Корпоративна місія має величезне значення для комунікацій як усередині організації (оскільки дає змогу краще зрозуміти завдання бізнесу її співробітникам), так і поза нею (оскільки сприяє доведенню інформації до акціонерів, постачальників, споживачів, громадськості).

Визначаючи корпоративну місію, необхідно починати з відповіді на запитання: хто наші клієнти; яку користь можна принести нашим споживачам? Необхідність вибору місії було усвідомлено давно. Так, ще Генрі Форд визначив місію своєї компанії дуже просто: "Надання людям дешевого автомобіля". Він думав, що якщо хтось це робить, то прибуток навряд чи зможе пройти повз підприємця. За словами засновника і глави корпорації "Омрон" Кадзуми Татеісі, девіз "Підприємство — слуга суспільства" створив ідеальну основу діяльності компанії і став джерелом сили при розширенні її ділової активності. Близькими за змістом до місії є поняття політика і філософія підприємницької діяльності.

Так, під політикою діяльності підприємства розуміють сукупність усіх нормативних вимог і способів здійснення їх, що формують структуру та хід подій у зв'язку з діяльністю підприємства або окремих його підрозділів.

Філософія підприємницької діяльності включає вищі основні принципи діяльності, зокрема такі головні вимоги:

• уявлення про зміст підприємницької діяльності;

• ставлення менеджерів до учасників підприємницької діяльності, зокрема їхня готовність відповідати за працівників підприємства і вкладників капіталу;

• ставлення менеджерів до навколишнього середовища, у тому числі їхня готовність відповідати за ставлення до партнерів по ринку, громадськості, екології;

• ставлення менеджерів до соціально-технологічних змін, зокрема до швидкого сприйняття технічних і соціальних новацій;

• ставлення менеджерів до підприємницького ризику, зокрема їхня готовність або неготовність до ризику.