43. Рейтингове оцінювання якості корпоративного менеджменту.

Рейтингові оцінки корпоративного управління набули поширення на початку 2000-х років у зв’язку із корпоративними банкрутствами та скандалами в США та розвинених країнах Європи. Внаслідок значних збитків та падіння довіри до ринку інвестиційні інвестори почали задаватися питанням, як добре менеджери компаній управляють ввіреним їм капіталом відповідно до їхніх інтересів. В США було прийнято Закон по боротьбі із корпоративним та бухгалтерським шахрайством (Sarbanes-Oxley Act). Найбільші фондові біржі підвищили вимоги до корпоративного управління публічних компаній у правилах лістингу. Дані події послужили поштовхом до розвитку комерційної рейтингової індустрії. Як відмічено [11, с. 1], для компаній стало важливим ознайомитися із рейтинговими системами, що пропонуються агентствами, як ці рейтинги можуть бути використані інвесторами, як провести оцінку власної практики управління, щоб мати можливість адаптуватися до феномена рейтингування.

На українському ринку рейтинги корпоративного управління пропонуються агентствами Standard&Poor’s та “Кредит-Рейтинг”. Міжнародні агентства Moody’s Investors Service та Fitch не пропонують окремі рейтинги корпоративного управління, але в розрахунку кредитних рейтингів використовують показники якості корпоративного управління як складовий елемент. У наукових дослідженнях також сформувалася низка методик рейтингування. Виходячи із доцільності застосування професійного та академічного досвіду, автором проведено аналіз та систематизовано існуючі підходи рейтингової оцінки корпоративного управління. Серед численних комерційних організацій обрано ті, що працюють на ринках пострадянського простору

На основі аналізу комерційних та дослідницьких рейтингів корпоративного управління автором зроблено наступні висновки. Комерційні рейтинги, спираючись на міжнародні стандарти корпоративного управління та професійний досвід, представляють повну комплексну оцінку внутрішньої організації корпоративного управління в компаніях та банках. Однак використання даних рейтингів ускладнено низкою проблем. По-перше, за наслідками поточної фінансової кризи діяльність міжнародних рейтингових агентств зазнала суттєвої критики. Агентства звинувачують у помилкових процедурах присвоєння кредитних рейтингів, що зумовило їх масовий перегляд у кризовий період, а також у низькому рівні відкритості методики оцінок [10]. Іншою проблемою є платна основа присвоєння рейтингів. Факт отримання платні за послуги від емітентів, а не користувачів, є приводом завищення рейтингів задля встановлення гарних відносин із клієнтами.

Тому практика комерційного рейтингування розглядається багатьма науковцями як одна із причин світової фінансової кризи [13, с. 67]. По-друге, на прикладі українського ринку використання комерційних рейтингів неможливе внаслідок низького попиту з боку вітчизняних банків. Тому наукове дослідження на основі комерційних рейтингів щонайменш обмежено умовами непрозорості методик, питанням “незалежності” експертів та рейтингів від клієнтів, а також відсутності самих рейтингів, присвоєних банкам.

Розробка дослідницьких рейтингів необхідна для виправлення недоліків комерційних рейтингів шляхом економетричного моделювання. Однак у науці до сьогодні не представлено єдиного алгоритму побудови рейтингу корпоративного управління. Різні автори розраховують власні рейтинги на основі правового законодавства та кодексів досліджуваних країн. Крім того, рейтинги, як правило, призначені тільки для компаній, чиї акції котируються на фондових біржах, та не враховують специфіку банківської діяльності.

Необхідність розробки окремої методики оцінки якості корпоративного управління в аналізі українських банків зумовлена наступними умовами. На думку експертів та науковців, рівень розвитку корпоративного управління у вітчизняних банках проходить початковий етап впровадження міжнародних та національних принципів і стандартів [2, с. 13; 3, с. 24]. На даному етапі для банків першочерговим завданням стоїть розкриття інформації про корпоративне управління. Тому розробку методики доцільно проводити на основі критерію рівня інформаційної прозорості. Головним призначенням методики рейтингування є оцінка рівня якості з точки зору впровадження процедур відповідно до прийнятих стандартів.