62. Основні складові організаційної досконалості за Харінгтоном (процеси, проекти, зміни, знання, ресурси).

Організаційна досконалість – це такий стан організації, який характеризується наявністю чітко спрямованого цілепокладання на ефективність та "силового поля" змін і передбачає на основі використання знань здійснення проектів із залученням ресурсів та організації процесів і забезпечення результативності.

Здатною до організаційних змін може бути організаційно досконала структура (організація). Є різні підходи до детермінації організаційної досконалості.

Зокрема Д. Харінгтон виділяє такі основні складові організаційної досконалості: процеси, проекти, зміни, знання, ресурси. Очевидно, що ці складові між собою взаємопов’язані.

Процеси – це організована діяльність, в основі якої лежить певний проект, що передбачає на основі знань перетворення (зміну) ресурсів.

Проекти передбачають організацію процесів, при яких на основі знань змінюються (перетворюються) ресурси.

Зміни самі по собі є процесами, їх ефективне здійснення передбачає організацію і виконання проектів, розроблених на онові знань з урахуванням ресурсів.

Знання, як масив інформації, спонукають нас до змін, тобто до здійснення проектів, що передбачають організацію процесів з використанням ресурсів.

Ресурси, які є завжди обмеженими, відтворюваними і не відтворюваними, можуть бути добуті або отримані завдяки пев-ним процесам і проектам, що передбачають певні зміни (перетворення) та використання знань.

Очевидно, що до цих складових організаційної досконалості необхідно

додати ще цілі (ціле покладання), в основі яких лежить забезпечення результативності та ефективності. Крім того, складові організаційної досконалості (які, як ми вже показали, є взаємопов’язаними) слід подати в логічній послідовності і добавити "результативність":

1) знання – масив знань, інформації, що дозволяє створювати проекти;

2) проекти – реалізація проектів вимагає наявності ресурсів;

3) ресурси – наявність ресурсів дозволяє здійснювати процеси;

4) процеси – процес має видати певний результат;

5) результативність.

Усі ці складові передбачають наявність та здійснення змін, які можна назвати "силовим полем" організаційної досконалості.

63.Біхевіористичний, когнітивний, психодинамічний, гуманістично-психологічний підходи до змін

Зростання ролі людського чинника в практиці управління створило передумови для активного застосування таких підходів до змін, як біхевіористичний,когнітивний, психодинамічний, гуманістично-психологічний.

Мета біхевіористичного – зміна поведінки персоналу і керівництва. При цьому аналізуються наступні питання: Які заохочення і покарання застосовують на підприємстві ?, Наскільки вони ефективні при внесенні змін

Зміст когнітивного підходу полягає в наявності певної мети: чим ясніше мета, тим вірогідніше її досягнення. Тому в двох ключових сферах – діловій активності й особистій мотивації – постановка мети займає найважливіше місце. Крім того особливого значення набуває наступне:

Особистий світогляд та ціності ( якими є основні цінності співробітників і як вони узгоджуються із цінностями підприємства.

Переконання й відносини ( які переконання і відносини співробітників відіграють роль обмежувачів і чим їх можна замінити.

Як засвідчують співставлення, когнітивний підхід побудований на основі біхевіоризму, проте поведінка розглядається в контексті переконань, а головна увага приділяється результатам, Суть даного підходу полягае у розвитку позитивного мислення, а також докладному вивченні обмежуючих переконань, що мають наслідком форми поведінки, приреченої на провал.

Психодинамічний підхід заснований на припущенні, що при зіткненні із зовнішніми змінами людина переживає безліч внутрішніх психологічних станів. Так, крива зміни і пристосування, побудована на основі досліджень В. Сатір, містить у собі не тільки декілька стадій, але й два ключові моменти, що зачіпають або просувають на новій рівень досвід індивідума: чужорідний елемент і трансформаційну ідею.

Гуманістично-психологічний підхід містить у собі декілька важливих ключових моментів: Суб’єктивного усвідомлення індивідуумом, відповідальності за положення, яке склалося, або принаймні припущення, що, якою б не була ситуація, у людини залишається вибір, як думати і діяти, відчуття людини як єдиного цілого.