1.Основні етапи становлення української нації у хіх на п.Хх ст.

У другій половині ХІХ ст. після скасування кріпосного права прискорюється процес консолідації української нації. Консолідація українськ. нації – процес, що відбувається під впливом модернізації та характеризується усвідомленням великою спільністю людей необхідності створення власної національної держави на основі єдності й кордонів території проживання, формування та поширення єдиної літературної мови, культури, зміцнення економічних зв’язків..

Консолідація української нації була тісно пов’язана з процесом модернізації всього суспільного життя:

1.)Зростала кількість населення, як за рахунок природного приросту так і за рахунок переселення представників інших етносів на українські землі. Тож на поч. ХХ ст. населення українських земель стає багатонаціональним: українці – 72%, росіяни – 12%, євреї – 8%, німців – 2%, поляків-1,2%.

2.) Процес індустріалізації ( модернізації) сприяв поширенню економічних зв’язків між різними регіонами України, перемішуванню населення. Це врешті-решт приводило до поступового витіснення регіональних особливостей і формуванню загальноукраїнських елементів культури, мови. З’являється необхідність створення національної ідеї, національних інтересів. Розвивається національна самосвідомість українців. Українці, де б вони не проживали, відчували себе представником нації, а не якогось окремого регіону.

Та формування української етнічної нації наштовхувалося на великі труднощі:

а) відсутність власної національної держави;

б) політика русифікації і ополячування українців;

в) заборона розвитку української освіти, мови, літератури;

г) переселення в Україну населення з Росії, Польщі та ін.. Незважаючи на ці та інші труднощі, процес формування української етнічної нації в к.ХІХ на поч.ХХ ст. значно прискорюється. Територіальним центром формування української модернової нації стала Наддніпрянщина.

Українська нація формувалася переважно як селянська. За переписом 1897 р. на території Наддніпрянщини 84% населення становили селяни. Статистичні показники по західноукраїнських землях під владою Австро-Угорської імперії засвідчують, що на 1900 рік 95% населення тут займалося сільським господарством і лише 1% був зайнятий у промисловості.

На поч. ХХ ст. національний рух охопив усі верстви українського населення.

Таким чином, на поч. ХХ ст. в Україні водночас відбувався двоєдиний процес. З одного боку формувалася етнічна українська нація, а з іншого – на основі українського етносу формувалася модерна політична українська нація, до складу якої входили представники всіх націй і етносів, що населяли Україну.

2.Особливість національного руху в к.Хіх на поч.Хх ст. Громадівський і просвітницький рух.

На поч. ХХ ст. прискорився розвиток українського національного руху. З’явилося нове покоління українських діячів, які називали себе «національно свідомими українцями». Це були переважно студенти. Вони вимагали для свого народу не лише національних культурних прав ( культура, освіта, театр, література) , а й політичної свободи, соціальної справедливості. Студенти, спілкуючись в таємних дискусійних гуртках, знайомилися з нелегальною антиурядовою літературою, революційною ідеологією. Згодом вони створювали різні революційні організації, політичні партії.

Таким чином, на поч. ХХ ст. посилився процес політизації національного руху, всього українського суспільства.

Економічна криза ( 1900-1903 рр.) погіршила життя робітників, загострила аграрне і національне питання. Посилюється страйковий рух. В Харкові, Києві, Катеринославі, Миколаєві, Керчі та інш. містах відбуваються страйки за участю сотень тисяч учасників. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, скасування понаднормових робіт. Згодом з’являються і політичні гасла «геть самодержавство» та ін. Селяни громили поміщицькі маєтки, захоплювали поміщицьку землю, знищували посіви.

На поч. ХХ ст. посилюється і визвольний рух в Україні. Велику роль у цьому відігравали, зокрема, «Громади». «Громади» - це організації інтелігенції. Громадівський рух виник у другій половині 50-х рр.ХІХ ст. Перша «Громада» утворилися у Петербурзі. До її складу входили М.Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко та ін. згодом «Громади» виникли у багатьох містах – Києві, Одесі, Чернігові, Катеринославі. До їх складу входили видатні діячі культури, науки – В. Антонович, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Драгоманов, М. Лисенко, Л. Косач. В роботі Катеринославської «Громади» активну участь приймав Д. Яворницький. Громадівський рух відіграв велику роль у розвитку українського національно-визвольного руху. Громадівці видавали наукову і популярну літературу про історію, культуру, традиції українців, виступали з лекціями, пробуджуючи їх національну свідомість. У 1897 р. у Києві відбувся з’їзд членів «Громад», на якому було засновано Загальну українську безпартійну демократичну організацію ( ЗУБДО) , до якої увійшли всі «Громади» в Україні. Діяльність «Громад» тривала до Лютневої революції 1917 р.

Значну роль у розвитку українського національного руху відіграли культурно - освітні товариства «Просвіта». Перша «Просвіта» виникла у Львові у 1868р. У жовтні 1905р. було створено «Просвіту» у Катеринославі. Потім в Одесі, Києві та інших містах. В роботі «Просвіт» брали участь фактично ті ж відомі люди, що і у діяльності «Громад». Просвітницький рух мав ті ж цілі, що і громадівський. Видавалася просвітницька література по історії, культурі, традиціях українського нарду. Створювалися бібліотеки. Проводилися літературно-музичні вечори, концерти, лекції. І громадівський і просвітницький рухи мали великий вплив на пробудження національної самосвідомості українців. Все більше вони усвідомлювали себе окремим народом.

Таким чином, український національний рух в к.ХІХ на поч.ХХ ст. поєднував елементи етнічного національного, соціального, політичного рухів. Це і було його основною особливістю.

Російські політики, особливо націоналістичного напрямку, намагалися зашкодити українському руху. Часопис «Киевлянин» писав: «Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи разом узяті.»