4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 6

1. Будова книги (матеріальна, поліграфічна, документальна).

Основні деталі, що утворюють книгу – це друковані листи. У кінцевому своєму вигляді друкований лист утворює зошит. Число сторінок у такому зошиті залежить від обраної долі паперового листа або, інакше кажучи, від того, скільки разів і в якій послідовності буде зігнутий паперовий лист для отримання зошита. Такі зошити містять у собі 16 або 32, рідше 8, 12, 24 сторінки.

Книжковий блок – це комплект з’єднаних між собою зошитів або листів, які складаються з сторінок та інших деталей майбутнього видання.

Книжкові блоки можуть відрізнятися за способом комплектування, за видом форзаца, способом зшивання, обробці корінця, відсутністю або присутністю капталу, присутністю або відсутністю закладки, способів обробки зрізів. Книжковий блок для палітурки може бути скомплектований у залежності від об’єму книги, підборкою або вкладкою. Останній вид використовується дуже рідко – для мало об’ємних видань

Книга має такий складовий елемент як каптал. Він представляє собою міцну шовкову чи бавовняну стрічку шириною 12-16 мм. З товстим кольоровим краєм. Каптал наклеюють на корінець книги біля нижнього та верхнього зрізу. Призначення капталу – закріплення верхніх та нижніх країв зошитів, що складають книжковий блок. Край палітурки, що виступає за зріз книжкового блоку називається кант. Лист, що закріплює та з’єднує палітурку з книжковим блоком – це форзац. Існує задній і передній форзаци. У залежності від об’єму видання, цільового призначення, способу комплектування книжного блока розрізняють наступні види форзаців: приклеєний, пришивний та накидний.

Кожна старанно оформлена книга має в собі апарат видання. Це своєрідні тексти, що доповнюють видання, для допомоги читачеві у користуванні ним (довідково – допоміжний апарат видання) і краще зрозуміти його зміст (науково – довідковий апарат видання).

До довідково – допоміжного апарату відносяться: зміст, покажчик, колонтитули, анотація, реферат.

До науково – довідкового апарату входять: вступна стаття , передмова автора, редактора чи видавництва , післямова, бібліографічні посилання , книжкові бібліографічні списки та покажчики (допомагають читачеві звернутися до літератури, що розширить та поглибить знання в предметі, якому присвячене видання).

2. Редагування як синтез операцій контролю й виправлення; модель редагування; інструменти редагування. Ефективність методів редагування (контролю й виправлення).

У період становлення редагування розглядали як неподільний процес, що не може бути розмежований на складові. У ньому виокремлювали такі синтетичні методи, як вичитування, скорочення, опрацювання та перероблення, наголошуючи при цьому на методах виправлення. Поступово цей синтетичний підхід зазнав певних змін: редагування продовжували розглядати як єдиний процес, проте наголос ставили вже не на виправленні, а на аналізі авторського оригіналу. Однак редагування не є неподільним процесом. Воно складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.

Контроль (аналіз) — це послідовність процедур пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні. Пошук помилки здійснюється за допомогою індикатора норми, фіксація полягає у виявленні тих компонентів повідомлення, які охоплює помилка, а локалізація — у точному місцезнаходженні (заданні координат) помилки в повідомленні.

Виправлення (реконструкція) — це послідовність процедур приведення помилок, виявлених у процесі контролю повідомлення, у відповідність до чинних норм.

Отже, методи редагування — це процедури (алгоритми), які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення помилки і/чи виправляти їх. Так, методом контролю є процедури перевірки тексту за орфографічним словником (наприклад, як у комп'ютерній системі перевірки орфографічної правильності тексту).

Методи редагування пов'язують редактора, норми редагування, мову, інструменти редагування, а також повідомлення в одне ціле.

Ефективність методів редагування

Для знаходження і виправлення одних і тих самих помилок можна використову¬вати різні методи редаїування, які мають, звісна річ, різну ефективність. Наприклад, якщо перевіряти правильність тексту за правилами орфографії, то результат буде од¬ним, а якщо за орфографічним словником, — то іншим (так, кожен неологізм при перевірці за орфографічним словником буде визначений як помилкове слово, оскільки в словнику його ще нема; за правилами цей неологізм може бути визнаний і як правильне, і як неправильне слово, залежно від дотримання в ньому норм написання). Оскільки ідеальних методів не існус, іноді постає потреба кількісно порівняти різні методи редагування, щоб виявити найдосконаліший. Проте на практи¬ці до цього вдаються не часто через брак об'єктивних критеріїв оцінки.

Усі способи визначення ефективності методів редагування базуються на підра¬хунку кількості помилок.

З урахуванням сказаного окремо розглянемо способи визначення ефективності методів контролю, виправлення, а далі — редагування в цілому

Для оцінки методів контролю слід використовувати такі критерії:

а) ефективність контролю — це відношення кількості помилок, виявлених певним методом контролю, до кількості помилок, які виявляють найкваліфікованіші редактори-експерти (цей показник повинен прямувати до 100%):

б) коефіцієнт хибної діагностики (//) — це відношення кількості виявлених певним методом контролю помилок, що насправді помилками не є, до кількості по¬милок, які виявляють найкваліфікованіші редактори-експерти (цей показник повинен прямувати до 0%):

в) інтегральний показник ефективності контролю (/) — різниця між ефективністю контролю й коефіцієнтом хибної діагностики:

Інструменти редагування

З часу виникнення редагування і аж до кінця XX ст. його інструменти практично не змінились. На той час основним інструментом редагування був пишучий пристрій (гусяче перо, олівець, ручка), яким робили виправлення на носії інформації. Крім того, застосовували й інші інструменти — лезо й гумку, якими "зрізали" чи стирали непотрібні знаки, а також спеціальну білу фарбу (білила), якою замальовували зайве. Такі інструменти можна назвати механічними. До них можна віднести й друкарські машинки, якими у XIX й XX ст. в текст вносили виправлення.

Наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. інструменти редагування кардинально змінилися, а саме: завдяки впровадженню у видавничу справу комп'ютерної техніки ці інструменти стали електронними (екран монітора комп'ютера, клавіатура, мишка й текстовий процесор). Проте, незважаючи на такі суттєві зміни, іноді паралельно продовжують використовуватися й механічні інструменти попереднього періоду.

Використання у видавничому процесі комп'ютерної техніки висуває до редактора низку кваліфікаційних вимог, зокрема вміння досконало працювати на комп'ютері за допомогою текстових процесорів. Використання такої техніки та відповідного програмного забезпечення суттєво підвищує продуктивність праці редактора.

У наш час вибір інструменту редагування (механічного чи електронного) залишається для редактора справою його уподобань і звичок. Так, редактори старшого покоління через низьку якість зображення на екрані редагують тексти, як правило, тільки на папері. Редактори ж молодшого покоління редагують тексти як на папері, так і на екрані монітора. Вибір інструменту на якість редагування не впливає, проте впливає на продуктивність праці: внесення виправлень безпосередньо на екрані суттєво підвищує її продуктивність.