4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 12

1. Визначення тиражів видань та його методи.

Визначення накладу видання. Вирішуючи питання про доцільність опублікування, редактор попередньо повинен провести вивчення стану ринку з тематики пропонованого рукопису (наявність у реалізації аналогічних видань, час їх опублікування, наклади, видавничі й реципієнтські особливості, опубліковані в пресі рецензії тощо). Метою такого вивчення повинно бути прогнозування кількості примірників видання, потрібних для задоволення реципієнтського попиту.

Використовують такі методи прогнозування накладів видань:

а) збір замовлень реципієнтів, надісланих у відповідь на розповсюджені ЗМІ тематичні плани2 чи каталоги періодичних видань;

б) підрахунок кількості потенційних реципієнтів видання (такий спосіб характерний, наприклад, для визначення кількості примірників навчальної літератури);

в) використання даних щодо аналогічних видань, які вже були реалізовані читачам (цей метод — «за аналогією» — характерний для визначення кількості примірників, наприклад, для художньої літератури, періодичних видань).

Якщо під час визначення накладу виникають суттєві труднощі, ЗМІ можуть випускати так звані випробовувальні наклади, які після успішної реалізації книжкового видання можна додрукувати, а для періодичного — збільшити (у наступному номері). Звичайно, трапляється, що видання є актуальним і за своїм рівнем може бути опубліковане, проте за прогнозом не збере потрібної кількості заявок, щоб окупити себе й принести прибуток. У такому випадку ЗМІ повинен або приймати рішення про спонсорування видання за власний рахунок (тоді видання буде планово збитковим), або самостійно чи разом із автором книги або засновником видання шукати спонсора. Звичайно, коли йдеться про видання, що їх оплачують самі замовники, то ЗМІ в ціні видання відразу повинні враховувати свій середній прибуток.

Вирішуючи питання щодо накладу, редактор у книжковому ЗМІ повинен враховувати також терміни реалізації видань. Видання, які потребують для реалізації значного часу— наприклад, кількох років, — «заморожують» оборотні капітали ЗМІ, а тому є небажаними.

Часто у видавничій практиці щодо термінів застосовують правило, згідно з яким загальний наклад видання не повинен більш як удвічі перевищувати тієї кількості примірників книги, які можна з певністю збути за перший рік1. Як свідчить досвід, наступного року можна збути лише третину реалізованого за перший рік.

2. Етичні норми редагування.

У видавничій практиці використовують цілу низку етичних норм редагування (найширше — в пресі, телебаченні та радіомовленні, обмеженіше — у книговидавничій справі). Етичні норми прийняті як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Кілька етичних норм практично в усіх країнах зведено до рангу юридичних і зафіксовано в законодавчих актах: норми щодо образи, наклепу та прихованої реклами.

Більшість етичних норм, не зведених до рангу юридичних, як правило, прийнята спілками журналістів різних країн. Загальний принцип етичних норм встановлює: автор повинен так подати своє повідомлення, щоби воно завдавало якнайменшої шкоди всім сторонам. Дамо перелік цих норм, укладений на основі кількох кодексів журналістської етики.

• Повідомлення повинно бути об'єктивним, тобто висвітлювати не лише позицію більшості, а й позицію меншості.

• У повідомленні не можна вказувати ім'я джерела інформації, коли джерело передало її за умови нерозголошення його імені (в багатьох країнах така етична норма зведена до рангу юридичної).

• Опублікування повідомлення може бути затримане лише в тому випадку, коли це необхідно для перевірки його істинності.

• Інтерв'ю, коли воно дослівно (тобто у вигляді цитат) передає думки інтерв'юйо- ваного, підпадає під дію авторського права того, хто давав це інтерв'ю, з відповідними наслідками, що з цього випливають. Відповідає за інтерв'ю, подане у вигляді переказу, автор, на якого розповсюджується дія авторського права.

• Лист дописувача може бути опублікований лише в тому випадку, коли про таке бажання дописувача можна зробити висновок зі самого листа. Скорочення в листах можливі лише в тому випадку, коли орган ЗМІ у кожному випуску публікує інформацію про те, що редакція залишає за собою право вносити у листи загальноприйняті виправлення та потрібні скорочення.

• У повідомленнях слід уникати подання фотографій та імен жертв насильства, стихійних лих, нещасних випадків тощо, крім особливих випадків (коли це історичні особи або коли подія викликала особливий громадський резонанс). Те саме обмеження стосується фотографій та імен родичів чи близьких потерпілих.

• Повідомлення про ювілеї слід подавати лише за умови згоди на це самих ювілярів.

• У повідомленнях, де описують результати соціологічних опитувань, слід вказувати: назву організації, що провела дослідження; кількість опитаних; замовника опитування; дату, а при потребі регіон та інші суттєві особливості опитування.

• Опублікування мемуарів та інтерв'ю злочинців є неприпустимим.

• У повідомленнях неприпустима дискредитація за ознакою статі, належності до расової, етнічної, релігійної, соціальної чи національної групи.

• Судові звіти повинні бути виключно безсторонніми. Зізнання підозрюваного в скоєнні злочину не є підставою для визнання його винним до вироку суду.

• Лікарські таємниці є дійсними і після смерті осіб, яких вони стосуються.

• У повідомленнях при описах політичних опозицій чи втеч із місць ув'язнення автор не має права розповідати деталей, які можуть зашкодити описуваним особам чи їх родичам, оскільки це може призвести до додаткових наступів на опозицію чи неможливості втечі інших осіб.

• Слід утримуватися від публікування імен та фотографій злочинців, якщо на те нема особливих причин. Під дію цієї норми не підпадають особи, які займають посади в державних чи громадських організаціях, і депутати, злочини яких пов'язані з їх посадою.

• Слід критично й стримано висвітлювати у повідомленнях результати медичних та фармацевтичних досліджень, які можуть призвести до депресивних чи ейфорійних станів хворих.