3. Галузеві норми редагування дитячої літератури.

Одним з важливих аспектів редакторської роботи над літературним твором, адресованим дитині, є комплексна оцінка його змісту і форми. Відокремити одне від одного, коли йдеться про дитячу книгу, неможливо: у дитячому сприйнятті емоційне переважає над логічним, і вдале використання всіх засобів впливу дозволяє забезпечити найбільш ефективне засвоєння юним читачем змісту видання, правильне його розуміння та сприйняття, вправне застосування отриманих знань.

Репертуар дитячого видавництва, зазвичай, формується з: 1) творів, що вже видавалися і придатні для перевидання; 2) нових творів; 3) творів «дорослої» літератури, що можуть зацікавити дитину.

Здійснюючи комплекс аналітичних операцій, редактор повинен вміти безпомилково визначати, що слід перевидавати, що видавати вперше. Для першого сценарію, як правило, відбираються твори, що стали дитячою класикою, а також фольклор. (Перевидання завжди посідали значне місце у масиві дитячої літератури).

Видавець, що працює в галузі дитячого книговидання, повинен пам’ятати: дитину важко примусити читати, якщо в неї немає достатніх для цього мотивацій і, передовсім, зацікавленості темою, предметом викладу. Навіть шкільний підручник повинен бути таким, щоб школяреві не хотілося його випускати з рук.

Особливістю дитячої книги є те, що сюжет присутній і в творах нехудожнього характеру, особливо, якщо вони адресовані мо- лодшим^категоріям читачів. Власне на сюжетній основі побудований один з доволі поширених різновидів дитячої пізнавальної літератури — науково-художня книга, в якій достовірна інформація, науковий фактаж викладається з використанням засобів художньої творчості.

Працюючи над майбутнім виданням, редактор повинен бра¬ти до уваги олі функціональні можливості ігрової складової в тексті, в ілюстрації, в архітектурі дитячої книжки (не випадково улюбле¬ною формою «перших» книжок є книжка-іграшка)

Ігровий компонент в дитячому творі може набувати форми:

1) словесної гри;

2) власне гри, уведеної в канву тексту;

3) гри як основного композиційного елементу;

4) ігрових засобів введення читацької думки, оптимізації

викладу.

Для форматів дитячих видань притаманна не лише специфічна геометрія, а й досить помітне коливання у розмірах — від «кишенькових» (прикладом може слугувати вже згадувана серія книжок-малюків видавництва «Торнадо») до більше середніх та великих. Вибір формату залежить від віку читацької аудиторії, цільового призначення видання, умов користування ним дитиною. Наприклад, для того, щоб у книжках для читачів-початківців оптимально сполучити текст, складений кеглем 14 — 16 п., з численним великоформатним ілюстративним матеріалом необхідно достатньо простору і площі. Тому слід обрати формат з групи великих.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 31

1. Аналітико-синтетичне опрацювання повідомлень масової інформації.

Аналітико-синтетичне опрацювання документів — це аналіз документів і наявної в них інформації (текстової, графічної, аудіальної, відео тощо), який дає змогу синтезувати на його основі за певними правилами інше повідомлення. Тут під синтезуванням мають на увазі генерування нового чи трансформування за певними правилами існуючого повідомлення.

Аналітико-синтетичне опрацювання відрізняється від створення повідомлень у двох аспектах:

— створюючи повідомлення (наприклад, сонет), автор може використовувати тільки внутрішню інформацію; аналітико- синтетичне опрацювання здійснюють на основі тільки зовнішньої інформації, тобто наявних оприлюднених повідомлень (використання внутрішньої інформації тут — загалом — недоречне, навіть заборонене);

— створюючи повідомлення, використовують творчі методи породження (генерування) інформації; здійснюючи аналітико- синтетичне опрацювання інформації, використовують переважно загальновідомі алгоритми її опрацювання.

Під час аналітико-синтетичного опрацювання, як правило, створюють вторинну інформацію — пошукові образи, бібліографічні описи, реферати, огляди тощо. Винятком є коректура, редагування й переклад, під час яких вторинної інформації не створюють, а лише, якщо можна так сказати, „перекодовують" первинну.

Види АСО: бібліографування, індексування, інформаційний пошук, анотування, реферування, коректура, редагування, перекладання, готування оглядів.