3. Лінгвістичні норми редагування: рівні словосполучень, речень.

1. Фразеограми. Фразеограм — це два чи більше слова, які з’єднані синтаксичними зв'язками, утворюють семантичну єдність і в реченні заступають один із його членів. Серед фразеограм за ступенем умотивованості значення їх складовими частинами виділяють такі види фразеологізмів: а) ідіоми [загальне значення словосполучення не мотивується значеннями включених до нього слів: водити за ніс (фразеологізм), червоний карлик (термін)]; б) фразеологічні одиниці [загальне значення словосполучення лише частково мотивується значеннями присутніх у ньому слів: заткнути за пояс (фразеологізм), космічний корабель (термін)]; в) фразеологічні сполучення [загальне значення словосполучення повністю мотивується значеннями включених до нього слів: повітряний замок (фразеологізм), електронна обчислювальна машина (термін)]. • Кожну вжиту в повідомленні фразеограму слід перевіряти на наявність у фразеологічному чи термінологічному словнику. • Значення фразеограми, вжитої в повідомленні, повинно бути таким самим, як і в словниках фразеограм. Контроль фразеограм слід проводити словниковими і когнітивними методами: словниковий дає змогу виявити, чи справді існує така фразеограма, а когнітивний — перевірити, чи точно вона вжита. Нормативною базою для проведення словникового і когнітивного методів контролю виступають: а) для фразеологізмів — фразеологічні словники1, а також СУМ, де для кожної повнозначної лексичної одиниці перелічені фразеологізми, в які вона входить; б) для складених. Оскільки фразеологізми, як і слова, вступають у відношення синонімії, то контроль можливості їх синонімічного використання також можна проводити списковим методом.

2. Синтаксичні зв'язки. Словосполучення — це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. — це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. У словосполученні лише одне слово є стрижневим (синтаксично незалежним), а решта — синтаксично залежні від нього. У мовленні та повідомленнях—на відміну від мови, де є лише підрядні словосполучення, — існують два основні типи словосполучень: підрядні (зі зв'язками координації, узгодження, керування та прилягання) і сурядні (з тими ж зв'язками, але, крім того, з наявними однорідними залежними словами). Далі вестимемо мову лише про такі структури словосполучень, тобто ті, що є в повідомленнях. Сурядні словосполучення — з однорідними членами—додатково ділять на безсполучникові та сполучникові, а також залежно від кількості в них однорідних членів. До синтаксичних зв'язків, які під час редагування викликають суттєві труднощі, відносимо підрядну та сурядну координацію, узгодження й керування. Такий тип зв'язку як прилягання практично ніколи не викликає труднощів, а тому розглядати його не будемо. Координація — це синтаксичний зв 9язоку словосполученні між субстантивним та вербальним словами. Такий зв'язок може бути або граматичним (число, а також особу чи рід — залежно від ситуації — для вербального слова задають такі, які диктує субстантивне слово) або смисловим (число, особу чи рід для вербального слова задають такі, які диктує семантичне значення субстантивного слова). • Підрядний координаційний зв'язок між підметом, вираженим окремим словом чи словосполученням із підрядним зв'язком, і присудком повинен бути граматичним, тобто присудок у теперішньому і майбутньому часі повинен мати те саме число, що й підмет, а в минулому часі — ще й той самий рід. Перелік винятків із цієї норми подано в додатку 8. • Сурядний координаційний зв'язок за наявності кількох однорідних субстантивних слів (незалежно від їх числа) повинен бути смисловим, тобто присудок повинен мати форму множини. Узгодження — це синтаксичний зв'язок у словосполученні між субстантивним та означальним словами. Спершу розглянемо узгодження, виражені ад'єктивними, а далі — субстантивними частинами мови (прикладкою). • Підрядне узгодження повинно бути повним граматичним, тобто означальне слово повинно узгоджуватися з субстантивним у роді, числі та відмінку. Перелік винятків подано у додатку 10. • Сурядне узгодження у випадку, коли є два і більше однорідних означення і одне субстантивне слово, повинно бути смисловим, тобто субстантивоване слово повинно стояти в множині. • Сурядне узгодження у випадку, коли є одне означення і два чи більше однорідних субстантивних слова, повинно бути смисловим, тобто при однорідних субстан- тивованих словах означуване слово повинно стояти в множині.

Перелік винятків із двох останніх норм подано в додатку 11 (частини А і Б). • При узгодженихприкладках зв'язок може бути неповним граматичним, тобто достатньо, щоб означуване слово стояло в тому ж відмінку й числі, що й субстантивне. Керування — це такий синтаксичний зв'язок у словосполученні, коли стрижневе слово вимагає, щоби залежне від нього слово мало лише певну строго визначену морфологічну форму. • Для підрядного керування зв'язок між словами повинен відповідати шаблонові, передбаченому в інвентарі мови для цього конкретного стрижневого слова. • Для сурядного керування всі залежні однорідні слова повинні бути приєднані до стрижневого слова в одній і тій самій морфологічній формі. Сполучники при однорідних членах. У разі наявності сурядних словосполучень для однорідних членів можна використовувати три способи їх поєднання — безсполучникові, сполучникові та їх комбінації. • Ряди однорідних членів "а", "б" і "г" (див. приклад вище) задають лише частину множини описуваних об'єктів, а ряд "в" (зі сполучником перед останнім однорідним членом) — усю множину об'єктів. • Усі однорідні члени повинні бути подані в однаковій морфологічній формі, а сполучники й прийменники при них повинні мати таку форму, що забезпечує максимально можливу кількість відкритих складів. • Однорідні члени речення можуть вимагати наявності перед першим чи перед кожним із них відповідних прийменників. Вибір типу словосполучень. Словосполучення у текстах за частотами посідають у ранговому списку такі позиції: — вербально-субстантивні — 20,1 %; — субстантивно-ад'єктивні—17,7%; — субстантивно-субстантивні —14,9%; — субстантивно-вербальні —12,1%; — вербально-адвербіальні — 6,8%; —субстантивно-прономінальні — 5,7%; —прономінально-вербальні — 4,8%; — вербально-прономінальні — 4,6%. Решта 28 типів словосполучень становлять лише 13,3%.• У публіцистичному і художньому видах повідомлень при передачі на письмі усної мови допустимі відхилення від перелічених норм.

1. Порядок слів у реченні. У мові розрізняють порядок слів основний (в оповідних реченнях) та модальний (в питальних, спонукальних, окличних та умовних реченнях). • У мові основний порядок слів повинен відповідати такій послідовності: TL А, SA2Dl VD2 [Ах 02А2]Ах Ох А2 [Ах 02А2\ де Т — обставина часу, виражена прислівником, іменником у непрямому відмінку чи навіть підрядним реченням часу; L — обставина місця, виражена прислівником, іменником у непрямому відмінку чи навіть підрядним реченням місця; А j — узгоджене означення; А2 — неузгоджене означення; S — суб'єкт дії (підмет); V — присудок; Dx — обставина, виражена прислівником способу дії; Д — обставина, виражена неприслівником способу дії; Ох — об'єкт дії (прямий додаток); 02 — непрямий додаток. Квадратними дужками виділена група непрямого додатка, позиція якого може змінюватися залежно від його морфологічної форми (наприклад, якщо непрямий додатокстоїть у давальному відмінку, то він повинен стояти перед прямим додатком, а коли ні,— то після). 229 • У мові в питальних, спонукальних й окличних реченнях основний порядок слів трансформують: присудок ставлять перед підметом і, крім того, в питальних реченнях у першу позицію додають питальне слово, а в окличних — частку хай, нехай. • У мові в умовних реченнях спершу вказують умову, а лише тоді — дію, яка відбувається за цієї умови. • У мові звертання завжди повинні стояти в першій позиції речення. • У мові вставні слова повинні стояти перед початком речення, якщо вони стосуються цілого речення, або перед тим членом речення, якого вони стосуються. • У мові дієприслівникові звороти повинні передувати головному реченню у тих випадках, коли: а) описувана ними дія передує вказаній присудком; б) описують причину дії, вказану присудком; в) описують умову дії, вказану присудком. Порядок слів під час мовлення та в повідомленнях називають комунікативним. Комунікативний порядок слів є похідним, тобто таким, що утворений на основі порядку слів у мові, проте може як збігатися з ним, так і відхилятися від нього. • У повідомленнях заборонено змінювати порядок слів у реченнях, коли вони описують послідовність подій. Зміна порядку слів у такому реченні повідомлення недопустима, оскільки викличе в реципієнтів неправильну уяву про маршрут ансамблю. • У повідомленнях основна і модальна структури порядку слів повинні бути трансформовані так, щоби на початку речення стояли ті слова, які містять відому (контекстну чи реципієнтську), а в кінці — ті, що містять нову (контекстну, реципієнтську чи суспільну)інформацію. Таким чином, будь-який член речення, що містить відому інформацію,може бути переставлений в першу, а будь-який член речення, що містить новуінформацію, — в останню позицію. • У повідомленні порядок слів у сусідніх реченнях повинен бути трансформований так, щоби забезпечити темо-рематичний зв'язок між реченнями. • У повідомленнях при однорідних означеннях ширшу ознаку ставлять перед вужчою. • У повідомленнях однорідні члени речення, коли вони не задають послідовності подій, треба подавати згідно з їх ієрархічною підпорядкованістю. • У повідомленнях члени речення, що їх емоційно виділяють, можна ставити у спеціально призначені для цього позиції—першу чи останню. • Зміна порядку слів у реченні допустима, коли її використовують зі спеціальною метою. Такий змінений порядок слів називають інверсією. • Деякі види інверсій (наприклад, переставлення узгодженого означення у постпозицію) дозволені лише в окремих видах повідомлень (художніх, особливо поетичних, і публіцистичних). • В усіх інших випадках порядок слів у повідомленнях не регламентують.