3. Лінгвістичні норми редагування: рівні елементарних знаків, морфем, слів.

Норми орфоепії: • Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, використовуючи для цього нормативну літературу. • У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об'єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об'єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики. • Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови. • Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті. • У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/). • Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (II) або змінити послідовність їх подання. • Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову недикторів, тобто інтерв'юйованих, доповідачів, співбесідників тощо. • Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення. • Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки. 2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм: З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфографії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).3. Сучасні орфографічні норми української мови: • Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику. • У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну. • При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семантичне та контекстуальне значення. • Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії. • У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено. • Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі. • Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.4. Написання імен: • Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей1. • Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних іменах слід контролювати за довідниками3. • Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо. • Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім'я особи написане неправильно. 5. Написання прізвищ: • Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ1. • Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками2. • Через апостроф треба писати російські прізвища типу Водоп 'янов, В 'яземський, Григор'єв, Лук'янов. • Прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. • В усіх європейських прізвищах артиклі, а також частки, що позначають дворянські титули (фон, дер, ван, де, да, дю, дель, делла тощо), пишуть окремо від прізвищ і з малої літери. • При повторних посиланнях на іспанські прізвища треба слідкувати, щоб автор обов'язково подавав обидва прізвища особи. • У тюркських прізвищах частки {ед-, аш-, аль-, зуль-, -бей, -паша, -оґли, -заде) пишуть з малої літери і приєднують до імені чи прізвища за допомогою дефіса. • При повторних посиланнях на китайські та корейські прізвища слід вказувати перший компонент атрибуції. • У бірманській атрибуції особи частку Упри повторних посиланнях на особу не використовують. • У прізвиськах кожен їх компонент треба писати з великої літери. • Дворянські титули, що стоять перед іменем чи прізвищем, слід писати з малої літери (наприклад: граф ОбіньїI. • Прізвища, що складаються з двох частин, пишуть через дефіс.6. Написання географічних назв (топонімів: • Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику "Адміністративно-територіальний устрій. • Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. • Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. • Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. • Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських топонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою.

1. Морфемний склад слова. У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища: — існування винятків, —чергування голосних і приголосних в основах слів {село—сіл), — паралельні форми, семантичну диференціацію, — стилістичну диференціацію, — контекстуальну диференціацію, — появу в деяких формах "історичних" морфем, — випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер, —можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні, • Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше., • Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу., .2. Морфологічні характеристики слів: • Рід іменників слід контролювати за СУМ., • В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини., • В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності., • У понятійних повідомленнях нормативним є використання в множині тих іменників, що позначають речовини й матеріали і в непонятійних повідомленнях мають лише форму однини., • У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними. • Паралельне використання категорії часу дієслів є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях. • Паралельне використання категорії способу дії є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях.3. Словотвір, • Вживання слів на зразок глибина — глибінь, висота — височінь слід диференціювати згідно з їх стилістичним значенням., • Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним — для стилів усної мови. • Вживання слів на зразок стукіт — стукання, дзенькіт — дзенькання, набір — набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.

1. Словниковий склад повідомлення: • У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор. • Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику. • У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях. • Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрі- текстових чи посторінкових). 2. Точність слововживання, — семантичне пряме, — семантичне переносне, — граматичне, — стилістичне, — емоційне, — ідеографічне, в тому числі асоціативне, 1. Індивідуальне авторське. Завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором повідомлення. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора., 2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова. 3. Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь- якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта. • Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекстуального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлумачному словнику. Переносні значення слів редактор повинен контролювати у двох планах. • У повідомленні семантичне переносне значення, тобто троп певного виду, можна використовувати лише тоді, коли реципієнт обізнаний із "механізмом" його функціонування. • У повідомленні утворене автором семантичне переносне значення слова повинно бути зрозуміле реципієнтові. • Інші значення слова у повідомленні (граматичне, стилістичне, емоційне та ідеографічне), взяті без урахування контексту, повинні повністю відповідати їх значенню в тлумачному словнику, а також інших лінгвістичних довідниках. 3. Урізноманітнення лексики, • У повідомленнях, розрахованих на задоволення емоційних та естетичних потреб реципієнтів, лексику слід урізноманітнювати. • У повідомленнях, спрямованих на задоволення пізнавальних та навчальних потреб реципієнтів, лексику слід уніфікувати. 4. Вживання термінів, Термін — це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися і функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема—це опрацьована спеціалістами певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. • Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання. • Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати слід за такими пріоритетами (види словників подано в порядку спадання пріоритету): стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія. • Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі. Щодо нових термінів норми інші. • Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: — мати означення; — відтворювати суттєві ознаки поняття; — бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); — не мати синонімів; — мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); 224 — мати мінімальну довжину; — бути придатним і зручним для утворення інших похідних термінів; — бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; — мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна). Крім цих дев'яти обов'язкових вимог, існують ще дві, застосування яких факультативне: —бути інтернаціоналізмом; — не мати емоційного забарвлення.