4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. Знаків). Екзаменаційний білет № 18

1. Книгодрукування в Україні (перша половина XX ст.).

З поданих до 1903 р. на розгляд цензури 230 рукописів вдалося видати лише бл. 80. Все ж у 1900-1918 pp. "Вік" видав 331 книгу загальним накладом 1,7 млн. примірників. Серед них були серії "Українська бібліотека", "Сільська бібліотека", зібрання творів українських письменників, популярні брошури. Жодне тогочасне видавниче підприємство Наддніпрянщини не змогло зрівнятися з "Віком" за розмаїттям і обсягом книжкової продукції.

Велике значення мала поява на Україні нових друкарень, серед них і таких технічно

досконалих, як Степана Кульженка в Києві і Євтима Фесенка в Одесі, які, крім російських, видавали й українські книжки. Найбільше нотне видавництво і друкарня нот діяли в Києві при нотній книгарні Л.Ідзиковського. Ця книгарня, як і київсько-одеська, власником якої був Б.Корейво, велику увагу приділяла виданню і поширенню нот українських народних пісень, творів Миколи Лисенка та інших композиторів.

Поява друкарень у провінційних містах створювала умови для розгортання і в них видавничої діяльності. 1886 р. у Херсоні надруковано збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого. Виявом пожвавлення культурного життя стало видання літературних альманахів у Чернігові ("Степові квіти", 1899; "Хвиля за хвилею", 1900), Херсоні ("Перша ластівка", 1905) та інших містах.

Валуєвський циркуляр і Емський указ фактично втратили силу лише внаслідок

революції 1905 р. Надалі книги, газети й журнали часто заборонялися за їхній зміст вже після їх видання. Стало можливим і видання української преси, та щодо неї цензура була особливо сувора.

Великим був внесок у розвиток української культури видавництва "Час", що діяло в Києві в 1908-1920 pp. Видавництво мало друкарню і книгарню, а капітал його - річ нечувана перед тим для української установи - перевищив мільйон карбованців. Серед видань були твори українських письменників і переклади з різних мов, підручники, брошури для широкого кола читачів, кольорові поштівки з текстами народних пісень Амвросія Ждахи. В Одесі перше українське видавництво "Сніп" засноване 1905 р. заходами голови одеської "Просвіти", визначного книгознавця, бібліографа і лексикографа Михайла Комарова13. Невеликі українські видавництва діяли і в інших містах Наддніпрянщини.

Як і раніше, україномовні книжки друкувалися також у Петербурзі та Москві, де різні друкарні приймали замовлення українських письменників і освітніх діячів; окремі російські книгарі-видавці видавали українські лубочні друки для заробітку. Місячник "Украинская жизнь" виходив у Москві 1912-1917 pp. за редакцією Симона Петлюри та Олександра Саліковського, інформуючи про життя України також і тих, хто не знав української мови. В 1898-1917 pp. видавничу діяльність у Петербурзі вело Благодійне товариство для поширення загальнокорисних і дешевих книжок, очолене Данилом Мордовцевим. Відомо понад 80 виданих ним брошур з природознавства, сільського господарства, медицини. Проте українському книговиданню і далі доводилося долати найрізноманітніші перешкоди, зумовлені як політикою уряду, так і свавіллям місцевої адміністрації. З 1914 р. репресії відновилися з новою силою.