3. Особливості системи соціального зарубіжних країн

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від "класичних" зразків, характеризується постійними змінами і має значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розви­неною в Європі за масштабами виплат і має багато спеціаль­них характеристик. У Нідерландах соціальне страхування здійснюється за двома організаційно-фінансовими формами:

• системою державного або національного страхування;

• системою страхування найманих працівників.

Крім цього, виділяється система соціального страхування само зайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалід­ності). Зазначені види страхування засновані на єдиному роз­подільчому принципі, тобто функціонують на основі бюджету поточних виплат, але мають різні цілі і, відповідно, різні меха­нізми функціонування (порядок збору внесків, призначення страхових виплат, система управління).

Державному (національному) страхуванню Нідерландів підлягає все населення країни. Фінансовими джерелами дер­жавного страхування є відрахування з доходів громадян. Збір страхових коштів здійснюється органами податкової адмініст­рації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими праців­ники укладають контракти. У випадку індивідуального підприємництва страхові внески перераховуються безпосередньо працівниками.

Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втрати годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі випадки захворювання ( госпіталізацїї у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник).

У структурі державного страхування існує специфічний сек­тор — допомога на виховання дітей (надається у диференційо­ваному розмірі залежно від віку дитини без врахування розмі­ру доходу). За технологією його навряд чи можна вважати стра­хуванням, оскільки виплати здійснюються за рахунок загальних податкових надходжень. Водночас організаційно ця допомога здійснюється агентами соціального страхування.

Особливістю державного страхування є те, що допомога може надаватися як у грошовій, так і в натуральній формі. До останньої належить отримання путівок у санаторії, проживан­ня в будинках для інвалідів, забезпечення працюючих інвалідів за зором собакою-поводирем.

Система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні службовці страхуються окремо. В обов'язковому порядку най­мані працівники підлягають страхуванню на випадок захворю­вання, безробіття та інвалідності. Головним джерелом фінан­сування цієї системи є страхові внески роботодавців — 19% заробітної плати; працюючі сплачують 7% фонду оплати праці. Правове регулювання функціонування цієї системи здійснюється відповідно до таких законів.

«Загальний закон про пенсії з інвалідності» передбачає надан­ня права на отримання пенсії у всіх випадках інвалідності, не­залежно від причини її настання.

Фінансове забезпечення цього виду страхування здійсню­ється за рахунок внесків роботодавців, які розподіляються на дві частини:

1) базову — 6,1% заробітної плати, що встановлюється для всіх роботодавців; 2) диференційовану, яка встановлюється залежно від профес­ійного ризику та розміру підприємства. Межі розміру зазна­ченого внеску коливаються від 0,98% для малих підприємств із незначним ризиком до 6,36% для великих компаній.

Схеми соціального медичного страхування передбачають його обов'язковість за умови середніх показників доходу (вони встановлюються у диференційованих розмірах для найманих працівників, само зайнятих осіб та пенсіонерів). Коли дохід пра­цюючого нижче за встановлений рівень, то йому надається бе­зоплатне медичне обслуговування. Якщо дохід перевищує встановлений рівень, працюючий за контрактом має страхуватися у приватних компаніях, які забезпечують медичне страхування.

Страхові внески на випадок захворювання становлять 6,25% для роботодавця та 1,7% для працівника. Роботодавець зобов­'язаний при захворюванні виплачувати робітникові мінімум 70% його заробітної плати протягом року або більш тривалого строку, якщо останнє обумовлено колективним договором. У ризі декретної відпустки страхова допомога виплачується у розмірі 100% заробітку протягом 16 тижнів.

Страхування від безробіття здійснюється відповідно до за­кону про страхування від безробіття. До загального фонду страхування від безробіття перераховується 3,65% заробітку роботодавцем та 5,25% працівником. Крім цього, роботодавець перераховує 1,5% внесків до іншої агенції — Redundacy Payment Fund(RPF). За рахунок цього виду страхування сплачуються три види допомоги:

1) короткотермінова — для осіб, що не мають належного страхового стажу;

2)компенсація заробітку — 70% заробітної плати на термін, який визначається залежно від загального страхового стажу;

3)аналог соціальної допомоги, що виплачується протягом двох років після закінчення терміну виплати компенсації заробітку.

Для всіх видів соціального страхування існують обмеження розміру доходу з якого сплачуються внески та встановлено мінімальний розмір компенсації—70% мінімальної оплати праці.

Агентами, що забезпечують здійснення соціального страхування для національної системи є Банк соціального страхування ,для системи наймання працівників —Агентство соціального захисту; медичне страхування в обох системах забезпечу­ють фонди страхування здоров'я.

Аналіз системи соціального страхування пропонується здійснити на прикладі США, чий досвід має велике значення для України. Законодавчою основою програми соціального страхування США став Закон про соціальне забезпечення, який був прийнятий Конгресом у 1935 році. Виходячи з його вимог, були сформовані базові програми соціального страхування: програми «Old Age (підтримка людей похилого віку)», «Survivors (Соціальний захист у зв'язку із втратою годувальника)» та «Страхування на випадок інвалідності (непрацездатності)» (за­гальна назва трьох програм — OASDI, яку ще часто називають «програмою соціального забезпечення»). У межах цієї програ­ми здійснюється соціальне страхування за програмою Medicare, що є системою страхування здоров'я для осіб пенсійного віку.

Таким чином, головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів.

Окремою системою, яка не має загальнонаціонального ха­рактеру і функціонує на рівні штату, є соціальне страхування з безробіття.

Фінансовою основою програм соціального страхування є внески як працівників, так і роботодавців. Страхові тарифи встановлюються диференційовано за прогресивною шкалою в рівних розмірах для працівника і роботодавця (наприклад, ставки від 1 % з перших трьох тис. дол. США річної заробітної плати до 6% на основну зарплату). Крім цього, збір розміром 1,45% накладається на весь обсяг зарплати без верхнього об­меження. Ця частина коштів спрямовується для фінансуван­ня вже згадуваної програми Medicare. Тобто зазначену програ­му також можна вважати окремим видом соціального страху­вання, хоча він і не має повного організаційно-фінансового забезпечення.

Програмами соціального страхування охоплюється 90% працюючого населення США, враховуючи і осіб, які отриму­ють доход за рахунок ведення приватного бізнесу. Допомогу соціального страхування отримує більше, ніж 15%, населен­ня; видатки на ці потреби становлять 23% усіх федеральних витрат, а внески за програмою соціального забезпечення становлять 27% федеральних доходів. Окрім програми соціального забезпечення, існують й інші пенсійні програми, зокрема для державних службовців — працівників федеральних установ, працівників залізничного транспорту та ветеранів. Організаційно-фінансовою основою програми соціально­го забезпечення OASDI є два трастових фонди — «Страхуван­ня людей похилого віку та у зв'язку з втратою годувальника» і «Страхування на випадок інвалідності (непрацездатності)».

Програмою керує Управління з соціального забезпечення — незалежна федеральна агенція, очолювана комісаром та його заступником. Контрольні та консультативні функції виконує незалежна наглядова рада, що складається з семи членів. Діяльність ради має забезпечувати політичну підтримку соціаль­ного забезпечення і відображає посилення політичної ваги пен­сіонерів — впливової частини електорату, яка успішно лобіює свої інтереси через численні громадські організації, найвпливовішою з яких є Ліга пенсіонерів.

Страхування на випадок безробіття є ще одним видом соціаль­ного страхування. Воно охоплює 90% усіх працюючих осіб і має на меті виплату працівникам допомоги в період вимуше­ного безробіття.

На відміну від національної програми соціального забезпе­чення, страхування від безробіття фінансується і здійснюєть­ся на рівні окремих штатів. Федеральний уряд здійснює загаль­ний контроль і забезпечує пільги зі сплати федеральних по­датків. Внески сплачуються роботодавцями в розмірі, що визначаються конкретною економічною ситуацією та фінан­совими можливостями. Через це умови соціального страхуван­ня: тарифи, розміри допомоги і тривалість права на її отриман­ня — суттєво відмінні в різних штатах. Як і в Україні, умовою надання допомоги з безробіття є принципова згода отримува­ча влаштуватися за направленням на прийнятну роботу. Всі штати повинні мати розроблені й функціонуючі програми за­безпечення роботою, а також консультаційні центри із пра­цевлаштування. Щомісяця допомогу з безробіття загальною річною вартістю більше 25 млрд. дол. у середньому отримують майже 3 млн осіб.

У період економічного спаду федеральні органи законодав­чої та виконавчої влади подовжують тривалість отримання до­помоги з безробіття і виділяють додаткові кошти на ці потреби. На рівні штатів допомогу у страхуванні від втрати доходу також забезпечують компенсаційні програми для працівників, які, крім компенсації за втрату роботи, забезпечують також і оплату медичного обслуговування.

Найбільш вагомим економічним елементом системи соціаль­ного страхування є пенсійне. Істотне підвищення протягом останніх 50 років рівня державного пенсійного забезпечення в розвинутих країнах призвело до того, що фінансове наванта­ження, пов'язане з утриманням літнього покоління, зросло. На кінець 90-х років XX ст. витрати на виплату державних пенсій у більшості країн ЄС перевищили 15% ВВП. Питання різко загострюються у зв'язку зі змінами в демографічній ситуації, що пов'язані з підвищенням частки населення похилого віку.

Постає суттєва проблема реформування всієї системи пен­сійного забезпечення. Пошук шляхів та напрямів змін визна­чається як основними глобальними засадами пенсійного стра­хування, так і його особливостями в кожній країні. З огляду на це на сьогодні у світі можна назвати два основних типи дер­жавних пенсійних систем: розподільчі та накопичувальні.

Розподільчі — це системи, бюджет яких формується на ос­нові поточних надходжень та виплат:

• диференційована з високим коефіцієнтом заміщення доходу (55—65%) — країни ЄС, за винятком Нідерландів;

• обмежено диференційована з низьким заміщенням (25— 30%) - США;

• не диференційована — Нідерланди (незалежно від дохо­ду пенсії надаються в однакових розмірах на рівні прожитко­вого мінімуму для одинака та подружжя).

Накопичувальні — це такі системи, в яких кошти зосеред­жуються на персональних рахунках, і їхня сума зростає внаслі­док інвестування. Як загальнонаціональні, такі системи існу­ють у Південно-Східній Азії та Латинській Америці. На відміну від розподільчих накопичувальні системи досить вразливі сто­совно фінансових ризиків як системних, так і неналежного фінансового управління, а також і можливих зловживань. Про­те загальнонаціональні накопичувальні пенсійні системи неодноразово створювались саме у країнах Латинської Аме­рики, де загальноекономічна та фінансова ситуації не відзначалась стабільністю, а державний борг досягав значних розмірів. Такі системи, що були створені в 70-х pp. XX ст., до­сить швидко припинили своє існування і були реформовані в розподільчі.

Водночас у 80—90-х pp. XX ст. почався новий етап створен­ня накопичувальних систем пенсійною забезпечення, пов'я­заний із позитивними попередніми результатами пенсійної ре­форми в Чилі, де створено не державну, а загальнонаціональ­ну приватну пенсійну систему.

Довгий час саме державні накопичувальні системи існують лише в Сінгапурі та Малайзії. Багатьма фахівцями вони розглядаються як місцевий феномен, чий досвід навряд чи може бути поширений у світі, тому що ця система заходів спря­мована не стільки на забезпечення соціального захисту, скільки на підвищення національної норми заощаджень.

Найбільш унебезпечені щодо дії всіх факторів ризику роз­подільчі системи з низьким коефіцієнтом заміщення, які до­повнюються значним накопичувальним сектором — недержав­ними пенсійними фондами, участь у яких дає змогу абсолютній більшості населення підтримувати в пенсійному віці належний життєвий рівень. В умовах демографічної кризи такі системи виявляють стійкість та для елімінування впливу демографіч­них змін на розподільчу систему передбачають здебільшого формування накопичувального стратегічного резерву. Водно­час для систем із високим коефіцієнтом заміщення збережен­ня платоспроможності вимагає зниження цього коефіцієнта і доповнення розподільчої системи накопичувальним сектором.