П`єр абеляр (1079--1142) заперечення деякому неукові б області діалектики

Деякі сучасні учені, будучи не в змозі осягнути силу

доказів діалектики, проклинають її настільки, що вважають усі її

положення швидше софізмами і обманом, ніж аргументами розуму. Ці сліпі

поводирі сліпих, що не знають, як говорить апостол, ні того, про що вони

говорять, ні того, що вони затверджують, засуджують те, чого вони не знають, і

чорнять те, чого не осягають. Вони вважають смертельними випробувати те, чого

вони ніколи не куштували. Усе незрозуміле їм вони називають дурістю і усе для

них незбагненне вважають маренням.

Так приборкаємо ж зухвалість цих позбавлених розуму людей свідченнями

Священного Писання, на яке, по їх визнанню, вони найбільше спираються

тому що ми не в силах спростувати їх аргументами розуму. Нехай вони нарешті

визнають мистецтво діалектики, так сильно засуджуване ними (як що суперечить

Священному Писанню), оскільки церковні учители вихваляють її і вважають

необхідною для цього писання. Адже блаженний Августин наважився звеличити

це знання великими похвалами і визнав, що в порівнянні з іншими

мистецтвами тільки воно одне дає можливість пізнання і тільки його одне

слід було б назвати знанням..

Він же в другій книзі "Про християнське вчення" заявляє, що з усіх

мистецтв для Священного Писання особливо необхідними є діалектика і

арифметика. Одна -- для вирішення питань, інша -- для роз'яснення

алегоричних таємниць, які ми часто знаходимо в природі чисел; і тим більше

він звеличує діалектику, ніж необхіднішою вважає її для роз'яснення

усіх сумнівів в дослідженнях..

Наука міркування найбільше має значення для проникнення в

всякого роду питання, наявні у Священному Писанні, і для дозволу їх..

Діалектика і софістика дуже сильно відрізняються один від одного, оскільки

перша полягає в істинності аргументів, друга -- в подібності їх; софістика

учить помилковим доказам, діалектика ж викриває їх брехливість і шляхом

розрізнення істинних доказів учить спростовувати помилкові. Проте і те і

інше знання, а саме як діалектика, так і софістика, ведуть до уміння

розрізняти докази, і тільки той зможе розібратися в них, хто буде в

стані відрізнити помилкові і оманливі докази від істинних і

потрібних..

Що ж той розуміє під словами мудрості і хитросплетіннями слів, якщо

не відмінність між істинними і помилковими доказами? А вони, як ми

сказали, такі переплетені один з одним, що той, хто не знає одних, не

зможе розрізнити інших, оскільки для пізнання будь-яких предметів необхідно

пізнання ним протилежних.

Адже ніхто не пізнає точно доброчесності, якщо не має поняття про спокій

особливо коли деякі вади до такої міри близькі до доброчесностей

що легко обманюють багатьох своєю подібністю; також і помилкові докази

своєю схожістю з істинними дуже багатьох залучають в оману. Тому

відмінність думок має місце не лише в області діалектики. Навіть і в

християнській вірі мають місце численні помилки, оскільки

красномовні єретики мережами своїх тверджень заманюють в різні секти

багатьох простаків, які, не будучи досвідчені в доказах, приймають

подібність за істину і брехню за розумне. Боротися з цією чумою в спорах нас

спонукають також самі церковні учители, щоб те, чого ми не розуміємо в

Писанні, ми осягали б не лише молючись Господові, але і досліджуючи це при

допомозі міркувань..

Нарешті, хто ж не знає, що як перші, [діалектики], так і другі

[софісти], рівно отримали своє найменування від самого мистецтва

міркування? Адже самого Сина Божого, якого ми називаємо Словом, греки

називають Логос (logos), тобто початком божественної думки, або божественною

мудрістю, або розумом. Тому і Августин в книзі "83 питання" в сорок

четвертій главі говорить: "Спочатку було Слово, яке греки називають Логос".

Він же в книзі проти п'яти єресі говорить: "Спочатку було Слово. Греки

правильніше говорять "Логос". Адже "логос" означає і слово, і розум". І

Иероним в посланні до Паулину про Священне Писання говорить: "Спочатку було

Слово, Логос, що означає по-грецьки багато що. Бо воно є і словом, і

розумом, і численням, і першопричиною усіх речей, завдяки якій

існує усе, що існує. Усе це ми правильно мислимо в Христу".

Адже подібно до того як Господь Ісус Христос називається словом Батька

((по-грецьки "логос"), так само Він називається і софией (sophia), тобто

мудрістю Батька, і тому до Нього, поза сумнівом, найбільше відноситься та

наука, яка навіть по найменуванню пов'язана з Ним і за походженням від

слова "логос" названа логікою. І подібно до того як від Христа виникло

назва "християни", так і логіка дістала назву від "логосу".

Послідовники її тими истиннее називаються філософами, ніж істиннішими

любителями цієї вищої мудрості вони є. Ця найбільша мудрість

найвищого Батька, коли вона вдягається в нашу природу для того, щоб

прояснити нас світлом істинної мудрості і обернути нас від мирської любові до

любові відносно Його самого, звичайно, робить нас в рівній мірі

християнами і істинними філософами..

Сам Господь Ісус Христос перемагав іудеїв в частих спорах і подавив їх

наклеп як писанням, так і розумним доказом і.. зміцнив віру в

Себе не лише могутністю чудес, але особливо силою слів. Чому ж Він

користувався не лише чудесами, роблячи те, що найбільше подіяло б

на іудеїв, що просили у Нього знамення, як не тому, що Він вирішив наставити

нас власним прикладом, яким чином ми повинні залучати до віри при

допомозі розумних доказів тих, які шукають мудрості? Розрізняючи це

апостол говорить: "Бо іудеї вимагають чудес, а елліни шукають мудрості", тобто

останні зміцнюються у вірі переважно доказами, подібно до того

як перші -- чудесами.

Коли ж не вистачає знамень чудес, то нам залишається єдиний спосіб

битися проти будь-яких супротивників: перемогти словами те, що ми не можемо

перемогти діяннями, особливо коли у людей, що розбираються, ббльшую силу

мають розумні докази, ніж чудеса, відносно яких можна легко

впасти в сумнів, чи не створені вони диявольською маною.