- •1. Що таке філософія і навіщо вона? платон
- •Т. Гоббс. До читача. Про тіло
- •Е. Гуссерль. Криза європейського людства і філософія
- •2. Філософія Давньої Індії та Китаю
- •З коментарем Шанкари.
- •Лао Цзи. Дао де цзин
- •Конфуцій лунь юй
- •3. Античність
- •«Про природу«
- •Платон (427-347 до н.Е.) Теетет
- •Арістотель (384-322 до н.Э.) метафізика
- •4. Філософія середньовіччя аврелий августин (354-430) про істинну релігію
- •П`єр абеляр (1079--1142) заперечення деякому неукові б області діалектики
- •Хома аквинскии (1225/1226--1274) сума теології
- •5. Философия возрождения франческо петрарка (1304--1374) моя таємниця, або книга бесід Про презирство До світу
- •Микола кузанський (1401--1464) про вчене незнання
- •Глава 1
- •Глава 2 попередній огляд
- •Глава 3 Про те, що точна істина незбагненна
- •Глава 4
- •Мишель де монтень (1533--1592) досліди
- •6. Філософія нового часу
- •«Про гідність і примноження наук«
- •Рене декарт (1596-1650) "Правила для керівництва розуму"
- •Давид юм (1711-1776) "Трактат про людську природу, або Спроба застосувати заснований на досвіді метод міркування до моральних предметів".
- •7. Німецька класична філософія
- •«Критика чистого розуму«
- •IV. Про відмінність між аналітичними і синтетичними судженнями
- •Георг вільгельм фридрих гегель (1770-1831) "Енциклопедія філософських наук"
- •Людвіг фейєрбах (1804-1872) "Сутність християнства"
- •8. Макрсизм карл генріх маркс (1818-1883). "Тези про Фейєрбаха"
- •К. Маркс і ф. Енгельс. Німецька ідеологія
- •3. Держава - знаряддя експлуатації пригноблюваного класу
- •4. "Відмирання" держави і насильницька революція
- •Глава III держава і революція. Досвід паризької комуни 1871 року. Аналіз маркса
- •2. Чим замінити розбиту державну машину?
- •3. Знищення парламентаризму
- •Теодор адорно . Негативна діалектика.
- •9. Некласична філософія
- •Едмунд гуссерль (1859-1938) Логічні дослідження.Том II. Дослідження по феноменології і теорії пізнання
- •§3. Труднощі чисто феноменологічного аналізу
- •§10. Феноменологічна єдність цих актів
- •Роздум II. Розкриття поля рансцендентального досвіду згідно з його універсальними структурами
- •§ 20. Своєрідність интенционального аналізу
- •Роздум III. Конститутивна проблематика. Істина і дійсність
- •§ 24. Очевидність як самоданность предмета і її різновиду
- •Мартін гайдеггер (1889-1976)
- •§ 3. Онтологічна перевага питання про буття
- •§ 4. Онтическое перевага буттєвого питання
- •§ 5. Онтологічна аналітика присутності як вивільнення горизонту для інтерпретації сенсу буття взагалі
- •§ 9. Тема аналітики присутності
- •10. Вітчизняна філософія григорій сковорода книжечка, звана silenus alcibiadis, серђчь ікона алківіадская
- •Памфіл юркевич серце і його значення в духовному житті людини, за вченням слова божия
- •З науки про людський дух
- •Матеріалізм і завдання філософії
- •Глава V. Особисте і надособисте
- •Глава IX. Мистецтво, релігія, філософія, наука
- •Глава X. Міра для оцінки
3. Знищення парламентаризму
Вихід з парламентаризму, звичайно, не в знищенні показних установ і виборності, а в перетворенні показних установ з говорилень до "працюючих" установ. "Комуна мала бути не парламентською установою, а що працює, в один і той же час законодавствує і виконуючим закони".
"Не парламентське, а працююча" установа, це сказано не в брову, а в око сучасним парламентарям і парламентським "кімнатним собачкам" социал‑демократії! Подивитеся на будь-яку парламентську країну, від Америки до Швейцарії, від Франції до Англії, Норвегії і інш.: справжню "державну" роботу роблять за кулісами і виконують департаменти, канцелярії, штаби. У парламентах тільки базікають із спеціальною метою надувати "простолюддя".
Теодор адорно . Негативна діалектика.
Перехід до матеріалізму
Діалектика перетворюється на матеріалістичну, коли вона приходить до пріоритету об'єкту. Об'єкт, позитивне вираження нетотожного - це термінологічна маска. У предметі (до рівня предмета об'єкт оснащується пізнанням) передусім одухотворяється тілесне, фізичне, матеріальне; одухотворяється засобами переведення в теорію пізнання; редукується по аналогії з тим, як гуссерлевская феноменологія узагальнено упорядковує, врешті-решт, фізичне і тілесне. Феноменологія характеризує незнищувані гносеологічні категорії суб'єкта і об'єкту як неістинні, помилкові. Якщо ці категорії не противополагаются один одному у своїй "чистоті", не можуть виступати в цій якості, це означає також, що об'єктивне присутнє в об'єкті; це те, що неможливо перетворити на духовне - в об'єкт, існуючий тільки з точки зору суб'єктивно орієнтованого аналізу, якому верховенство суб'єкта представляється безперечним. Якщо аналізувати ззовні, матерія - ось що представляється в рефлексії духу особливим, недуховним об'єктом. Категорія нетотожності ще підкоряється мірі тотожності
Суб'єкт і індивід
Ідеалістичне формулювання Гегеля : "Суб'єктивність сама є абсолютна форма і існуюча дійсність субстанції, і відмінність суб'єкта від останньої як від свого предмета, своєї мети і потужності є, в той же час, лише так же безпосередньо зникла відмінність форми" [39]. Суб'єктивність - це загальна і загальна тотожність, його і обожнює Гегель. Таким чином досягається протилежне - суб'єкт пізнається як прояв об'єктивності. Конструкція суб'єкт-об'єкт глибинно подвійна. Вона не лише фальсифікує об'єкт ідеологічно, перетворюючи його на вільні вчинки і дії абсолютного суб'єкта, але і в суб'єктові бачить прояв об'єктивного; отже, суб'єкт обмежений, він анти-идеологичен. Суб'єктивність як дійсність субстанції, яка існує, означає процес, але у своїй якості існування відчужений суб'єкт був би одночасно і об'єктивністю, і явищем.
Чим з великим озлобленням усуспільнення підпорядковує собі усі моменти людської безпосередності і безпосередності стосунків між людьми, тим менше можливостей згадати про буття, що стає, тканини, мережі, павутини [природного], тим слабкіше протистояння видимості природи. Ця видимість посилюється, у міру того як збільшується відстань між історією людини і історією природи; природа перетворюється на подібність полону для людини, що не має здатності протистояти [цій несвободі]. Молодий Маркс, формулюючи своє судження про взаємнопоглинання цих моментів, що не припиняється ні на хвилину, продемонстрував таке прагнення, таку тягу до зовнішнього, яка неминуче повинна була ввести в оману догматичних матеріалістів. Ось воно: "Ми знаємо тільки одну єдину науку, науку історії. Історію можна розглядати з двох сторін, її можна розділити на історію природи і історію людей. Проте обоє ці сторони нерозривно пов'язані; до тих пір, поки існують люди, історія природи і історія людей взаємно обумовлюють один одного" [55].Традиційний антитезис природа-історія істинний і помилковий одночасно; він істинний, оскільки говорить про те, що відбувається з природою; він помилковий, оскільки апологетично повторює процес маскування властивості історії "природність", як він здійснюється самою історією, а це можливо тільки тому, що конструкція самої історії є понятійною, вторинною.
Абсолютність духу, ореол культури і був тим принципом, який, не припиняючись, служив насильству, саме це сам принцип і симулював виразити. Після Освенцима будь-яке слово, в якому чуються піднесені ноти, втрачає права на існування. Питання про те, чи не було усе це божественним промислом, чи не слідує усе це безгнівно і покірно прийняти, ще раз поширює на жертви [Освенцима] вирок, який Ніцше багато років тому виніс ідеям. Той, хто був в силах (і ця сила, безумовно, вражає) пережити Освенцим, та і інші табори, пристрасно протестує проти [позиції] Беккета. Хід думок приблизно такий: якби Беккет був в Освенциме, він написав би свої п'єси по іншому; він був би налагоджений позитивніше (хоч би по відношенню до релігії самоохранительства, як її сповідують ті, хто втратив свій трон і престол). Той, хто позбавлений царства і влади, протестує, але він проти по-іншому, не так, як це бачиться йому самому; Беккет або будь-який інший, хто все ще вірить у власну могутність, в Освенциме був би зломлений; його б просто змусили прийняти релігію самоохранительства -религию риття окопів перед лицем ворога, що настає; саме вона дозволяє монархові, позбувшись трону, виряджатися в одяг слів "я хотів подарувати людям мужність"; неначе це під силу якому-небудь духовному образу або зразку; неначе проект, звернений до людей і створений відповідно до їх рішення і вибору, не несе загибель саме в тому, на що вони претендують (навіть у тому випадку, коли мається на увазі прямо протилежне). Ось підсумок метафізики.
Ідеалісти, стаючи ідеологами, послідовно і марно обгрунтовують неминучий висновок про дух, що прагне до єдності з собі нетотожним. Така саморефлексия призводить до висновку про верховенство практичного розуму, це знання перейшло від Канта до Маркса, минувши ідеалістів. Діалектика практики висуває свої вимоги: знищити практику - виробництво заради виробництва, знищити універсальний розумовий образ помилкової, неістинної практики. У цьому матеріалістичний фундамент тих рухів, які протестують проти офіційного школярського поняття про матеріалізм в негативній діалектиці. Момент самостійності, несводимости до духу, цілком поєднується з пріоритетом об'єкту. Там, де дух тут і зараз стає самостійним, він втрачає свою свободу, як тільки знаходить ім'я для оков, які його стримували; там, де дух стає самостійним, він гине у власних оковах; саме дух, а не практика, що остаточно заплуталася, передбачає свободу. Ідеалісти звеличили дух до небес, але горе тим з них, хто мав справу з практикою духу.
