8. Макрсизм карл генріх маркс (1818-1883). "Тези про Фейєрбаха"

Головний недолік усього попереднього матеріалізму - включаючи і фейєрбахівський - полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість береться тільки у формі об'єкту, або у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб'єктивно. Звідси і сталося, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізму, розвивалася ідеалізмом, але тільки абстрактно, оскільки ідеалізм, звичайно, не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої..

Питання в тому, чи володіє людське мислення предметною істинністю, зовсім не питання теорії, а практичне питання. У практиці повинна довести людина істинність, тобто дійсність і потужність, посюсторонность свого мислення. Суперечка про дійсність або недійсність мислення, що ізолюється від практики, чисте схоластичне питання.

Громадське життя являється по суті практичного. Усі містерії, які відводять теорію в містицизм, знаходять свій раціональний дозвіл в людській практиці і в розумінні цієї практики.

Філософи лише по-різному пояснили світ, але справа включається в tom, щоб змінити його (13.III.1-4).

К. Маркс і ф. Енгельс. Німецька ідеологія

2. Передумови матеріалістичного розуміння історії]

Передумови, з яких ми починаємо, - не довільні, вони - не догми; це - дійсні передумови, від яких можна відволіктися тільки в уяві. Це - дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови їх життя, як ті, які

вони знаходять вже готовими, так і ті, які створені їх власною діяльністю. Таким чином, передумови ці можна [с. 4] встановити чисто емпіричним шляхом.

Перша передумова всякої людської історії - це, звичайно, існування живих людських індивідів. Тому перший конкретний факт, який підлягає констатації, - тілесна організація цих індивідів і обумовлене нею відношення їх до іншої природи. Ми тут не можемо, зрозуміло, поглиблюватися ні у вивчення фізичних властивостей самих людей, ні у вивчення природних умов - геологічних, оро-гидрографических, кліматичних і інших стосунків, які вони застають . Всяка історіографія повинна виходити з цих природних основ і тих їх видозмін, яким вони завдяки діяльності людей піддаються в ході історії.

Спосіб, яким люди виробляють необхідні їм життєві засоби, залежить передусім від властивостей самих життєвих засобів, находимых ними в готовому виді і що підлягають відтворенню.

[3. Виробництво і спілкування. Розподіл праці і форми власності : племінна, антична, феодальна]

.

Розподіл праці в межах тієї або іншої нації призводить передусім до відділення Різні східці в розвитку розподілу праці являються в той же час і різними формами власності, тобто кожен ступінь розподілу праці визначає також і стосунки індивідів один до одного відповідно до їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Перша форма власності, це - племінна власність . Вона відповідає нерозвиненій стадії виробництва, коли люди живуть полюванням і рибальством, скотарством або, саме більше, землеробством. У останньому випадку вона припускає величезну масу ще неосвоєних земель. На цій стадії розподіл праці розвинений ще дуже слабо і обмежується подальшим розширенням існуючого в сім'ї природно виниклого розподілу праці. Громадська структура обмежується тому лише розширенням сім'ї : патріархальні глави племені, підлеглі ним члени племені, нарешті, раби. Рабство, в прихованому виді існуюче в сім'ї, розвивається лише поступово, разом із зростанням населення і потреб і з розширенням зовнішнього спілкування - як у вигляді війни, так і у вигляді мінової торгівлі.

Друга форма власності, це - антична громадська і державна власність, яка виникає головним чином завдяки об'єднанню, - шляхом договору або завоювання - декількох племен в одне місто і при якій зберігається рабство. Разом з громадською власністю розвивається вже і рухома, а згодом і нерухома, приватна власність, але як форма, що відхиляється від норми і підлегла громадській власності.

Третя форма, це - феодальна або станова власність. Якщо для античності початковим пунктом служило місто і його невелика округа, то для середньовіччя початковим пунктом служило село. Ця зміна початкового пункту була обумовлена рідкістю і неуважністю по великій площі первинного населення, яке приплив завойовників не збільшував скільки-небудь значно. Тому, в протилежність Греції і Риму, феодальний розвиток починається на набагато більшій території, підготовленій римськими завоюваннями і пов'язаним з ними спочатку поширенням землеробства

[4. Суть матеріалістичного розуміння історії. Громадське буття і суспільна свідомість]

Отже, справа йде таким чином: певні індивіди, що певним чином займаються виробничою діяльністю, вступають у певні громадські і політичні відносини. Емпіричне спостереження повинне у кожному окремому випадку - на досвіді і без всякої містифікації і спекуляції - виявити зв'язок громадської і політичної структури з виробництвом. Громадська структура і держава постійно виникають з життєвого процесу певних індивідів - не таких, якими вони можуть здаватися у власному або чужому представленні, а таких, які вони насправді, тобто як вони діють, матеріально виробляють і, отже, як вони дієво проявляють себе за наявності певних матеріальних, не залежних від їх свавілля меж, передумов і умов.

Виробництво ідей, представлень, свідомість спочатку безпосередньо вплетено в матеріальну діяльність і в матеріальне спілкування людей, в мову реального життя. Утворення представлень, мислення, духовне спілкування людей являються тут ще безпосереднім породженням їх матеріальних дій. Те ж саме відноситься до духовного виробництва, як воно проявляється в мові політики, законів, моралі, релігії, метафізики і т. д. того або іншого народу. Люди є виробниками своїх представлень, ідей і т. д., але йдеться про дійсних, діючих людей, обумовлених певним розвитком їх продуктивних сил і відповідним цьому розвитку спілкуванням, аж до його віддалених форм. Свідомість [das Bewubtsein] ніколи не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям [das bewubte Sein], а буття людей є реальний процес їх життя.

ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ ЛЕНІН

ДЕРЖАВА І РЕВОЛЮЦІЯ

Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції

Глава I

КЛАСОВЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВА

1. Держава - продукт непримиренності класових протиріч

З вченням Маркса відбувається тепер те, що не раз бувало в історії з навчаннями революційних мислителів і вождів пригноблюваних класів в їх боротьбі за звільнення. Гнітючі класи за життя великих революціонерів платили ним постійними переслідуваннями, зустрічали їх вчення самою дикою злістю, самою скаженою ненавистю, найвідчайдушнішим походом брехні і наклепу. Після їх смерті робляться спроби перетворити їх на нешкідливі ікони, так би мовити, канонізувати їх, надати відому славу їх імені для "втіхи" пригноблюваних класів і для того, що обдурило їх, вихолощуючи зміст революційного вчення, притуплюючи його революційне вістря, опошляючи його. На такій "обробці" марксизму сходяться зараз буржуазія і опортуністи усередині робочого руху. Забувають, відтирають, спотворюють революційну сторону вчення, його революційну душу. Висувають на перший план, прославляють те, що прийнятно або що здається прийнятним для буржуазії. Усі социал‑шовіністи нині "марксисти", не жартуєте! І все частіше німецькі буржуазні учені, вчорашні фахівці з винищування марксизму, говорять про "національно‑німецького" Маркса, який нібито виховав так прекрасно організовані для ведення грабіжницької війни союзи робітників!