Микола кузанський (1401--1464) про вчене незнання

Глава 1

Про ТЕ, ЩО ЗНАННЯ Є НЕЗНАННЯ

У усіх речах ми помічаємо природне прагнення, що дарувало Богом

існувати якнайкраще, який тільки доступний природі даного

властивості. З тією ж метою діють, маючи в розпорядженні потрібні знаряддя, істоти

яким природжена та, що відповідає завданню пізнання здатність судження

завдяки чому їх прагнення не залишається марним і досягає спокою в

бажаній основі власної природи. Якщо іноді відбувається інакше, то це

обов'язковий наслідок привходящих обставин, наприклад, коли від хвороби

збочується смак або від помилкових думок -- розум. Тому ми говоримо, що

здоровий вільний інтелект схоплює в любовних обіймах і пізнає істину

яку ненаситно прагне досягти, озираючи весь світ в невпинному бігу, і не

сумніваємося в істині того, з чим не може сперечатися жоден здоровий розум.

З іншого боку, усі дослідники судять про невідоме шляхом

розміряючого порівняння з чимось вже знайомим, так що усе досліджується в

порівнянні і через посредство пропорції. Коли шукане порівнюється при цьому

із заздалегідь відомим шляхом короткої пропорційної редукції, що пізнає

судження нескрутне, і, навпаки, коли вимагається багато проміжних

ланок, виникають трудності і неясності, як відомо в математиці, де

початкові положення редукувати до перших самоочевидних принципів простіше, а

наступні важче, тому що потрібно обов'язково проходити через ті

початкові. Отже, всякий розшук полягає в більш менш важкому

порівнюючому розміряє. З цієї причини нескінченне, як таке

вислизаючи від всякої співмірності, залишається невідомим.

Глава 2 попередній огляд

Збираючись говорити про вище мистецтво незнання, я обов'язково повинен

розібрати природу самій по собі максимальності. Максимумом я називаю те

більше чого нічого не може бути. Але таке преизобилие властиве єдиному.

Тому максимальність співпадає з єдністю, яка є і буття. Якщо

така єдність універсальним і абсолютним чином височіє над всякою

відносністю і конкретною обмеженістю, то йому нічого і не

протилежно по його абсолютній максимальності. Абсолютний максимум є те

єдине, яке є усе; у нім усе, оскільки він максимум; а оскільки йому

ніщо не протилежне, з ним співпадає і мінімум. Тим самим він перебуває

у усьому; як абсолют він актуальний усе можливе буття і не

визначається нічим речовим, тоді як від нього -- усе. Цей максимум, в

якому, поза сумнівом, і бачить Бога віра усіх народів, я постараюся під

водійством Того, Хто один мешкає в неприступному світлі, досліджувати як

незбагненність, що перевищує людський розум, у своїй першій книзі.

По-друге, як абсолютна максимальність є абсолютне буття

завдяки якому усі речі суть те, що вони суть, так універсальне

єдність буття --, що йде від нього, теж максимум, витікаючий від абсолюту і

тому існуючий в конкретній визначеності як Всесвіт;

відповідно, його єдність визначилася в множину, поза якою не може

існувати. Хоча своєю універсальною єдністю цей максимум охоплює

усе, так що усе одержуюче буття від абсолюту -- в нім і він -- в усьому

проте він не має самостійного існування поза множиною, в яку

він визначився, тобто поза конкретністю, від якої він невід'ємний, його немає.

Цей максимум, Всесвіт, я коротко опишу в другій книзі.

Нарешті, в нашому третьому міркуванні піде мова про явленности

максимуму. Оскільки Всесвіт самостійно існує тільки в конкретному

множині, серед самої цієї множини ми розшукуватимемо єдиний

максимум, в якому Всесвіт як у своїй кінцевій меті актуально існує

максимальним і досконалим чином і який тому з'єднується з

абсолютом, загальною межею. Про цей максимум, останню досконалість

що перевищує всяку нашу здатність розуміння, разом конкретному і

абсолютному, якому ім'я Ісус вічно благословенний, я теж додам

небагато, дивлячись по тому, що сам Ісус вселить.