Хома аквинскии (1225/1226--1274) сума теології

За законом своєї природи людина приходить до умопостигаемому через

чуттєве, бо усе наше пізнання бере свій витік в чуттєвих

сприйняттях (Сума теол., I, q. 1, 9 c).

Шлях доказу може бути двояким. Або він виходить з причини і

тому називається "propter quid", грунтуючись на тому, що первинне само по

собі; або він виходить із слідства і називається "quia", грунтуючись на тому

що первинно у відношенні до процесу нашого пізнання. Насправді, коль

скоро яке-небудь слідство для нас прозоріше, ніж причина, то ми

вимушені осягати причину через слідство. Від якого завгодно наслідки

можна зробити висновок до його власної причини (якщо тільки її

наслідки відкритіші для нас), бо, якщо слідство залежить від

причини, за наявності слідства йому з потреби повинна передувати

причина. Звідси витікає, що Буття Божий, якщо воно не являється

самоочевидним, повинно бути нам доведено через свої доступні нашому пізнанню

наслідки (Сума теол., I, q. 2, 2 с).

... ..Буття Божого може бути доведене п'ятьма шляхами.

Перший і найбільш очевидний шлях виходить з поняття руху. У самому

справі, не підлягає сумніву і підтверджується свідченнями почуттів, що в цьому

світі щось рухається. Але усе, що рухається, має причиною свого руху

щось інше: адже воно рухається лише тому, що знаходиться в потенційному

стані відносно того, до чого воно рухається. Повідомляти ж рух щось

може постільки, поскільки воно знаходиться в акті: адже повідомляти рух є

не що інше, як переводити предмет з потенції в акт. Але ніщо не може

бути переведено з потенції в акт інакше, як через посредство деякій

актуальній суті; так, актуальна теплота вогню примушує потенційну

теплоту дерева переходити в теплоту актуальну і через це приводить дерево в

зміна і рух. Неможливо, проте, щоб одне і те ж було

одночасно і актуальним, і потенційним в одному і тому ж відношенні, воно

може бути таким лише в різних стосунках. Так, те, що являється

актуально теплим, може одночасно бути не потенційне теплим, нолишь

потенційно холодним. Отже, неможливо, щоб щось було

одночасно, в одному і тому ж відношенні і одним і тим же чином і

рушійним, і рухомим, -- іншими словами, було б само джерелом свого

рухи. Отже, усе, що рухається, повинно мати джерелом свого

рухи щось інше. Отже, якщо рухомий предмет і сам

рухається, його рухає ще один предмет, і так далі. Але неможливо, щоб так

тривало до безкінечності, бо у такому разі не було б перводвигателя

а отже, і ніякого іншого двигуна; бо джерела руху другого

порядку повідомляють рух лише постільки, поскільки самі рухомі первинним

двигуном, якось: палиця повідомляє рух лише постільки, поскільки сам

рухомий рукою. Отже, необхідно дійти до деякого перводвигателя

який сам нерухомий нічим іншим; а під ним усі розуміють Бога.

Другий шлях виходить з поняття виробляючої причини. Насправді, ми

виявляємо в чуттєвих речах послідовність виробляючих причин;

проте не виявляється і неможливий такий випадок, щоб річ була своєю

власною виробляючою причиною; тоді вона передувала б самій собі

що неможливе. Не можна помислити і того, щоб ряд виробляючих причин

йшов в нескінченність, бо в такому ряду початковий член є причина

середнього, а середній -- причина кінцевого (причому середніх членів може бути

множина або тільки один). Усуваючи причину, ми усуваємо і наслідки.

Звідси, якщо у ряді виробляючих причин не стане початкового члена, не

стане також кінцевого і середнього. Але якщо ряд виробляючих причин йшли б

у нескінченність, була б відсутня первинна виробляюча причина; а в такому

випадку були б відсутні і кінцеве слідство, і що проміжні виробляють

причини, що очевидним чином помилково. Отже, необхідно покласти

деяку первинну виробляючу причину, яку усі іменують Богом.

Третій шлях виходить з понять можливості і необхідності і зводиться до

наступному. Ми виявляємо серед речей такі, для яких можливо і бути

і не бути; виявляється, що вони виникають і гинуть, з чого виявляється, що

для них можливо і бути, і не бути. Але для усіх речей такого роду неможливо

вічне буття; якщо щось може перейти в небуття, воно коли-небудь

перейде в нього. Якщо ж усе може не бути, коли-небудь ні у світі чого не

буде. Але якщо це істинно, вже зараз нічого немає; бо те, що несе не приходить до

буттю інакше, як через щось суще. Отже, якби не було нічого сущого

неможливо було б, щоб що-небудь перейшло в буття, і тому нічого не було

би, що очевидним чином помилково. Отже, не усе суще випадково, але у світі

повинно бути щось необхідне. Проте усе необхідне або має деяку

зовнішню причину своєї необхідності, або не має. Між тим неможливо

щоб ряд необхідних сутей, що обумовлюють необхідність один одного

йшов в нескінченність (так само, як це відбувається з тими, що виробляють

причинами, що доведено вище). Тому необхідно покласти деяку необхідну

суть, що необхідну саме по собі, не має зовнішньої причини своєї

необхідності, але саме складову причину необхідності усіх інших; по

загальній думці, це є Бог.

Четвертий шлях виходить з різних мір, які виявляються в

речах. Ми знаходимо серед речей більш менш досконалі, або істинні, або

благородні; і так йде справа і з іншими стосунками того ж роду. Але про

більшій або меншій мірі говорять у тому випадку, коли є різна

наближеність до деякої межі: так, теплішим є те, що

більш наближається до межі теплоти. Отже, є щось в граничній мірі

що має істину, і досконалість, і благородство, а отже, і

буттям; бо те, що найбільшою мірою істинно, найбільшою мірою є

як сказано в II кн. "Метафізики", гл. 4. Але те, що в граничній мірі

має деяку якість, є причина усіх проявів цієї якості :

так, вогонь, як межа теплоти, є причина усього теплого, як сказано в

тій же книзі. Звідси витікає, що є деяка суть, що являється для

усіх сутей причиною блага і усілякої досконалості; і її ми іменуємо

Богом.

П'ятий шлях виходить з розпорядку природи. Ми переконуємося, що предмети

позбавлені розуму, які природні тіла, підкоряються доцільності. Це

виявляється з того, що їх дія або завжди, або в більшості випадків

спрямовані до найкращого результату. Звідси витікає, що вони досягають мети не

випадково, але будучи руководимы свідомою волею. Оскільки ж самі вони

позбавлене розуміння, вони можуть підкорятися доцільності лише остільки

оскільки їх направляє хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілець

направляє стрілу. Отже, є розумна істота, що вважає мета

для усього, що відбувається в природі; і його ми іменуємо Богом (Сума теол, ).