Давид юм (1711-1776) "Трактат про людську природу, або Спроба застосувати заснований на досвіді метод міркування до моральних предметів".

Усі перцепції [сприйняття] людського розуму зводяться до двох відмінних один від одного пологів, які я називатиму враженнями (impressions) і ідеями. Відмінність між останніми полягає в тій мірі сили і жвавості, з якою вони вражають наш розум і прокладають свій шлях в наше мислення або свідомість. Ті сприйняття [перцепції], які входять [у свідомість] з найбільшою силою і нестримністю, ми назвемо враженнями, причому я матиму на увазі під цим ім'ям усі наші відчуття, афекти і емоції при першій їх появі в душі (soul). Під ідеями ж я матиму на увазі слабкі образи цих вражень в мисленні і міркуванні (21.1.89).

Існує ще одне ділення наших сприйнять, яке слід зберегти і яке поширюється як на враження, так і на ідеї, - це ділення тих і інших на прості і складні. Прості сприйняття, тобто враження і ідеї, - це ті, які не допускають ні розрізнення, ні розподілу. Складні сприйняття протилежні простим, і в них можуть бути розрізнені частини (21.1.90).

.....Між нашими враженнями і ідеями існує велика схожість в усіх особливих властивостях, окрім міри їх сили і жвавості. Одні з них здаються в деякому роді віддзеркаленням інших, так що усі сприйняття нашої свідомості виявляються подвійними, з'являються в якості і вражень, і ідей.

Усі наші прості ідеї при першій своїй появі походять від простих вражень, які їм відповідають і які вони в точності представляють(21.I.92).

Враження можна розділити на два роди: враження відчуття і враження рефлексії. Перший рід вражень спочатку виникає в душі від невідомих причин. Другою витягається здебільшого з наших ідей (21.1.96).

.....Природа як би вказує кожній мові ті прості ідеї, яким усього більше личить об'єднуватися в складні. Таких якостей, з яких виникає ця асоціація і за допомогою яких розум переходить вказаним чином від однієї ідеї до іншої, три, а саме: схожість, суміжність в часі або просторі, причина і дія (21.1.99).

Я думаю, немає чого особливо доводити, що усі ці якості викликають асоціацію ідей і при появі однієї ідеї природно вводять іншу. Очевидно, що в процесі нашого мислення при постійній зміні наших ідей наша уява легко переходить від однієї ідеї до всякої іншої, яка має схожість з нею, і що одна ця якість являється для уяви достатнім єднальним початком і асоціацією. Так же очевидно і те, що, як почуття, змінюючи свої об'єкти, з необхідністю змінюють їх, покоряючись невідомому правилу, і сприймають ці об'єкти в їх суміжності один до одного, так і уява через тривалу звичку повинна придбати такий же спосіб мислення і пробігати частини простору і часу, представляючи свої об'єкти. Що ж до зв'язку, утворюваної відношенням причини і дії, то нам представиться згодом випадок грунтовно досліджувати її, тому ми не станемо тепер зупинятися на ній. Досить помітити, що немає відношення, яке виробляло б сильніший зв'язок в уяві і примушувало б одну ідею з меншою працею викликати іншу, чим відношення причини і дії між об'єктами цих ідей (21.1.99-100).

Якщо розуму ніколи не дано нічого, окрім сприйнять, і якщо усі ідеї походять від чого-небудь заздалегідь даного розуму, то звідси витікає, що ми не можемо уявити собі щось або утворити ідею чогось специфічно відмінного від ідей і вражень. Спробуємо зосередити свою увагу [на чомусь] поза нами, наскільки це можливо; спробуємо понестися уявою до небес, або до крайніх меж всесвіту; насправді ми ні на крок не виходимо за межі самих себе і не можемо уявити собі яке-небудь існування, окрім тих сприйнять, які з'явилися у рамках цього вузького кругозору. Кругозір же цей - вселена, створювана уявою, і у нас немає ідей, окрім тих, які тут породжені (21.1.163).

[ПРОБЛЕМА ПРИЧИННОСТІ]

.....Усі міркування відносно причини і дії засновані на досвіді і.. усі міркування з досвіду засновані на припущенні, що в природі незмінно зберігатиметься один і той же порядок. Ми укладаємо, що схожі причини при схожих обставинах завжди виконуватимуть подібні дії (21.1.798-799).

Ніщо фактично дане не може бути доведене інакше як з його причини або з його дії. Ніщо не може стати відомим як причина іншого інакше як завдяки досвіду. Ми не можемо обгрунтувати поширення на майбутнє нашого досвіду у минулому, але цілком керуємося звичкою, коли уявляємо собі, що деяка дія витікає з його звичайної причини. Але ми не лише уявляємо, що ця дія наступить, а і упевнені в цьому. Ця віра не приєднує нової ідеї до представлення. Вона тільки змінює спосіб представлення і призводить до відмінності в переживанні або почутті. Отже, віра в усі фактичні дані виникає тільки із звички і є ідеєю, що осягається специфічним способом (21.1.801-802).

Іноді з причини витікає одна дія, іноді - інше. У такому разі ми завжди віримо, що з'явиться та дія, яка найчастіше буває. Я дивлюся на більярдну кулю, що рухається у напрямку до іншого. Я не можу розрізнити, чи рухається він, обертаючись навколо своєї осі, або ж послали так, щоб він ковзав по столу. Я знаю, що в першому випадку після удару він не зупиниться. У другому - він може і зупинитися. Перше найбільш зазвичай, і, отже, я чекаю цієї дії (21.1.803).

Коли дана причина, розум завдяки звичці негайно переходить до представлення звичайної дії і віри в те, що воно наступить. Ця віра є щось відмінне від цього представлення. Проте вона не приєднує до нього якої-небудь нової ідеї (21.1.803).

І коли ми удаємося до допомоги досвіду, він тільки показує нам об'єкти, які суміжні, слідують один за одним і бувають постійно сполучені один з одним (21.1.804).

З усього сказаного читач легко зрозуміє, що філософія, яка міститься в цій книзі, є дуже скептичною і прагне дати нам уявлення про недосконалість і вузькі межі людського пізнання. Майже усі міркування зводяться до досвіду, і віра, яка супроводжує досвід, пояснюється лише за допомогою специфічного почуття або яскравого представлення, що породжується звичкою (21.1.805).