2) Осередки народних художніх промислів

Полісся.

Важко сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIII — на початку XIX ст. Варто зазначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в «шляхетних», тобто вільних від кріпацької залежності й порівняно заможних. Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Для виготовлення гобелена використовували фарбовану пряжу. Краса виробу часто залежала від кольорів, використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі надавали особливого значення. Найпоширенішими в поліських килимах були червоний, зелений, білий, жовтий, чорний, синій кольори. Фарби виготовляли за рецептами, що часто зберігалися в таємниці й передавалися з роду в рід. Поряд із символікою кольору важливе місце належить символіці орнаменту. Поширеними на Поліссі були килими «в кулаки», «в круги», «в козака», а також вазонні композиції. «Козаком» народні майстри називають фігурку з ромбовидною голівкою і опущеними руками, яка нібито сидить верхи на коні. Назва «козак» виникла пізніше, ніж сам орнамент. Можливо, «козак» виступає як жіноче божество. Тепер його називають Перешнею — Матір'ю всього живого, богинею родючості, природи і добра.

Полтава.

Полтавські гобелени вражають різноманітністю композиційних і колористичних рішень. Квіткові форми мають округлий характер; розгалуження корінців не геометризовані, не кострубаті, а м'які, згладжені. У цьому виявляються привабливість орнаменту, мелодійність і вишуканість. На дея¬ких гобеленах квіти розкидані на тлі без особливого плану, тобто без наукових принципів побудови композиції. Квіти отримали свою фантастичність завдяки стилізації. Найвизначніша особливість квіткових гобеленів Полтавщини — це напрочуд удало дібраний колорит. Зіставлення ніжних ясно-брунатних, золотаво-жовтих, білих, синіх із коричневими відтінками кольорів дає завершену в мистецькому розумінні колірну гаму.

Косів.

Ткацький промисел у Косові виник на базі місцевого народного ткацтва, і був тісно пов'язаний із життям і побутом людей. Народні майстри Косівщини досконало володіли всіма техніками ткацтва і вміли створювати узорні ткання неповторної краси. Найбільш характерними для Косова є поперечно-смугасті узори, виконані в яскравих насичених барвах із перевагою червоного, оранжевого і золотисто-жовтого кольорів, що доповнюють блакитним, зеленим, фіолетовим, білим. Уражає безмежна варіантність різних кольорів.

Буковина.

Зображення птахів на Буковині в композиціях килимів сюжетно пов'язані з мотивом дерева, що набуло складної геометричної форми. Мотиви птахів наявні й нині у виробах Шипинців, Топорівки, Волоки, Великих Кучерів та деяких інших сіл. Наприкінці XIX ст. набули поширення килими з об'єктно трактованими квітковими мотивами, так звані «панські» килими басонового типу — з букетами, бантами, віньєтками, картушами. У домашньому селянському виробництві техніка полотняного переплетення з ручним перебором не давала тієї живописної декоративності, як у «панських» килимах. Дуже поширеними є геометричні орнаменти. Незважаючи на те, що майже в усіх геометричних малюнках майстри використовують переважно мотив ромба, його характер, його конфігурація завжди різняться. Ромб може бути прямокутної або витягнутої форми з розчленованими сторонами чи кутами. Крім того, йому може бути надано й округлої форми, він навіть може бути розчленований на два трикутники й сходитися гострими кутами. У створенні малюнків з обмеженої кількості мотивів фантазія буковинських умільців безмежна.