V. Підсумки уроку

Слово вчителя

Постать М. В. Лисенка — величезний і неоціненний скарб української нації, музичний символ України.

Засновник національної музично-творчої школи, основоположник українсь­кої класичної школи, талановитий педагог, яскравий музикант, музикознавець, громадський діяч, справжній український патріот. Своєю творчістю він уперше спробував підвести підсумок величезному періоду розвитку вітчизняної музи­ки. Його музиці притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока майстерність.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, таланови­тий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливіше завдан­ня відкривати невичерпні художні перлини талановитого українського народу. Оцінюючи значення діяльності М. Лисенка, відомий театральний режисер К. Станіславський писав: «Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка, цього чудового композитора, який захоплює красою своєї музики, ми сміливо можемо назвати сонцем української музики».

Закріплення набутих знань

Учні висловлюють власні думки та враження від уроку. Учитель оцінює роботи учнів.

VI. Домашнє завдання

Створити кросворд «Музична спадщина композитора Лисенка». Написати твір-роздум «М. Лисенко — сонце української художньої куль­тури».

ТЕМА: Театр корифеїв. Перший український стаціонарний театр у Києві. Творчий шлях

М.Заньковецької

МЕТА: прослідкувати за змінами, які сталися в театральному мистецтві України у XIX — на початку XX ст.; ознайомити учнів із життям і творчістю Марії Заньковецької; розвивати комунікативні якості у процесі спільної роботи; виховувати на прикладі життя видат­них людей України почуття патріотизму.

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання до учнів

• Хто із драматургів створив перші сценарії українських вистав? (Іван Кот­ляревський.)

• Як вони називалися? («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».)

• Яка вистава Михайла Старицького була екранізована і стала шедевром кі­номистецтва? («За двома зайцями».)

• Коли почалося активне формування українського національного театру?( У другій половині XIX ст.)

• Ким був Михайло Щепкін? (Видатним актором, а також талановитою і високоморальною людиною.)

III. Подання нового матеріалу

Урок проводиться у формі рольової гри, в якій кожен учень класу може ста­ти активним учасником. Залежно від кількості учнів, учитель розподіляє фак­тичний матеріал, вибирає на ключові ролі найбільш активних та обдарованих учнів. Текст із головними акторами він готує заздалегідь, а всі учні отримують свої ролі безпосередньо на уроці.

Дійові особи

Кореспонденти газет (3—4 учні)

Ведучий (учитель)

Марія Заньковецька

Микола Садовський

Петро Чайковськй

Антон Павлович Чехов

Лев Толстой

Сучасники подій (інші учні класу)

Ведучий. Наближалося до кінця XIX ст. Які ж події відбувалися в цей час у театральному житті?

1-й сучасник. Друга половина XIX ст. ознаменувалася появою в Єлісаветграді першої української професійної трупи під керівництвом Марка Кропивницького за участю Марії Заньковецької, Миколи Садовського та інших.

2-й сучасник. А під кінець століття виникають трупи під керівництвом Миколи Садовського, Петра Саксаганського та Івана Карпенка-Карого. Діяли також кілька українсько-російських труп.

3-й сучасник. У 1891р. в Києві організований перший постійний росій­ський театр Миколи Соловцова. Протягом першого десятиріччя XX ст. відкри­лися театри у Чернівцях, Станіславі.

Ведучий. Кажуть, що на початку XX ст. виник перший національний те­атр. Цікаво, що про це писали в газетах?

1-й кореспондент. А писали ось що: «У 1907 р. Микола Садовський, взявши в оренду Троїцький народний будинок (тепер це театр оперети), заснував перший український стаціонарний театр. Саме в ньому продовжився твор­чій шлях Марії Заньковецької.

2-й кореспондент. Це був тільки початок. У цей час виникають твор­чі організації діячів театру: у Станіславі — «Товариство імені Івана Тобілевича» а у 1915 р. — «Товариство українських акторів». Створення стаціонарного театру дало можливість поставити українські оперні вистави: «Запорожець за Дунаєм», «Різдвяну ніч», «Енеїду», «Наталку Полтавку», «Катерину» та інші.

Ведучий. Шановні співрозмовники, ви щойно пригадали кілька прізвищ. Не могли б ви коротко розповісти про цих людей?

1-й кореспондент. Коротко не розповіси. Давайте почнемо з найвиз­начнішої постаті в нашій культурі - Марії Костянтинівни Заньковецької, а всі інші герої нашої розповіді з'являтимуться поступово.

Ведучий. А що ми знаємо про Марію Заньковецьку?

4-й сучасник. Знаємо, що народилася вона в козацькій родині Адасовських, що осіла в селі Заньки на Чернігівщині. Батько гарно співав, керував церков­ним хором, а мати надзвичайно розумна жінка, була знахаркою, лікувала людей.

5-й сучасник. Вона змалечку вже почувала себе актрисою. Писала вірші, співала тарним «янгольським» голосочком, а пізніше брала уроки співу.

6-й сучасник. Уперше на сцену вона вийшла ще коли навчалася в пансіоні Осовської в Чернігові, а пізніше ще й у Ніжині.

Марія Заньковецька. Шлях на велику сцену почався для мене з ко­хання. Я покохала Олексія Хлестова — капітана артилерії. Він був порядною, відданою та щирою людиною. Із ним я подорожувала аж до Бандер, що в Мол­давії. Там я і зустріла його...

7-й сучасник. Це був молодий красень Микола Тобілевич із талановито­го роду Тобілевичів. Його брати взяли псевдоніми: Іван став Карпенком-Карим, Панас - Саксаганським, а Микола згодом став Садовським.

2-й кореспондент. Дебют актриси відбувся у 1882 р. у п'єсі Котлярев­ського «Наталка Полтавка», а було тоді Марії 22 роки. Коли її знайомили з Мар­ком Кропивницьким, він і гадки не мав, яка талановита ця сором'язлива тендітна дівчина. Так Кропивницький став сценічним батьком Марії і дуже пишався цим.

8-й сучасник. Уявіть, що через деякий час засновник російської драми у Києві Суворій, запропонував їй переїхати до Москви для роботи в Малому театрі.

Марія Заньковецька. «Наша Украйна слишком бедна,чтобы ее можно было покинуть. Я слишком люблю ее, мою Украйну, и ее театр, чтобы принять ваше предложение».

Ведучий. Кажуть, що не тільки українці шанували талант Марії. Хто знає про ставлення до неї видатних російських митців?

Чайковський. После спектакля в Одессе я преподнес ей лавровый венок с надписью «Бессмертной от смертного».

Толстой. А я как реликвию хранил платок, подаренный Марией Константиновной в Петербурга после спектакля «Наймичка».

Чехов. Мы были большими и искренними друзьями. Мария даже собиралась помочь мне приобрести «хуторок» в Украине.

Ведучий. А чи було щасливим особисте життя Марії?

Марія Заньковецька. Ні! Перша зустріч із Миколою Тобілевичем перекреслила все моє особисте життя. Я покохала його всім серцем. Але я була заміжньою жінкою. Мій чоловік щиро кохав мене, проте розлучення було не­минучим. Церква наклала на мене, людину глибоко віруючу, епітимію. Батько відвернувся від мене, тільки матінка розуміла. Життя з Миколою теж виявило­ся драматичним. Ми розлучилися.

Микола Тобілевич. Вже літньою людиною я приходив до Марії, щоб попросити вибачення, але вона не відчинила двері.

Ведучий. Але коли він пішов із життя; вона попросила покласти на йо­го труну ладанку на знак примирення і прощення. А коли вона сама померла у 1934 році, її поховали на Байковому кладовищі поруч із ним.

Вона пішла зі сцени у 1922 р. їй було 62 роки. Коли вона грала уривок з вистави «Безталанна», майже всі глядачі плакали.

«У той голодний час найціннішим подарунком, який їй піднесли на знак прощання, був мішок пшеничного борошна та мішок гречаної крупи».

Вона простояла на сцені шість годин, приймаючи поздоровлення, їй першій було присвоєне звання народної артистки Республіки