VII. Підбиття підсумків

Оцінювання роботи учнів на уроці, аналіз досягнення мети та завдань уроку

Viiі. Домашнє завдання

За підручником: І— II рівень— відповідати на запитання після тексту підручника.

III— IV рівень — індивідуальне завдання

Матеріали до уроку

Настінний розпис у селі Пстриківка

Петриківський декоративний розпис розвивався у вигляді стінопису жит­лових приміщень та декору речей господарського і .хатнього вжитку.

Настінний розпис виконувався за допомогою дуже простих засобів і ма­теріалів. Основними забарвлюючими матеріалами були крейда, сажа, кольорові глини та саморобні рослинні фарби.

Хати білили — іноді з додаванням синьки чи зеленки для того, щоб підси­нити чи підзеленити стіни, з домішуванням сажі - щоб надати їм сіруватого або чорнуватого відтінку.

Прикрашали хати орнаментальні мотиви, які наносились на призьбу (світ­лим по темному), тягнулись у вигляді хвилястої (безперервної) чи уривчастої (пунктирної) рослинної смужки над призьбою на лицьовій і тиловій Стінах та вгорі, під стріхою, у вигляді фризу з рослинних мотивів, обрамляли вхідні двері й вікна або розміщувались над ними у вигляді самостійно організованих мотив-них композицій з квітами та птахами.

Розписи в середині хати ніби повторювали чи продовжували кольорово-ор­наментальну декоративність ряден, вишитих покривал і рушників, скринь, роз­писаних червоним по зеленому, дерев'яних полиць, на яких розміщувались роз­писані керамічні вироби.

Художня своєрідність розписів залежала від індивідуальних особливостей виконавця, його здібностей, уміння, методу виготовлення фарб і техніки нане­сення їх на ґрунт. Наприклад, деякі художниці використовували анілін тільки в тих випадках, коли потрібні були темні фарби, інші,- коли треба було ство­рити ефекти, близькі до темпери; іноді глина застосовувалась для суцільної заливки значної площі, а деякі майстри, працюючи з аніліном, писали густими мазками, ніби моделюючи об'єми плям; були художниці, які любили працювати пензлем або щіткою, виділяючи елементи і мотиви контурами, були й такі, що працювали в основному ганчіркою, наносячи розпливчасті, не дуже чіткі пля­ми; одні художниці писали широко, крупно, інші — дрібно; одні, зображуючи рослинні мотиви, геометризували їх, колір використовували умовно, як еле­мент, тоді як у розписах інших художниць легко впізнавалися природні живі рослини.

Найчастіше в роботі по білому ґрунту використовувалась вся наявна ко­льорова палітра і значно рідше - дві-три певні фарби. У роботі ж по кольоро­вому тлі останнє визначало вибір фарб. Серед анілінових колорантів найбільш часто використовувались зелений, червоний, синій («лазорка») і жовтий. Вони наносились у чистому вигляді, майже ніколи не зміщувались. Із земляних фарб охочіше користувались білою, червоною і жовто-охристою глинами, які часто змішували - білу з червоною (рожева), червону з сажею чи товченими вугли­нами (коричнева, бура), білу з сажею (сіра, сіро-синя).

Зелену фарбу найчастіше робили із соку стебел і листя пасльону.

Використовували також сік вишень, шовковиці, кручених паничів, царської борідки, пелюсток соняшника. Сік, здобутий таким способом, нерідко змішува­ли з білою, дрібно перетертою глиною. В'яжучою речовиною в роботі із глинами, соками рослин та аніліновими фарбами були яєчний жовток або молоко. Пензлі використовувались саморобні - з кошачої шерсті, а щітки -«квачі». - купува­ли на базарі. Прямі лінії нерідко проводили за допомогою шнурків, вимазаних сажею; щоб отримати коло правильної форми, обводили контури верхньої чи нижньої частини керамічного посуду, іноді звертались до штампів, власноручно виготовлених із картоплі.

Оскільки настінний розпис часто підновлювався, то не було потреби "за­стосовувати консервуючі засоби, що запобігають загниванню білкових речовин. Але коли розписували дерев'яні речі домашнього вжитку, то в розведену на яєч­ному жовтку фарбу додавали трохи оцту або для розпису застосовували олій­ні фарби.

Інтер'єр петриківської хати був насичений яскравими чистими кольора­ми, адже мальовані квіти цвіли у петриківських хатах цілорічне). Завдяки цьо­му у жителів Петриківки виховувалася любов до декоративного живопису, і не тільки любов, а й уміння працювати з фарбами, знання прийомів малювання і традиційних орнаментальних мотивів — розмаїтих квітів, пуп'янків, ягід, лис­точків тощо. Діти змалку не лише бачили все це навколо себе, а й допомагали батькам робити мальовки на продаж.

Молоді хазяйки змагалися одна з одною у розписі своїх хат. Якщо дівчина не вміла як треба розписувати хату, то її вважали чужою, не вітались і не за­ходили у гості. Зате про найкращі розписи казали: «У неї у хаті як у церкві». Най-уміліших дівчат звали «чепурушками». Вони гарно справлялись із будь-якою роботою:'мазали хату, пряли, ткали полотно, килим, вишивали, «добрий борщ варили» і, звичайно, «малювали», їм і передавали матері і бабусі май­стерність і секрети розпису. Так, з покоління у покоління передавались тради­ції розпису.

Зразків старовинного петриківського стінопису, на жаль, не збереглось. Понад усе Петриківка славилась своїми яскравими, життєрадісними мальовками. «Мальовка» — малюнок на папері.

Із кінця XIX ст., відколи було винайдено, яскраві анілінові барвники, майс­трині настінного розпису починають малювати не на стінах, а на паперових ар-кушах-мальовках відповідного розміру та формату.

У петриківських «мальовках» лінія і конструктивна схема виконували до­поміжну, з'єднуючу функцію. Лінія виглядає потоншеною і скривленою (най­частіше хвилястою). Вона ніби лавірує між великими, яскравими плямами квітів, плодів і листя, цілком підпорядковуючись їх ритміці, виконуючи в ком­позиції вже другорядну, допоміжну роль. Домінантою композиції цих розписів, її конструктивною основою є барвиста кольорова пляма. Цьому відповідає і «детермінуюча стратегія» петриківських розписів.

Паперові прикраси — квіти в овалі, вазони-букети, стрічки-фризи, прямо­кутні килимки — наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оз­доблення хатнього інтер'єру (на комині та сволоці, над вікнами та полом). На мальовки був великий попит, оскільки їх легко було перевозити, замінювати новими.

Відзначимо, що «мальовка» існувала не тільки в селі Петриківка, однак са­мі: тут вона закріпилась, перетворившись на своєрідний промисел, і стала ак­тивно розвиватись.

Петриківчанки цілими лантухами носили мальовки на базар. Найбільше їх продавали навесні, перед святами, коли всі білили й оновлювали свої хати. Петриківські базари у цей час — надзвичайне видовище. Усіма кольорами райдуги розцвітали намальовані на папері великі й малі квіти та цілі букети; ніби квіт­кові гірлянди, тріпотіли на вітрі вузенькі паперові «стьожки», вкриті орнамен­тальними фризами.

Пізніше народні майстри, працюючи на окремому аркуші паперу, почали поступово відходити від імітації мотивів настінних розписів, усе більше зважали не так на місце, де має висіти мальовка, як на розміри та формат паперового ар­куша. Так у кальовці з'являлися елементи станковизму, а настінний розпис пос­тупово «відокремлювався» від стіни і, набуваючи принципово нових мистець­ких рис, перетворювався на станковий декоративний розпис.

Народні майстри, наслідуючи кращі мистецькі багатовікові традиції настін­ного розпису, мальовок, вибираючи золоті зерна з надбань славного минулого, зробили значний внесок у розвиток української станкової декоративної графі­ки, прославивши свій осередок новими орнаментальними композиціями та їхнім своєрідним колористичним рішенням.

Техніка виконання елементів петриківського декоративного розпису

Головна ознака образної мови петриківського розпису — це прийоми вико­нання його елементів і способи поєднання кольорів.

Майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті та па­личками з болотної рослини оситнягу.

Петриківські майстри не користуються олівцем. У них надзвичайно точний окомір та дивовижна вправність руки — всі малюють без попередньо накрес­леного контуру і не користуються жодним вимірювальним інструментом. Май­бутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки і лише тоді кладеться мазок за мазком.

Художники для створення композицій опановували техніку деяких типів мазків і стежили за кольоровою гамою. Кольори підбирали в теплій, холодній або змішаній гамі. Центр обов'язково виділяють основним кольором, головні елементи роблять більшими за інші та пишнішими.

«Зернятко» — це простий мазок, профіль якого залежить від пензлика. Еле­мент здобув свою назву від подібності до зернятка яблука, груші тощо. Він є од­ним з основних елементів петриківського розпису, за допомогою якого створю­ються всі орнаментальні мотиви.

Майстри отримують мазок «зернятко» дотинаючи до паперу гострою час­тиною пензлика і притискаючи п'ятку.

•«Гребінчик» — це елемент, який починається з потовщення, а закінчується гострим вусиком.

Петриківчани розміщують мазки за вертикаллю, горизонталлю, під кутом, по прямій і по колу.

«Кривеньке зернятко»' — дуже поширений елемент, за допомогою якого ут­ворюють «пірчасте листя», «пуп'янки», пелюстки квіток.

Художники виконують цей мазок, притискаючи кінчик пензлика до паперу, трохи протягують із легким поворотом і притискають п'ятку пензлика.

Із двох мазків «кривеньке зернятко» петриківчани роблять напіврозкриту квітку — «пуп'янок». Мазки розташовують так, ніби вусики тягнуться з однієї точки, а округлі частини з'єднуються. Із таких елементів петриківчани малюють елементи-«б»й/кці», які з'єднують хвилястими лініями.

Також майстри кожний «пуп'янок» роблять із двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зернятка», розташованих усередині. Ці еле­менти також можна з'єднати тоненькою хвилястою лінією.

Далі, сполучаючи до центра три пари «кривеньких зерняток» та «зернятко» («пуп'янок»), роблять своєрідну квітку. Ці елементи теж можна з'єднати тонень­кою хвилястою лінією.

У мотивах «пуп'янків» і рослинних пагінців характерні варіанти мотиву на основі спіралі, завитка. Різні форми «пуп'янка» та обробка у вигляді ріжків, ву­сиків, хвилястої лінії. Усе це різновиди залежності від традиційності мотиву. «Біг спіралі», стебло, що в'ється, «бігунець» супроводжуються різними обрам­леннями: крапками, колами, штрихами. Кожна спіраль передбачає гармонійний розвиток і не допускає порушень у послідовності пульсації радіуса та кривої — ми не повинні порушувати цей закон природи в зображенні рослинності. Як завжди, потрібно враховувати регіональні традиції побудови візерунка.

«Бігунець» (його також називають «доріжкою» або «фризом») є одним із головних елементів петриківського розпису. Він може бути використаний для декоративного оздоблення будь-якого виробу.

Різноманітні форми листочків художники утворюють за допомогою різнобічно спрямованих мазків-«зерняток». Листочки із зубчастим контуром ство­рюються за допомогою «зерняток» видовженої форми, розташованих п'яткою до середини листка. Інші листочки із хвилястою лінією контуру відтворюються «зернятками», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка.

Необхідні елементи композиції створюють майстри поєднанням таких різ­них мазків, як «зернятко» та «кривеньке зернятко». Треба мати на увазі їхні розмір, розташування та колір. В основі квіток — «пуп'янок», доповнений у пев­ному порядку дрібними та великими пелюстками. На основі квітки «пуп'янка» будуються також.інші великі квіткові елементи. Залежно від форми основи (круглястої, видовженої, або розтягнутої по ширині) вирішують форму рослин­ного елемента.

Ягідки калини, винограду, смородини та горішок петриківчани роблять кінчиком пальця або паличкою. Набравши фарбу на кінчик пальця, робиться відтиск на папері. Він може бути меншим чи більшим (при виконанні відтис­ку паличкою всі відбитки будуть одного розміру). Зробивши декілька ягідок, розмістіть їх у формі корзинки чи грона (ягідки розміщують'одна над одною, поступово зменшуючи їх розмір), потім з'єднуються ягідки тонкими гілочками. Малюнок можна доповнити хвилястим листям та тоненькими вусиками, ство­рюючи таким чином нові цікаві елементи

Пальцем малюють не лише ягідки, а і квіти та листя.

Художники малюють різні форми листя: клиноподібні, округлі, серце­подібні, стрілоподібні, списоподібні. Довкола візерунок: круговий, штриховий, прорізний (гострою паличкою). Характер краю листя: цілісний, зубчастий, фігурний. Листя буває хрестоподібним, лопатевим, роздільним, із тупим і гострим кінчиками.

Листя малюють на основі видовженого мазка. Середину листка малюють видовженим мазком, інші мазки розміщують під гострим кутом до середини першого мазка. Кінчик кожного мазка (вусики) є зубцями листочків.

Складнішим за своєю будовою є листя клену та калини. Воно складається із трьох схожих частин; тризубчастої центральної верхівки та двох бічних. Це листя починають малювати з центральної частини, із серединного зубчика, який буде основою всього листка. Обабіч нього додають два мазка, які сполучаються знизу. Потім так само роблять бічну частину листка, знову починаючи із сере­динного зубчика.

Лист папороті

Будова цього листка є такою: один центральний мазок, поруч другий, біч­ний і так далі.

У роботах петриківських майстрів, особливо старшою покоління, привер­тає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводяться загос­треним кінчиком дерев'яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад, айстр,— трісочкою або рогозинкою. Це роблять тоді, коли нане­сена фарба ще мокра, і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик одразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця прово­дять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центра квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюстків. У петри-ківському розписі часто зустрічається ефект плавного переходу одного наси­ченого кольору у світліший чи навпаки. Це досягається перехідним мазком. На пензлик набирають фарбу яскравого кольору, потім кінчиком пензля на­бирають фарбу більш світлого кольору. Роблять мазок: спочатку тягнуть світ­лий вусик, поступово з'являється другий відтінок, який набирає повної сили в кінці мазка.

«Перехідний мазок» у малюванні квітів

Для того, щоб композиція виглядала закінченою, в петриківському розпи­су використовують «пітушіння», тобто з'єднання як окремих мазків у квітах і листочках, так і окремих елементів між собою. Це можуть бути тоненькі лінії, з'єднані в одній точці у квітках, уздовж центральної лінії в листі, або різноманіт­ні «травинки», «пуп'янки», дрібненькі ягідки, батончики, колосочки і безліч ін­ших дрібних деталей, які розміщені навколо основних елементів чи вздовж стеб­ла у букетах.

Ці елементи є додатковими засобами для збагачення малюнка. Але, незва­жаючи на це, вони посідають дуже важливе місце в петриківському розпису, бо є завершуючим елементом усього твору, придають йому легкість, жвавість та об'ємність.

Картки-завдання для організації інтерактивної частини уроку за методом «Ажурна пилка»

Колір емблеми в учнів групі

Помаранчевий

Зелений

Блакитний

Завдання

Навчитися робити елементи петриківського розпису «зернятко» та «кривеньке зернятко».

«Зернятко» — це простий мазок, профіль якого залежить від пензлика.

«Кривеньке зернятко» — дуже поширений елемент, за допомо­гою якого утворюють «пірчасте листя», «пуп'янки», пелюстки кві­ток. Для виконання «кривенького зернятка» кінчик пензлика треба опустити на папір біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, роблять легкий поворот пензлика. Завершують цей мазок притискуванням «п'ятки» пензлика до паперу. Далі мазки з видовже­ними вусиками наносять обабіч вертикальної лінії. Із двох мазків «кривеньке зернятко» роблять иапіврозкриту квітку — «пуп'янок». Мазки розташовують так, ніби вусики тягнуться з однієї точки, а округлі частини з'єднуються

«Бігунець»- є одним з головних елементів петриківського розпису. Він може бути використаний для декоративного оздоблення будь-якого виробу.

Ця вправа об'єднує в собі завдання навчитися малювати «кривеньке зернятко» та складати з цих елементів трипелюсткову квітку.

«Кривеньке зернятком — дуже поширений елемент, за допомогою якого утворюють «пірчасте листя», «пуп'янки», пелюстки квіток. Щоб зробити «кривеньке зернятко», треба кінчик пензлика опусти­ти на папір біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, роблять легкий поворот пензлика. Завершують цей мазок притис­куванням «п'ятки» пензлика, до паперу. Далі, сполучаючи до центра три пари «кривеньких зерняток», роблять своєрідну квітну. Квітки розташовують на однаковій відстані одна від одної та з'єднують то­ненькою хвилястою лінією

Навчитися робити різноманітне листя за допомогою простих маз­ків — «зерняток».

Різноманітна форма листочків утворюється за допомогою різнобічне спрямованих мазків — «зерняток».

Уздовж вертикальної лінії, проведеної олівцем чи пензликом, на­носять мазки - «зернятка». Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії. При цьому корпусом пензлика натискають так, щоб мазок мав форму краплі води. Повто­рюючи мазок багато разів, треба намагатися отримати однакову від­стань між мазками.

Листочки з зубчатим контуром створюються за допомогою «зерня­ток» видовженої форми, розташованих п'яткою до середини листка. Інші листочки з хвилястою лінією контуру відтворюються «зернят­ками», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка

Колір емблеми в учнів групи

Червоний

Завдання

Навчитися робити грона калини, винограду, смородини та інші еле­менти за допомогою відбитків пальця та пензля. Ягідки калини, винограду, смородини, горішок та інші елементи пет-рйківчани роблять кінчиком пальця або пензля. Набравши фарбу на кінчик, пальця, зробіть відтиск на папері. Він може бути меншим чи більшим (нри виконанні відтиску паличкою всі відбитки будуть од­ного розміру).

Зробивши декілька ягідок, розмістіть їх у формі корзинки чи гро­на (ягідки розміщують одна над одною, поступово зменшуючи їхній розмір), потім з'єднайте ягідки тонкими гілочками. Малюнок можна доповнити хвилястим листям та тоненькими вусиками, створюючи таким чином нові цікаві елементи.

Пальцем можна малювати не лише ягідки, а і квіти, листя. Для того, щоб край мазка був округлий, виконуючи кожний мазок, фарбу на­бирають на кінчик пальця.

Такі гілочки та квіти є важливим елементом багатьох складних ком­позицій петриківського розпису

Жовтий

Навчитися робити «перехідний мазок»

У петриківському розпису часто зустрічається ефект плавного пе­реходу одного насиченого кольору у світліший чи навпаки. Це дося­гається перехідним мазком. На пензлик набирають фарбу яскравого кольору (наприклад, зелену), потім кінчиком пензля набирають фар­бу більш світлого кольору (наприклад, жовтуХ Роблять перший ма­зок: спочатку тягнуть світлий (жовтий) вусик, поступово з'являється другий відтінок (зелений), який набирає повної сили в кінці мазка. Для нового мазка весь процес повторюють.

Квітки та листя можуть бути різноманітної форми, їх можна допов­нити іншими мазками.

У цій вправі важливо визначити необхідну розрідженість фарб, кіль­кість фарби, що треба набирати на пензель, та досягти якості «пере­хідного мазка»

Алгоритм роботи учнів у групах за інтерактивним методом «Ажурна пилка» Метод дає змогу учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість ін­формації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати один одному «вчитися навчаючи».

Під час роботи за допомогою методу «Ажурна пилка» учні працюють у різ­них групах (спочатку в «експертній групі», а потім об'єднуються в домашні «різ­нокольорові» групи).

Колективна робота виконується у групах, які мають завдання різної тема­тики. Учні об'єднуються у п'ять груп «однокольорових» (за кількістю основних елементів петриківського розпису). Кожна група отримує від учителя свою картку-завдання.

Після цього учні об'єднуються в нові «різнокольорові» групи, де вони ста­ють експертами з тієї теми, яку вивчили. «Експерти» розповідають свій матеріал у новій групі.