V. Актуалізація набутих знань

1. Прийом «Мікрофон»

Закінчіть речення:

- «У солдатських піснях співалось про...»;

- «Родинно-побутові пісні поділяються на...»;

- «Почуття, що віддзеркалюються у родинно-побутових піснях, — це...»

2. Бесіда

1. Як виникла і за яких обставин підтримувалась дружба С. Гулака-Артемовського з Т. Шевченком?

2. Якими сольними та ансамблевими номерами характеризуються головні герої опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»?

3. Які духовні та світські жанри були провідними у творчості М. Вербицького?

4. Який твір М. Колачевського є найвідомішим?

5. У яких навчальних закладах М. Лисенко вдосконалював свою професійну майстерність як піаніст та

композитор?

6. Скільки опер він написав?

7. Хто з відомих композиторів XX ст. навчався у М. Лисенка?

8. Які навчально-музичні заклади заснував М. Лисенко?

9. Які форми музичної освіти існували у XIX ст.?

Vі. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання: «Видатні діячі» продовження роботи над альбомом

10 Клас

ТЕМА: М.Лисенко - основоположник національної композиторської школи в Україні.

Музикальне виконавство і освіта.

МЕТА: поглибити й узагальнити знання учнів про творчість М. В. Лисенка; розкрити перед ними значення творчості митця як осно­воположника національної композиторської школи; ознайомити з концертною та виконавською діяльністю, педагогічною й етно­графічною спадщиною; розвинути образно-асоціативне мислен­ня учнів, здатність до сприймання та аналізу музичної творчості; виховувати естетичний смак учнів, інтерес до національної кла­сичної-музики, зокрема — до творчості М. В. Лисенка.

Обладнання: комп’ютер, наочно-дидактичний матеріал; фрагменти творів М. В. Лисенка (опера «Тарас Бульба», «Молитва про Україну», романс «Безмежнеє поле», «Баркарола», кантата

«Радуйся, ниво неполитая», вальс ре-мінор; презентація (слайд-шоу).

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

Учні заходять до класу під звучання романсу «Безмежнеє поле», готують­ся до уроку.

Учитель повідомляє тему і мету уроку.

II. Актуалізація опорних знань учнів

Перевірка домашнього завдання.

III. Мотивація навчальної діяльності

Звучить гімн «Молитва про Україну». Учні аналізують твір та порівнюють його з гімном «Ще не вмерла України...», висловлюють свої думки.

Учитель проводить бесіду про життєвий і творчий шлях композитора.

Слово вчителя

Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 р. в с. Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської обл. Батько, Віталій Романович Лисен­ко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, мав пе­редові погляди на розвиток суспільства, добре знав і любив літературу, народне мистецтво. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького ро­ду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхет­них дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське.

Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщи­кові М. Булюбашу, в якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.

Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М. Старицький, над М. Лисенком «... зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного бо­ку — французька мова, манери й аристократична манірність (мати і гувернан­тка), із другого боку — українська мова... пестощі і зайва простота манер. Пер­ша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та пісня­ми, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав із паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх.

Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози ди­тини, яку енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М. В. Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки».

У такому середовищі і зростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували в серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва.

У 1852 р. хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчив­шись усього декілька місяців, переходить до іншого— пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчан­ні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і у старанності.

Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час ту­ди приїжджав із Полтавської

гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М. Лисенка. Це товаришування зіграло свою

благодатну роль у подальшому житті обох велетнів нашої культури.

Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 р. Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківсь­кого університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом із батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 р., М. Лисенко вдало поєднував із заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертаєть­ся не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.

Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.

Музика не тільки вабила М. Лисенка, ай поступово заповнювала все його життя. Він прагнув більших і Ґрунтовніших знань, хотів удосконалювати вико­навську майстерність.

Із 1867 по 1869 рр. він навчається у Лейпцігській консерваторії, аз 1874 по 1876 рр.— в Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М. Римсько­го-Корсакова.

Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, із властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність.

На українському народному грунті М. Лисенко створює високохудожні ком­позиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна «іч» та «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба».

Починаючи з 1869 р. Микола Віталійович продовжував невтомно виступа­ти в концертних програмах.

У 1904 р. Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драма­тичну школу (із 1913 р. — ім. М. В. Лисенка), яка працювала за програмами ви­щих мистецьких навчальних закладів.

Разом із О. Кошицем організував у 1905 р. музично-хорове товариство «Київський Бонн», головою якого був до кінця життя.

М. Лисенко був засновником і головою ради правління «Українського клу­бу» (1908-1911).

Серед творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різ­двяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.), «Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза-Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.).

Микола Віталійович Лисенко був одним із найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т. Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів.

Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки пісенних зраз­ків української народної творчості.

Смерть М. Лисенка 6 листопада 1912 р. була непоправною втратою для ук­раїнської музичної культури.