- •Тема 1. Предметно-практичні та теоретико-методологічні засади футурології
- •1.1. Предмет футурології
- •1. 2. Місце футурології в системі наук
- •1. 3. Мета формування та розвитку футурології
- •1. 4. Футурологічні методи дослідження
- •1. 5. Особливості футурології порівняно з іншими науками
- •1. 6. Соціальні функції футурології
- •Література.
- •Тема 2. Генезис футурології
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •2.1. Історична необхідність створення футурології як спеціальної науки про майбутнє
- •2. Сучасний стан і основні тенденції поступу футурології
- •3. Принципові відмінності футурології від інших вчень про майбутнє
- •Основні терміни
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література.
- •Тема 3. Історія протофутурології
- •3. 1. Витоки футурології
- •3. 2. Основні етапи розвитку протофутурології
- •3. 3. Критерії об’єктивного оцінювання протофутурологічних концептів
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 4. Майбутнє як предмет передбачень
- •4. 1. Сутність феномену передбачення подій майбутнього
- •4. 2. Класифікація передбачень
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 5. Співвідношення між випадковістю й закономірністю, минулим, теперішнім і майбутнім у дійсності
- •5. 1. Характер зв’язку між випадковістю та закономірністю
- •5. 2. Абсолютизація закономірності чи випадковості як абсурд
- •5. 3. Дійсність як втілення закономірного й необхідного через випадкове
- •5. 4.Спільне й відмінне в різному дійсному: минулому; теперішньому й майбутньому
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 6. Оракули й оракульство: міфи та реальність
- •6. 1. Правда й вигадки щодо оракулів і оракульства
- •6. 2. Критерії відмінності між оракульством та містифікацією
- •6. 3. Парадокс справжніх оракулів
- •6. 4. Сфери дійсного застосування оракульства
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література.
- •Тема 7. Майбутнє як предмет контролю, кореляції та регуляції .
- •7. 1. Індикативний, протектативний та комплексний засоби контролю майбутнього
- •7. 2. Визначення феноменів кореляції між теперішнім і майбутнім та регуляції майбутнього
- •7. 3. Межі дійсної застосовуваності контролю, кореляції та регуляції майбутнього
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 8. Майбутнє як предмет моделювання
- •8.1. Явище та поняття моделювання; історичні передумови їхнього формування
- •8. 2. Утопії та антиутопії в моделюванні майбутнього
- •8. 3. Фактори домінування антиутопій над утопіями в сучасній суспільній свідомості
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 9. Наукова фантастика як засіб моделювання майбутнього
- •9.1. Історичні передумови формування феномену наукової фантастики
- •9. 2. Характер зв’язків, що існують між наукою та науковою фантастикою
- •9. 3. Наукова фантастика як застереження і як заклик
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 10. Футурологічна етика
- •10.1. Ставлення до майбутнього як моральне явище
- •10. 2. Співвідношення між цілеспрямованістю та ціннісною орієнтованістю суб’єкта діяльності
- •11. 3. Стратегії руху до майбутнього
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література.
- •Тема 11. Майбутнє як предмет творіння його людиною
- •11.1. Креативний потенціал людини по відношенню до майбутнього
- •11. 2. Історичне творіння людиною майбутнього
- •Основні поняття
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Література
- •Загальний список літератури
3. 1. Витоки футурології
Оскільки, як відомо, ніщо з нічого не виникає, то й футурологія виникла з чогось. Це «щось» слід означати терміном протофутурологія (від грец. πρώτος – перший – у складних словах означає: першість, первинність чогось), тобто, те, що в суспільній свідомості історично передувало виникненню футурології, й змістовно складало основу для її становлення.
Початком наукового ставлення до майбутнього слід вважати формування астрономії. Історично першими фахівцями, дійсно здатними систематично розкривати таємниці майбутнього, були саме астрономи.
В Китаї із прадавніх часів імператорами придворним мудрецям ставилося в прямий їхній обов’язок передбачення затемнень Сонця й Місяця.
Такого роду передбачення вважалися настільки ж звичайною справою для професійних мудреців (на китайській мові – цзи), наскільки буденним було вирощування сільськогосподарських культур для землероба, чи – отримання молока від свійської крупної рогатої худоби для скотаря.
Невиконання ж своїх професійних обов’язків мудрецями, які – згідно з займаними ними посадами – однозначно й безперечно були зобов’язані передбачати такі події, як, принаймні, затемнення Сонця й Місяця, розцінювалося їхніми роботодавцями як службова невідповідність і безвідповідальність.
Так, наприклад, у старовинній китайській книзі «Шицзін» («Книга історії») розповідається про те, що державні астрономи Хі й Хо при дворі імператора Чунг-Канга, четвертого імператора з династії Хена, не зуміли передбачити сонячного затемнення. В результаті цього серед населення від несподіванки виникла паніка, що призвело до безладу й заворушень в державі. Наслідком цього для Хі і Хо стало те, що обоє вони в жовтні 2137-го року до н.е. були звинувачені в пияцтві й недбалому ставленні до своїх прямих службових обов’язків і страчені за наказом імператора.
В давньому Єгипті астрономами-спостерігачами були жреці Мер-Уннут – «розпорядники годинників», а тлумачили рух небесних світил жреці Амі- Уннут – «тлумачі годинників». Вони визначали точний час розливу Нілу й вказували найбільш сприятливий момент для початку посівної й жнив.
З початку I-го тисячоліття до н.е. єгипетські, вавилонські, шумерські та перські астрономи навчилися передбачати затемнення Сонця та Місяця.
Це вміння було, в свою чергу, успадковане й засвоєне культурою давніх греків.
Давня Греція стала першим в історії європейським територіально-культурним утворенням, на теренах якого раціонально обгрунтоване передбачення майбутніх подій «на небесах» використовувалося й застосовувалося для скеровування подій на Землі.
Так, зокрема, «батько» історії як науки Геродот (490–425 рр. до н.е.) із Галікарнаса (місто-поліс – грецька колонія на південно-західному узбережіі півострова Мала Азія) описує знаменитий Саламінський морський бій між перським і грецьким флотами, який відбувся в Саронічній затоці біля південного узбережжя Греції. Бій цей знаменитий тим, що перський флот, який складався з 800 суден, зазнав нищівної поразки від грецького флоту, до складу якого входило лише 350 суден.
У день бою, а саме – 2 жовтня 480-го року до н.е. – над південним узбережжям Греції відбулося повне затемнення Сонця.
Грецькі воїни були заздалегідь попереджені з приводу очікуваного сонячного затемнення, й тому серед них не виникло ніякої паніки.
Паніка ж – цілком прогнозована в такій ситуації – здійнялася серед їхніх ворогів: побачивши, як день майже миттєво перетворився в ніч, перські вояки відчули такий жах, що виявилися неспроможними чинити суттєвий опір своєму супротивникові, чим і скористалися греки для досягнення перемоги над своїми ворогами.
Однак не тільки у військових баталіях передбачення подій майбутнього «на небесах» допомагало давнім грекам вирішувати цілком земні проблеми.
Всесвітньо відомий грек – «батько» філософії Фалес (624–546 рр. до н.е.) з міста Мілет, що розташовувалось на західному узбережжі півострова Мала Азія, не тільки заздалегідь передбачив (за свідченням – знову ж таки – Геродота) сонячне затемнення, що відбулося 28-го травня 585-го р. до н.е. над територією півострова, а й – за словами Арістотеля з Стагіри (384–322 рр. до н.е.), який спирався на документи, що не збереглися до нашого часу, – зумів отримати суттєвий фінансовий зиск зі своїх астрономічних спостережень.
За твердженням Арістотеля, що міститься в його трактаті «Політика», Фалес на протязі довгих років спостерігав за змінами в активності Сонця й встановив певну закономірність: в роки, коли підвищується сонячна активність, зростає й врожай олив. В той рік, коли в черговий раз зросла активність Сонця, Фалес, передбачивши напрочуд багатий врожай олив, заздалегідь узяв в оренду всі механічні преса для виробництва олії, і, здаючи їх у субаренду, заробив на цьому купу грошей. Щоправда, надалі «батько» філософії категорично відмовився заробляти гроші своїми передбаченнями майбутніх подій, надавши перевагу з’ясуванню таких питань, як: «Що є найбільшим в світі?» («Простір, бо він вміщує в себе все», – Фалес); «Що є найшвидшим в світі?» («Думка, бо вона здатна випереджати все», – Фалес); «Що є найневід’ємнішим від людини?” («Надія, бо вона є навіть в того, в кого більше немає нічого», – Фалес).
Останнім з цих визначень «батько» філософії передбачив широко розповсюджене сьогодні й досі ніким не спростоване судження про те, що надія вмирає останньою.
Щодо життя та смерті як явищ, якими впритул переймається медицина, то, починаючи з її «батька» – Гіпократа, тривалість життя та орієнтовна дата смерті тяжко хворого стали прогнозованими й варіювалися в залежності лише від того, наскільки неухильно виконувалися хворим настанови кваліфікованого лікаря-професіонала.
З часів написання Арістотелем його трактата «Метеорологіка», в якому, за словами самого Стагірита, мова йде про громові удари, смерчі та про інші повторювані явища природи, кліматичні катаклізми втратили будь-який ореол загадковості й таємничості й стали цілком прогнозованими, принаймні, для допитливих і вдумливих дослідників.
Справжні мудреці, починаючи з прадавніх часів, володіли здатністю розкривати таємниці майбутнього щодо не тільки природних, а й соціальних явищ.
Так, наприклад, анонімні автори давньоіндійської «Дхарми» (що в дослівному перекладі з санскриту означає закон, правило; сам же термін санскрит означає «сонячне письмо») ще в VIII-му ст. до н.е. встановили, що той, хто любить базікати про свої доброчесності й про недоліки інших людей, завжди буде нікчемою. В тому ж столітті й в тій же країні – Індії – автори іншої книги – «Артхи» («Шлях благочестя» – санскр.) – дійшли до висновку, що, як немає ніякої користі в світильнику, накритому горщиком, так і ніколи не буде ніякого пожитку в ученості, спрямованій на зло.
Як бачимо, ці передбачення, взяті з давньоіндійського (VIII-ме ст. до н.е.) збірника «Даршан» (в перекладі з санскриту – «Прозріння»: звичайно ж, мається на увазі не фізичне, а саме інтелектуальне, моральне, естетичне, тобто, духовне прозріння), до складу якого входили і «Дхарма», і «Артха», залишаються дієвими й по сьогодні.
В тому, що стародавніми мудрецями напрочуд точно й влучно розгадувалися загадки й таємниці майбутнього як в природній, так і в соціальній сферах, немає нічого дивного: за їхніми спинами вже стояв гігантський досвід, накопичений багатьма поколіннями людей, і в той чи інший спосіб сконцентрований та акумульований в суспільній свідомості.
Так, наприклад, римський філософ Сенека висловив напрочуд актуальне сьогодні передбачення щодо накопичувачів не обмеженого ніякими раціональними чинниками багатства. Він зауважив, що природа обшукує кожну людину двічі: на вході та на виході, й нікому досі не вдалося й не вдасться винести з собою більше, ніж приніс.
Кожна епоха розвитку людства давала зразки таких передбачень, які не втрачають свого значення й по теперішній час. Іноді ці передбачення мають дуже сумне забарвлення. Так, зокрема, в XI-му ст. П’єр Абеляр в роботі: «Історія моїх нещасть», – висловився достатньо недвозначно з приводу того, що нікому не дано безкарно сумніватися в тому, що визнається всіма.
Багато передбачень, зроблених видатними мислителями минулого, мають характер застережень, адресованих наступним поколінням. До числа таких слід віднести практично всі передбачення, які містяться в «Новому Органоні» Френсіса Бекона, на кшталт того, що посіявши грубість, обов’язково пожнеш ненависть, чи – посіявши наругу над природою, неминуче пожнеш помсту з боку природи.
Глобалізаційні процеси, які охопили й продовжують все щільніше охоплювати земну кулю й всіх і все, хто й що на ній живе або ж існує, врешті-решт призвели до народження й реалізації ідеї створення світової організації, яка б впритул, компетентно і цивілізовано займалася б дослідженням майбутнього.
Такою організацією став т.зв. Римський клуб, створений в 1971-му році за ініціативою й за організаційного та фінансового сприяння Ауреліо Печчеі (1908–1984 рр.) – відомого економіста та одного з провідних акціонерів концерну “Fiat”. Саме йому вдалося об’єднати зусилля вчених, політичних та громадських діячів для дослідження глобальних проблем, завдяки чому було розроблено методику глобального моделювання.
Такі дослідницькі проекти Римського клубу, як: «Межі зростання» (керівник – Донелла Медоуз), «Людство біля поворотного пункту» (керівники – Михайло Месарович та Едуард Пестель), «Цілі для людства» (керівник – Ервін Ласло), «До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє» (керівник – етнічний українець, громадянин Швейцарії Богдан Гаврилишин), – отримали розуміння й широку підтримку в наукових і ділових колах світової спільноти.
Однак діяльність Римського клубу не можна назвати футурологією в повному сенсі цього слова, оскільки одним з атрибутів, тобто, невід’ємних властивостей футурології є її багаторівневість, що означає включення в неї досліджень майбутнього на різних рівнях – від глобального та регіонального й до локального та індівідуального, а Римський клуб зосереджений на виключно глобальному рівні дослідження майбутнього.
Втім, наполеглива діяльність Римського клубу – серед інших чинників – значною мірою сприяла й сприяє ефективному розвиткові футурології як науки про майбутнє.
Відповідно, можна констатувати, що історичні передумови для формування футурології як комплексної науки про майбутнє складалися століттями й тисячоліттями та продовжують складатися зараз через накопичення й усвідомлення багатогранного людського досвіду.
