9. 2. Характер зв’язків, що існують між наукою та науковою фантастикою

Плідність тісних зв’язків science-fiction з передовою наукою доводить той факт, що більшість найсміливіших і грандіозних відкриттів сьогодні роблять вчені, які на дозвіллі захоплюються читанням наукової фантастики. Так, зокрема, двоє лауреатів Нобелевської премії з фізики (1964-й рік), завдяки яким людство отримало в своє розпорядження лазер, – Олександр Михайлович Прохоров і Микола Генадійович Басов все життя були суперниками з приводу того, в кого з них краща бібліотека наукової фантастики. Нобелевський лауреат в галузі економіки за 2008-й рік Пол Кругман вважає, що на його відкриття надихнула його science-fiction. Вчений-генетик, лауреат Нобелевської премії з фізіології та медицини (2008-й рік) – за його словами – захоплювався науковою з дитинства й на протязі всього свого життя, так само, як і Віталій Лазарович Гінзбург, якому в 2003-му році була присуджена Нобелевська премія в галузі фізики і який не тільки був завзятим читачем science-fiction, а й в роки своєї юності сам писав науково-фантастичні оповідання. Наданий список можна було б продовжувати й продовжувати достатньо довго.

В цьому феномені проявляється те, що прийнято називати евристичною (евристика – від грец. εύρίσκω – знаходжу: наука, що вивчає творчу діяльність) функцією наукової фантастики, спрямованої на вивільнення людського розуму від пут скам’янілих догм і закостенілих стереотипів, які подавляють собою пошук нових, незвичайних і неочікуваних рішень тих проблем, що вже існують і що ще виникатимуть у майбутньому.

Однак зв’язки між науковою фантастикою та наукою аж ніяк не можна визнати односторонніми.

Друга сторона цих зв’язків проявляє себе в тому, що переважна більшість провідних авторів науково-фантастичних творів поєднувала й поєднує в собі неабиякий письменницький талант і хист непересічного науковця.

Такими були, зокрема: академік Володимир Афанасійович Обручев (1863–1956 рр.) – геолог, географ і палеонтолог, відомий широкій читатьській аудиторії як автор популярних науково-фантастичних романів «Земля Саннікова» та «Плутонія»; професор біохімії Бостонського університету Айзек Азімов (1920–1992 р.р.), засновник таких термінів, як robotics (робототехніка), positronics (позитроніка), psychohistory (психоистория) і автор науково-фантастичних романів – «Самі боги» та «Двохсотрічна людина»; доктор біологічних наук, вчений – палеонтолог, засновник тафоманії як вчення про закономірність збереження залишків викопних організмів у шарах осадкових порід – Іван Антонович Єфремов (1908–1972 рр.) – автор таких відомих науково-фантастичних творів, як «Туманність Андромеди», «Лезо бритви», «Таїс Афінська», «Година бика»; голова ради правління Британського Королевського міжпланетного товариства, футуролог і винахідник, який висунув і обгрунтував ідею створення супутникового зв’язку на геостаціонарних орбітах для забезпечення глобального інформаційного зв’язку Артур Чарлз Кларк (1917– 2008 рр.) – автор таких науково-фантастичніх романів, як «Космічна одісея», «Місто і зірки», «Фонтан Раю»; брати Аркадій (1925–1991 р.р.) та Борис (1933 р.) Стругацькі, перший з яких був відомим фахівцем в галузі структурної лінгвістики, а другий – астрономом (згідно із записом у його дипломі, виданим на фізико-математичному факультеті ЛГУ – «зоряним астрономом»), автори таких науково-фантастичних творів як «Трудно бути богом», «Залюднений острів», «Хижі речі віку».

Слід відзначити, що з самого моменту свого виникнення як відносно самостійного жанру письменництва, наукова фантастика, принаймні, в своїй загальноприйнятій формі самовизначалась як різновид літератури для юнацтва. Зазвичай в ній шлося про якесь видатне наукове відкриття чи про екстраординарний технічний винахід з непередбачуваними за своєю полярністю, але однаково грандіозними за своїм масштабом наслідками для долі людства.

Питання про науковість такого роду творів мало цілком визначений сенс. Це було питання про наукову правдоподібність тієї події, яка рухала сюжет, про спроможність автора передбачати хід науково-технічного прогесу. Ретроспективні огляди творів наукової фантастики, як правило, містять захоплені відгуки на те, як, наприклад, автору «Гіперболоїда інженера Гаріна» Олексію Миколайовичу Толстому вдалося передбачити винахід лазера, чи як Жюлю Верну вдалося вгадати наперед створення підводного човна, здатного без виходу на поверхню океану пройти «двадцять тисяч л’є». Альбер Робід в своїх романах “Le Vingtième Siècle”, – «XX cтоліття», написаному в 1883-му році, та “La Guerre au vingtième Siècle”, – «Війни в ХХ столітті», виданому в 1887-му році передбачив винайдення й виробництво: танків; лінкорів; авіації; авіаносців; відеотелефона; камер відеоспостереження; відеодисків; телебачення; хімічної зброї; біологічної зброї; ядерної зброї.

Однак робити такі передбачення чи вгадування наперед відносно не складно: вони визначаються або споконвічними мріями людей про саме такі чи подібні до них відкриття й винаходи, або ж страхами людей перед тим, що колись щось подібне буде зроблене, особливо, якщо в цих мріях і страхах немає розбіжностей зі змістом законів природи.

Єдиною передумовою для того, щоб споконвічні мрії або страхи людей збувалися, є незаперечуваність їх існуючим об’єктивним законам.

З цього приводу Артур Кларк висловився цілком однозначно сказавши, що ми зараз стоїмо на порозі тієї епохи, коли зможемо – добре це чи погано – робити все, що не суперечить законам фізики.

За підрахунками Генріха Альтова, надрукованими в його творі: «Чотирнадцять тисячоліть тому», – з числа передбачень, зроблених тим чи іншим письменником-фантастом щодо наукових, науково-технічних та технологічних відкриттів та винаходів вже збулося – за прогнозами:

– Жюля Верна – 98 з 108-ми;

– Герберта Уелса – 77 з 86-ти;

– Олександра Бєляєва – 47 з 50-ти.

Наукову фантастику такого роду можна було б назвати науково-технічною або ж науково-технологічною чи техніко-технологічною, якщо б не одна обставина: в творах, основу яких становить, здавалося б виключно прогнозуванням науково-технічних та технологічних відкриттів та винаходів, насправді виявляються ті напрямки, в яких рухається людська мрія, й визначається не тільки те, які з них не суперечать дії об’єктивних законів, а й те, які наслідки – як прямі й позитивні, так і побічні негативні, тобто, небезпечні, шкідливі, загрозливі для життя всього живого й існування всього існуючого – можуть мати ті чи інші відкриття та винаходи.

В науково-фантастичних творах, які належать перу справжніх письменників-фантастів, практично неможливо знайти таких прогнозів щодо перспектив впровадження тих чи інших здобутків науково-технічної думки, які свого часу робили визнані фахівці в тій чи іншій галузі, і які згодом ставали тільки приводом для того, щоб з них посміхнутися.

Так, наприклад, коли звістка про винахід Грема Белла досягла Британії, чільник Поштового відомства Об’єднаного Королівства пихато заявив про те, що американцям телефон необхідний, а у Великій Британії він непотрібний, бо тут є достатньо посильних.

В той же час мер одного з американських міст в своїй промові на одному з офіційних заходів висловив передбачення, що колись в кожному місті Америки буде по своєму (мається на увазі – по одному) телефону.

Наприкінці 1940-х років голова правління компанії IBM заявив про те, що в найкращому для компанії випадку в осяжному уяві майбутньому ринок комп’ютерів складе 5 штук – по одному на кожну з провідних держав світу.

Сьогодні всі ці передбачення не можуть викликати нічого, окрім іронічної посмішки.

Не заслуговує на іншу реакцію й прогноз, зроблений наприкінці XIX-го сторіччя президентом Асоціації каретних майстрів Великої Британії про те, що треба бути великим дурнем, щоб припустити, що автомобіль якимось чином вплине на торгівлю каретами.

Не займаючи високих посад в керівних державних або бізнес-структурах, провідні автори науково-фантастичних творів, тим не менш, як правило уникали прогнозів-конфузів, прогнозів-прорахунків або ж прогнозів-профанацій, характерних для тих, хто за самою своєю посадою чи за своїм соціальним статусом вважався визнаним фахівцем в тій чи іншій галузі й визнавався в ній беззаперечним авторитетом.