2.1. Історична необхідність створення футурології як спеціальної науки про майбутнє

Життя кожної людини сповнене не тільки безпосереднім відчуттям «миті» теперішнього, а й: спогадами, споминами, згадками, про минуле; переживаннями тих подій, які колись відбувались та вже відбулись – і не тільки в особистому житті саме цієї людини; острахами, тривогами, турботами щодо невідомого – й тому – лякаючого майбутнього; мріями, сподіваннями, надіями на бажані, жадані, очікувані події, які мають відбутися чи, принаймні, хотілося, щоб вони відбулися в прийдешній час.

Кожна людина, живучи в теперішньому, відчуває і біль, і радість за те, що трапилось в минулому, і тривогу й натхнення від наближення майбутнього.

Отже, для кожної конкретної, живої людини між колишнім минулим, сьогоднішнім теперішнім і прийдешнім майбутнім не існує нездоланного розриву. Тим більше не існує його для безперервних в своєму бутті людських спільнот та для людства в цілому.

Не може жити повноцінним життям ані жодна людина, ані будь-яка людська спільнота, включно з людством, не звертаючись до минулого й не спрямовуючись у майбутнє, й, відповідно, кожен з трьох, нерозривно пов’язаних між собою компонентів суспільного часу, заслуговує, щонайменше, на увагу до себе з боку суспільства.

Тим не менш, ще зовсім недавно в науці й освіті мав місце певний парадокс: на протязі багатьох сторіч складався й нарешті склався цілий комплекс наукових і освітніх галузей – археологія, палеонтологія, історія – в усіх їх різноманітних проявах зосереджених на дослідженні минулого, й при цьому майже аж по сьогодні не було ані науки, ані навчальної дисципліни, спеціально присвячених вивченню майбутнього.

Те, що треба вивчати минуле, не може викликати ніяких сумнівів, адже, не знаючи й не розуміючи минулого, не враховуючи досвіду – як позитивного, так і негативного, – здобутого попередніми поколіннями людей, неможливо ані збагнути теперішнього, ані знайти адекватні відгуки на його виклики. Проте не меншою мірою не може бути ані спростовуваним, ані запереченим той безумовний факт, що майбутнє як те, куди всі без винятку прямують, аж ніяк не є менш важливим для людини, для людських спільнот і для людства, ніж минуле.

Те, що довгий час наукою старанно оминалася “terra incognito” під назвою майбутнє, має своє історичне й гносеологічне (від грец. γνώσις – пізнання) підгрунтя.

Безумовно, можна зрозуміти тих науковців, які не хотіли ризикувати своєю репутацією через надання непевних прогнозів щодо подій майбутнього.

Так само можна усвідомити той скепсис (від грец. σκέψις – сумнів, недовіра до чогось), який охоплює вчених щодо принципової можливості дослідження того, чого нема, адже в будь-якому «зараз» ніякого актуалізованого «потім» ще не існує.

Нарешті, можна збагнути й те, що кожна наука – настільки, наскільки вона дійсно є наукою – має й виконує функцію передбачення подій майбутнього, адже кожний закон, відкритий в межах будь-якої науки, може бути сформульований у вигляді саме передбачення, наприклад: «Якщо через металевий провідник пропустити електричний струм, то навколо цього провідника виникне магнітне поле».

Однак, навіть враховуючи всі ці перестороги щодо можливості й необхідності створення спеціальної наукової галузі, зосередженої виключно на дослідженні майбутнього, не можна погодитися з тим, що така галузь не доречна, не доцільна й не потрібна.

Йдеться не про фрагментарне «схоплення» (“grasp”) якихось окремих моментів стосовно майбутнього, не про їхнє еклектичне поєднання, а про комплексне, системне й послідовне дослідження дійсно цілісного у своєму бутті й в своєму походженні феномену майбутнього.

Оскільки ж і для кожної людини, і для людських спільнот, і для людства майбутнє не є й не може бути менш важливим, ніж минуле, остільки, за довготривалою відсутністю наукових пропозицій щодо задоволення запитів відносно майбутнього, такі пропозиції надходили й надходять з боку інших – не наукових – суб’єктів.

В пізнанні – будь-чого – там, тоді й остільки, де, коли й оскільки мовчать науковці, промовляють інші.

Пізнання майбутнього – не є винятком з цього загального правила.

Як проголошується одним із законів бізнесу, «попит породжує пропозицію», й пропозиції щодо обійденої увагою науки й освіти сфери майбутнього охоче й з великим ентузіазмом надавала й надає ціла армія ділків сумнівного гатунку: від примітивних та нахабних шаманів; чаклунів; гадалок; віщунів й до витончених та вишуканих астрологів (від грец. άστρον – зоря та λόγος – див. вище: сфера діяльності, спрямованої на доведення прямого й безпосереднього зв’язку між розташуванням небесних тіл і майбутніми подіями); окультистів (від лат. occultus – прихований, таємний: містичне вчення про можливість спілкування з надприродними силами за допомогою магії); хіромантів (від грец. χείρ – рука і μαντεία – пророкування, ворожіння: ворожіння по лініях на долонях рук та «провіщання» на цій основі майбутнього); екстрасенсів (від лат. extra – поза й лат. sensus – смисл: вчення про надраціональне, надприродне «схоплення» незбагненного), езотериків (від грец.έσωτερικός – внутрішній: той, що має внутрішній, глибинний або таємничий, прихований смисл); нумерологів (від лат. numero – лічу та λόγος – див. вище: вчення про силу й таємне значення чисел; щодо конкретної людини, то йдеться, перш за все, про числа, які означають дату її народження).

Саме провіщування гебельсовською пропагандою Третього Рейху «тисячолітнім» – з відповідним залученням до обгрунтування цього постулату таких галузей «потаємного знання» як езотерика та окультизм – стало тим викликом, не відгукнутися на який світова наукова думка не могла і не мала права, адже розум Людини Розумної не міг зміритися з такою наругою над ним.

Те, що наука футурологія починає відлік свого існування саме з 1943-го року, не можна назвати цілковитою випадковістю, бо саме на його початку доти всеперемагаюча 6-та армія генерал-фельдмаршала Фрідріха Паулюса була оточена й розбита під Сталінградом. ЇЇ рештки здалися в полон разом зі своїм командувачем, поставивши в такий спосіб під великий сумнів всі окультні й езотеричні пророцтва щодо тисячолітності Третього Рейху.

Насправді ж цей рейх (нім. Reich – держава, імперія) проіснував лише неповних тринадцять років, бо не може бути життєздатним те, що несе смерть цілим народам.

Паростки «дерева пізнання майбутнього» під назвою футурологія проростали крізь чагарники псевдонаукового, властолюбного, користолюбного, лицемірного, цинічного й при тому – ідеалізованого пропагандою й розрекламованого всіма доступними для PR засобами шарлатанства.