Книгодрукування в Україні

Пересопницьке Євангеліє ‒ визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із перших українських перекладів канонічного тексту Четвероєвангелія. Один із символів української нації.

Появу книги фундувала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська Гольшанська Дубровицька.

Відомо, що над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез’ясованою.

Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили ‒ 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл.). Вага книги ‒ 9 кг 300 г.

Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.

Уперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг ‒ це була дуже копітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття, яке швидко було запозичене практично всіма країнами Європи.

Початок слов’янського друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки ‒ «Часословець» і «Осмогласник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є основою сучасної української та російської азбуки. На жаль, життя і діяльність Фіоля Швайпольта закінчилося трагічно. Саме за друкарську діяльність він був заарештований краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році.

Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Іван Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження невідома). Вважають, що він навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1532 році і здобув ступінь бакалавра. У 50-х-60-х роках XVI століття працював дияконом у церкві Ніколи Гостужського в Московському Кремлі, паралельно працюючи в анонімній друкарні, яку невдовзі було закрито. Згодом переїжджає до Львова, де з великими труднощами відкриває друкарню. У 1574 році він друкує «Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. Ця книга вийшла тиражем 1000 примірників обсягом 560 сторінок (збереглося 77 книг). У Львівській друкарні Іван Федоров видає й «Азбуку» ‒ перший слов’янський підручник, надрукований кирилицею. Обсяг книги ‒ 80 сторінок (збереглося декілька примірників).

У 1576 році Іван Федоров переїжджає до Острога, де на кошти князя Острозького відкриває друкарню, і за чотири роки (з 1578 по 1581) випускає у світ «Азбуку», Псалтир, Новий Завіт (988 сторінок!), «Книжку зібрань речей найпотрібніших коротко викладених» та «Хронологію». За бажанням і на кошти князя Острозького (засновника Острозької вищої школи) у 1581 році Іван Федоров видає один з шедеврів давньоукраїнського друкарства ‒ повну слов’янську Біблію, т.зв. Острозьку Біблію (1256 сторінок, тираж ‒ 2000 примірників).

У 1582 році переїжджає знову до Львова, планує відкрити власну друкарню, але смерть перервала всі плани й наміри. 5 грудня 1583 року перший український друкар Іван Федоров помер. Похований у місті Львові в Онуфріївському монастирі. «Друкар книг, перед тим небачених» ‒ такий напис викарбовано на надгробній плиті людині, життєвим кредо якої було «духовне насіння розсівати по світі і всім роздавати належну їм духовну поживу».

Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні.

Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи. Саме він уперше ввів друкований шрифт, ще задовго до реформи Петра І використав скорочений шрифт ‒ «гражданку», вперше помістив у книгах гравюри світського змісту, сторінки оздоблював рамками, орнаментом тощо.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу, але не обходила своєю увагою і навчальну, світсько-політичну літературу та віршовані твори («Служебник», «Псалтир», «Акафіст», «Триодь», «Євангеліє вчительне», «Часослов», «Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання Києво-Печерської лаври відзначалися високою поліграфічною технікою. Титульний аркуш прикрашався гравюрами на сюжет книги, текст кожної сторінки був обрамлений орнаментом або рамкою, оправа книг виготовлялася із дощечок, обтягнутих шкірою або дорогою тканиною, прикрашалася тисненням, орнаментом, а в центрі вміщувався «медальйон» із зображенням сцен із релігійних творів. Сам текст творів був надрукований червоними і чорними фарбами, використовувалися різні шрифти.