Пісня 10. «Всякому місту звичай і права»

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах)

Всякому мiсту звичай, права, Всяка тримає свiй ум голова, Всякому серцю любов своя є, Всякому горлу до смаку своє. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Панськi Петро для чинiв тре кутки, Федiр-купець обдурити прудкий. Той зводить дiм свiй на новий манiр, Iнший гендлює, вiзьми перевiр. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Той безперервно стягає поля, Той iноземних завозить телят, Ti на ловецтво готують собак, В цих дiм, як вулик, гуде вiд гуляк. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум.

Той панегiрик сплiтає з брехнi, В лiкаря мертвi iдуть в пiдряднi. Туза картяр i шанує, й честить, В позов Степан, як на свято, бiжить. А я у полонi одних лиш дум, Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. Ладить юриста на тон свiй права, З диспуту учню трiщить голова, Тих непокоїтъ Венерин амур, Всякому голову крутить свiй дур. В мене ж турботи лише однi, Щоб безрозумно не вмерти менi. Знаю, що смерть, як коса замашна, Навiтъ царя не обiйде вона, Байдуже смертi, мужик то чи цар, Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну iї сталь? Той, чия coвicть, як чистий кришталь.

Арія возного (І.Котляревський) Всякому городу нрав і права, Всяка імієть свой ум голова, Всякого прихоті водять за ніс, Всякого манить к наживі свій біс! Лев роздираєть там волка в куски, Тут же волк цапа скубе за виски; Цап в огороді капусту псує: Всякий з другого бере за своє. Всякий, хто вище, то нижчого гне, - Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить; Всякого рот дере ложка суха – Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

(Сирах - це Книга Iсуса, сина Сираховского, яка вважається неканонiчною, але ранiше входила у Біблію). 

Жанр – сатиричний вірш.

Вид лірики – філософська.

Провідні мотиви – викриття суспільних вад; щасливий лише той, «чия совість, як чистий кришталь».

Віршований розмір – дактиль.

Тип римування – суміжне.

Твір складається із 6 строф.

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох автор вказує на суспільні вади, в двох останніх протиставляє суспільним недолікам ідеал чистої совісті і людського розуму. Останній рядок кожної строфи є рефреном («Лиш одне непокоїть мій ум…»).

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор розкриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів». Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль. На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати «тепле місце». Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших. Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи:

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк...

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому; він збагачувався на хабарях.

Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини XVIIIст.

Цей вірш зажив великої популярності у народі, тому відомо понад 50 варіантів пісні на слова Г.Сковороди; один із них представив І.Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка» (арія возного).

DE LIBERTATE (з лат. «Про свободу»)

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

Вид лірики – філософсько-патріотична.

Тема – Воля – найбільше багатство.

Мотив – уславлення Б.Хмельницького, який символізує волю.

Віршовий розмір – дактиль.

Найбільша цінність для ліричного героя (а разом із ним і для автора) ‒ це воля, особиста свобода; проти волі всі інші принади світу ‒ болото (це провідний мотив поезії). Взірцем борця за волю народу Г. Сковорода називає Богдана Хмельницького, гетьмана, що очолив національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти. Вірш емоційно багатий, у ньому використані риторичні питальні та окличні речення, звертання.