На відкритті пам’ятника і.Котляревському Про пам’ятник і.Котляревському в Полтаві

Пам'ятник Івану Котляревському в Полтаві — перший в історії пам'ятник українському письменнику.

Проект погруддя Котляревському належить Леоніду Позену, постаменту — архітектору О. Ширшову; виконав з дніпровського граніту архітектор П. Певний. У роботі над пам'ятником брали також участь художник В. Волков й архітектор О. Зинов'єв.

Пам'ятник являє собою бронзове погруддя, увінчане лавровим вінком, і встановлено на постаменті. Висота пам'ятника — 5,7 м.

Постамент оздоблено трьома горельєфами, що відтворюють три епізоди з творів Котляревського — по одному з «Енеїди», «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» (робота Леоніда Позена). На фасаді (вгорі) слова: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люде, блаженна сторона» і слова Тараса Шевченка: «Слава сонцем засіяла: не вмре кобзар, бо навіки його привітала», нижче був напис: «Рідний край своєму першому поетові Івану Котляревському. 1798—1898»

Пам'ятник Івану Котляревському у Полтаві збудовано на громадські кошти, які збиралися в 1895—98 роках. Всього було зібрано 11 768 карбованців 67 копійок.

Попри зібрані великі кошти встановлення монументу відтерміновувалося через протидію офіційної влади Російської імперії, що мала надати дозвіл на встановлення пам'ятника родоначальнику нової української літератури і літнорми, що започаткував українське культурне (з часом і політичне) відродження XIX століття, яке російський офіціоз волів за краще не помічати, в гіршому випадку — відкидати і забороняти (Валуєвський та Емський укази). Зрештою цей дозвіл було отримано, однак зробити надпис українською на постаменті так і не дозволили, з приводу чого ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський, незважаючи на можливі негативні наслідки, написав гнівного листа тодішньому міністру внутрішніх справ імперії[.

Урочисте відкриття пам'ятника 30 серпня (12 вересня) 1903 року перетворилось на велику національну акцію, на якій були присутні численні діячі української інтелігенції та культури, в тому числі делегати з Галичини та Буковини — Христина Алчевська, Микола Аркас, Дмитро Багалій, Сергій Єфремов, Леонід Жебуньов, Надія Кибальчич, Михайло Комаров, Мусій Кононенко, Михайло Коцюбинський, Микола Лагодинський, Микола Лисенко, Панас Мирний, Олександр Олесь, Олена Пчілка, Василь Сімович, Василь Стефаник, Кирило Студинський, Юліан Романчук, Теофіл Грушкевич, Євген Левицький, Мирон Кордуба, Лев Лопатинський, Михайло Губчак, Лесь Кульчицький, Василь Сімович, Леся Українка та інші.

«Енеїда»

Як уже зазначалося, поема «Енеїда» вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури, який жив тоді в столиці й займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла під назвою «Малороссийская Энеида в трех частях» (на титульній сторінці – «Энеида на малороссийский язик перелициованная И.Котляревским) з присвятною сторінкою «Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается». Друге видання «Енеїди» з’явилося в Петербурзі 1808 р., третє, тепер уже підготовлене автором і доповнене четвертою частиною, з’явилося 1809 р. і присвячувалося С.М.Кочубею – полтавському губернському маршалкові, коштами якого була видана поема. Повний текст під назвою «Виргилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским» був опублікований в 1842 р. в Харкові вже після смерті письменника.

Порівняйте!

«Енеїда» Вергілія складається з 12 частин, а в І.Котляревського – з 6. Вергілій створив героїчну поему, де прославляє подвиг Енея, який засновує Рим. І.Котляревський створює бурлескно-травестійну поему, але навіть у сміхові йому вдається уславити козаків.

Жанр: епічна, бурлескно-травестійна поема.

Тема: глузливе зображення панівного класу та інших верств населення України 18 ст.

Ідея: утвердження безсмертності українського народу, його культури, мови, волелюбного духу; засудження жорстокості панів, хабарництва і морального занепаду чиновників; уславлення відваги козаків, їх готовності віддати життя за Вітчизну.

Віршовий розмір – ямб.

Строфа – десятирядкова (децима).

Римування – перехресне і кільцеве.

Будова поеми: складається із 6 частин.

Засоби творення комічного: бурлеск (про буденне говориться піднесено), травестія (героїчний змiст викладається навмисно вульгарно, грубо; про високе говориться «низько»), парадокс, пародія (наприклад, на тогочасний шкільний урок), макаронічна мова (додавання закінчення -ус до слів: Енеус, циганус, панус):

Енеус ностер магнус панус

І славний троянорум князь,

Шмигляв по морю, як циганус,

Ад те, о рекс! прислав нунк нас.

Рогамус, доміне Латине,

Нехай наш капут не загине.

Пермітте жить в землі своєй,

Хоть за пекунії, хоть гратіс,

Ми дяковати будем сатіс

Бенефіценції твоєй.

О, рекс! будь нашим меценатом,

І ласкам туам покажи,

Енеусу зробися братом,

О оптіме! не одкажи;

Енеус прінцепс єсть моторний,

Формозус, гарний і проворний,

Побачиш сам інноміне!

Вели акціпере подарки

З ласкавим видом і без сварки,

Що прислані через мене…

Сюжетною основою для поеми І.Котляревського була знаменита антична епопея – «Енеїда» Вергілія. В ній ідеться про мандри внука троянського царя Енея після зруйнування Трої до Латинської землі з метою заснування там нового царства. І.Котляревський в своїй «Енеїді» змалював в образах троянців і царів мешканців України другої половини ХVІІІ- початку ХІХ ст., їх звичаї і побут. Хоч козацтво й зображено під масками троянців, а Січ названа Троєю, проте неважко здогадатися про що і про кого йдеться. До того ж троянці співають запорізьких пісень, в яких звучать згадки про гетьманщину, наведено багато епізодів з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків. Описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш і про першооснову поеми, а правдиві й мальовничі картини життя України витіснили античний світ на другий план. Тож «Енеїда» І.Котляревського – це цілком самобутній, оригінальний твір, сповнений національного колориту, лукавого народного гумору, написаний живою українською мовою. На сторінках «Енеїди» знайшли відображення ряд суспільно важливих для українського народу проблем. Це соціальна нерівність, захист рідної землі від ворогів, громадський обов’язок, честь сім’ї, виховання дітей, дружба, кохання. В поемі не лише сказано правду про найбільше лихо ХVІІІ і ХІХ ст. – кріпацтво, а й висловлено мрію народу про соціальну та національну справедливість. Котляревський прагне, щоб покривджені українці

Зібралися в одну всі кучу

Подумать о біді своєй.

Головним героєм поеми є Еней, з яким усюди його вірні побратими-троянці. Еней в буденному житті «моторний і завзятіший од всіх бурлак», він же гульвіса, що «вміє бісики пускать». Еней «знає воєнне ремесло», прославився «умом і хоробрістю своєю», але в той же час він може на кілька років «забути» дане йому важливе доручення державної ваги. Він вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти. І все ж автор любить цього козака і ладен пробачити йому деякі вади за те що він

... моторний,

ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

У другій половині поеми – це хоробрий отаман і дипломат, дбайливий командир, що турбується про своїх воїнів. Він «правдивий чоловік» і «к добру з натури склонний». Еней – збірний образ запорізького ватажка – кошового, в якому відтворено деякі національні риси українського характеру. Його побратими-троянці стають хоробрими і дисциплінованими вояками: коли потрібно «свободу боронить». Для них найсвятіше бойове побратимство. Вони нагадують нам рештки запорожців, котрі після розгрому російською імператрицею Січі осіли хто на Кубані, хто за Дунаєм.

Крім них, в «Енеїді» перед нами проходить галерея панів, «що людям льготи не давали і ставили їх за скотів», чиновників-хабарників, зажерливих лихварів, бюрократів-канцеляристів з їх продажністю, проворних купців, що «на аршинець на підборний поганий продавали крам», ченців, попів «в золотих шапках» з їх лицемірством. Усі винуватці людського горя засуджуються письменником на «вічні муки» в пеклі.

Сатирично зображує Котляревський сучасний йому «Олімп». В образах міфологічних богів поет змальовує феодально-поміщицьку верхівку. Олімп дуже нагадує губернську, а то й столичну канцелярію-департамент, де панує чинопочитання, підлабузництво і здирство, інтриги і хабарництво, а понад усе – зловживання своїм становищем і повна байдужість до інтересів та потреб простих людей. Такі типові представники вищого чиновного світу. Навіть Зевс відмічає їх нікчемну суть:

Поступки ваші всі не гожі:

Ви на сутяжників похожі

І раді мордувать людей.

Мабуть, маючи на увазі Катерину ІІ та її сучасників, а також інших колонізаторів (польських, турецьких), які люто розпинали Україну, поет з неабиякою громадянською мужністю робить справедливе узагальнення: «Усякі тут були кати».

В «Енеїді» є також багато картин з життя простого люду: опис вечорниць, клечання, похорону, ворожінь, танців, всіляких забав. Читаючи поему, ніби реально перебуваєш в українському селі. Недаремно І. Котляревського ще за життя називали блискучим побутоописувачем. У текст широко вводяться ліричні репліки, схвильовані вигуки, колоритні діалоги й монологи. Усе тут комічне, гротескне і водночас психологічно виправдане, внутрішньо умотивоване. Народне слово в устах поета відсвічує всіма відтінками здорового сміху - від доброзичливого гумору аж до караючої сатири.

Плідно використовуючи в «Енеїді» мовно-стилістичні засоби народної творчості, Котляревський досягав значного ефекту. Він полюбляє, зокрема, соковиті епітети. Його Дідона «розумна пані і моторна», «трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита»; Ентелл «був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий». Порівняння І.П.Котляревського несподівані, влучні, колючі. Якщо у Вергілія морський бог Нептун велично проноситься в колісниці, то в українського поета він «миттю осідлавши рака, схвативсь на його, як бурлака, і вирнув з моря, як карась», «Еней з Дідоною возились, як з оселедцем сірий кіт» і т. п. Котляревський описує народний одяг, страви, танці, спів, народні звичаї, вірування.

«Енеїда» (скорочено)

І

Греки спалили Трою, і Еней з ватагою троянців, зробивши човни, попливли морем. Це побачила Юнона, яка дуже не любила Енея, сина Венери, і побігла до бога вітрів Еола, щоб той здійняв бурю на морі й потопив троянців. За це вона обіцяла йому «дівку чорноброву». Еол розпустив свої вітри й зробив страшну бурю. Еней пообіцяв Нептунові «півкопи грошей», щоб той утихомирив вітри. Коли випогодилось, троянці стали готувати на обід «із салом галушки», «лемішку й куліш» і всяке інше, бо любили поїсти, випити, а потім поспати.

Венера, хвилюючись за сина, пішла до Зевса, який «тоді кружляв сивуху і оселедцем заїдав». Зевс сказав, що доля Енея вже вирішена: він поїде до Риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок».

Кораблі Енея довго пливли морем і нарешті пристали до берега, де було місто Карфаген. А правила в ньому Дідона, розумна пані моторна. Цариця закохалася в Енея, щодня влаштовувала бенкети, вечорниці, ігрища, робила все, щоб парубок аж на два роки забув про свою мету – Рим.

Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, побачив, як гуляють троянці, розлютився і послав Меркурія, щоб той нагадав Енеєві про його призначення. Еней вночі втік від Дідони, а вона з горя себе спалила.

II

Довго пливли троянці синім морем і пристали до сицилійської землі, де правив цар Ацест. Їх прийняли гостинно, од душі почастували. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу. Поки їли, пили й гуляли, влаштовували кулачні бої й ігрища, Юнона послала свою служницю на землю, і та підмовила жінок спалити човни, щоб досадити п’яним чоловікам. Зайнялася велика пожежа. Еней розлютився, став лаяти богів і просити дощу. Дощ пішов, і не всі човни згоріли. Еней із горя ліг спати і побачив уві сні батька. Анхіз сказав, що все буде добре і хай він навідається до нього в пекло.

III

Знову довго пливли троянці по морю, аж їм набридло. Пристали вони до Кумської землі. Поки всі гуляли, зажурений Еней пішов шукати дорогу до пекла. І зустрів у хатці на курячій ніжці страшну «бабище». Це була Сивілла-пророчиця. Вона взялася відвести парубка до батька в пекло, тільки треба було дати хабаря богу сонця Фебові та їй щось.

Сивілла та Еней дійшли до нори в якійсь горі і «пішли під землю темнотою». Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли чума, війна, холод, голод й інші лиха. Тут були злі жінки, мачухи, сердиті чоловіки, неправедні судді, чиновники, волоцюги, п’яниці.

Дійшли до переправи через річку Стікс. Перевізник Харон переправив прибулих у пекло. Біля входу їх зустрів страшний пес із трьома головами. Сивілла кинула йому хліба, і вони з Енеєм проскочили в пекло. Там кипіли в смолі всі грішники. Найбільше діставалося панам, які людей мордували і вважали за скотів. Брехуни лизали гарячі сковороди, скупим вливали розтоплене срібло в рот, батьки, які синів не вчили, «кипіли в нафті в казанах». Еней зустрів у пеклі Дідону, вбитих земляків-троянців, став із ними розмовляти, про все розпитувати в них, навіть реготати. Нарешті зустрівся з батьком, і той сказав, що від Енея буде «великий і завзятий рід»; Всім світом буде управляти».

IV

Троянці відпливли від Кумської землі. Спочатку було тихо на морі, потім розгулялася буря. Коли ж вона вгамувалася, виявилося, що мандрівники потрапили на острів до цариці Цирцеї, яка перетворювала людей на тварин. Троянці проспівали молебень Еолу, і той вітрами відвернув їх від біди.

Нарешті припливли до берегів Тібру, на латинську землю. Правив там скупий цар Латин, який мав дружину Амату й дочку Лавинію. Дівчина була вродлива, мала багатьох залицяльників, але і їй, і матері найбільше подобався Турн ‒ цар рутульців (італійців).

Еней наказав троянцям вчити латинську мову, а сам пішов знайомитися з Латином, взявши багато різних подарунків. Цареві це сподобалося ‒ він уже бачив Енея своїм зятем.

Юнона не могла спокійно дивитися на безжурне життя Енея і вирішила всіх посварити. Під час полювання собаки троянців розірвали цуцика няньки Амати; Турнові приснилося, що Лавися його зрадила, і почалися крик, сварки. Турн оголосив війну Енеєві, і з ним у змову вступила Амата, яка не хотіла віддавати дочку за троянця.

V

Еней роздумує, як перемогти Турна, тим більше, що олімпійські боги не поспішали допомагати. Його зморює сон, і вві сні якийсь старий дід дає Енеєві пораду ‒ побрататися з аркадянами, які були ворогами латинців.

Еней приносить жертву богам і їде до Евандра. Той погоджується допомогти і відправляє з військом свого сина Палланта. Венера просить Вулкана-коваля зробити її синові міцну зброю.

Юнона через свою служницю попереджає Турна про можливий напад Енея і радить вдарити першим. Той іде на троянську фортецю, але взяти її не може. Тоді він спалює троянський флот. Венера скаржиться Цібеллі (матері богів), а та ‒ Зевсу. Верховний бог перетворює кораблі троянців на сирен, і рутульці зі страху тікать. Знову тихо. На варті стоять Низ і Евріал ‒ молоді воїни. Низ пропонує пробратися в рутульський табір і побити ворогів. Хоче це зробити сам, адже в Евріала є стара мати, а в нього нікого немає. Однак його товариш не погоджується, і вони йдуть разом, бо «де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Багато ворогів знищили друзі, а як поверталися, натрапили на латинців, що йшли у свій табір. Юнаки намагаються сховатися в лісі, але латинці їх вистежили, оточили ліс, що з нього «не зшмигнеш ніяк», і почали розшукувати «одважну пару». Коли піймали Евріала, Низ заліз на вербу, кинув списа і видав себе. Полковник Волсент стратив Евріала, а Низ засадив ворогові меч і сам поліг, «бо всі на його і напали... і голову зняли з плечей».

Розпочинається жорстока битва. Турн іде на штурм, троянці мужньо обороняються; знову втручається Юнона і захищає Турна. Рутульці б’ють троянців, і ті вже хочуть залишити фортецю. Тоді начальник артилерії починає їх соромити, нагадувати, що князь «за воїнів нас числить, За внуків славнійших дідів». Присоромлені троянці гуртом дружно наступають, і Турн тікає.

VI

Боги на Олімпі почали сваритися, Зевс розгнівався й суворо заборонив їм утручатися в людські справи. Еней через видіння довідується про те, що сталося в його стані, і йде в наступ. Мужньо б’ється й Паллант, але більш досвідчений Турн убиває його й відправляє в рутульський стан. Троянці насідають, от-от і Турн поляже. Юнона хитрістю й любощами домоглася від Зевса, щоб той зберіг життя Турнові. Еней пропонує рутульцям помиритися й зробити поєдинок лише між ватажками. Латинці теж були не проти миру.

Почався поєдинок Енея і Турна. Юнона знову втрутилась і почала допомагати цареві рутульців. Зевс сказав їй, що все одно Еней стане безсмертним, буде на Олімпі, тому хай не старається. Еней перемагає Турна, залишеного без допомоги богів, хоче його помилувати, але, побачивши на ньому Паллантову ладунку, вбиває, щоб помститися за смерть юного лицаря.