Додатки Історична пісня «Зажурилась Україна»

Зажурилась Україна

Бо нічим прожити.

Витоптала орда кіньми

Маленькії діти.

Котрі молодії ‒

У полон забрано;

Як зайняли, то й погнали

До пана, до хана.

Годі тобі, пане-брате.

Ґринджоли малювати,

Бери шаблю гостру, довгу

Та йди воювати!

Ой ти станеш на воротях,

А я в закаулку,

Дамо тому стиха лиха

Та вражому турку!

Ой ти станеш з шабелькою,

А я з кулаками.

Ой щоб слава не пропала

Проміж козаками.

Ой козак же до ружини,

Бурлака до дрюка:

Оце ж тобі, вражий турчин,

З душею розлука!

Історична пісня «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко»

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко.

Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває.

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали.

Що то орли та із Січі вилітали, ‒

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, ‒

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє. ‒

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой, та ми ж думали.

Що то місяць в степу, ой, зіходжає, ‒

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху на татар оступає.

Історична пісня «Максим козак Залізняк»

Максим козак Залізняк,

Козак з Запорожжя.

Як поїхав на Вкраїну,

Як пишная рожа!

Зібрав війська сорок тисяч

В місті Жаботині.

Обступили город Умань

В обідній годині.

Обступили город Умань,

Покопали шанці

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці.

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці...

Отак Максим Залізняк

Із панами бився,

І за те він слави

Гарной залучився.

Лине гомін, лине гомін

По степу німому.

Вертаються козаченьки

Із бою додому.

Історична пісня «За Сибіром сонце сходить»

За Сибіром сонце сходить.

Хлопці, не зівайте.

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу,

Як згадаю про їх муку ‒

Сам гірко заплачу.

Зібрав собі славних хлопців,

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто їде, чи хто йде,

Треба їх спитати,

Як не має він грошей ‒

Треба йому дати!

Зовуть мене розбійником.

Кажуть ‒ розбиваю.

Ще ж нікого я не вбив.

Бо й сам душу маю.

З багатого хоч я й візьму ‒

Убогому даю.

Отак гроші поділивши,

Я гріхів не маю.

Судять мене вдень і вночі,

Повсяку годину,

Ніде мені подітися,

Я од журби гину.

Аж тут їде сам владика:

«А здорові, хлопці!»

«Ой, довго ми вас чекали.

Благослови, отче!»

Чи хто їде, чи хто йде,

Часто дурно ждати.

Отак треба в лісі жити,

Бо не маю хати.

Ой, вилічив сам владика

Сорок тисяч грошей.

Подивився кругом себе ‒

Все хлопці хороші.

Ой, чи їде, чи хто йде,

Треба його ждати.

Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.

Пішов би я до дітей ‒

Красу мою знають:

Аби тільки показався.

То зараз впіймають.

А так треба стерегтися,

Треба в лісі жити.

Хоч, здається, світ великий,

Ніде ся подіти!

Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.

Бо немає пристанища.

Ані свої хати.

Прийшла туга до серденька,

Як у світі жити?

Світ великий і розкішний.

Та ніде ся діти!

Асесори, ісправники

За мною ганяють,

Більше вони людей б’ють.

Як я гріхів маю.

У неділю дуже рано

У всі дзвони дзвонять.

А мене, Кармалюка,

Як звірюку гонять.

Нехай гонять, нехай ловлять,

Нехай заганяють,

Нехай мене, Кармалюка,

В світі споминають!