16.Робота над словосполученням

Робота над словом тісно пов’язана з роботою над словосполученням. Зв'язок слів у словосполученні дає дітям змогу більш конкретніше назвати, описати, показати дію тощо. Наприклад: дерево і високе дерево, їхати і швидко їхати, складений і гарно складений. У своїй роботі використовую такі напрямки роботи над словосполученням: 1. Виділення словосполучень із речень та встановлення зв’язку між словами за допомогою питань. Наприклад: По морю плив швидкий пароплав. Пароплав (що робив?) плив; плив (де?) по морю; пароплав (який?) швидкий. 2. Побудова словосполучень з новими словами. Наприклад: є слово “багряний”. Діти добирають словосполучення: багряний колір, багряне листя, багряний одяг. Потім вводять його в речення. Осінь пофарбувала ліс в багряний колір. Осичка одягла багряний одяг. 3. Пояснення значень окремих словосполучень. Наприклад: допитливі учні – це учні, які хочуть більше знати, усім цікавляться; вайлуватий ведмідь – неповороткий, повільний у рухах. 4. Робота над стійкими виразами, фразеологізмами, образними висловами. Здебільшого такі словосполучення учні зустрічають у контекстах. Я практикую спочатку вислухати дитяче тлумачення, а потім уточнити його. Наприклад: День у грудні, як заячий хвіст – тобто дужекороткий. – Коли ще можна використати цей вислів? (коли йдеться про ніч улітку). 5. Побудова словосполучень із різними частинами мови. Наприклад: ліс, похід, екскурсія, весело, намет. Діти складають: екскурсія до лісу, веселий похід, намет у лісі та інші. 6. Знаходження та виправлення помилок у побудові словосполучень. Наприклад: велика собака – великий собака, при виконанні завдання – під час виконання завдання. Ці напрямки роботи здійснюються паралельно; учні працюють над словосполученням у складі речення, а також будують окремі словосполучення, які можуть бути введені в нові речення. Така робота над словосполученням готує дітей до роботи над реченням

18. Лінгводидактичне спрямування уроку української мови.

Практика навчання свідчить, що увага вчителя зосереджується в основному на дидактиці уроку. І недостатньо враховується лінгвістична природа матеріалу. Отже, не надається уроку належного лінгводидактичного спрямування.

Все на уроці української мови – зміст та методика проведення – залежить від урахування характеру (природи) матеріалу, внутрішньої його логіки. Так, тема “Апостроф” у початкових класах вивчається двічі – 1) в розділі “Звуки і букви”, 2) у розділі “Будова слова”. Зміст правил за розділами:

1). Апостроф (’) ставиться після букв б, п, в, м, ф та в окремих словах після букви р перед буквами я, ю, є, ї, які позначають на письмі по два звуки – [йа], [йу], [йе], [йі]. Перед апострофом букви позначають тверді звуки (пір’я, голуб’я, солов’ї).

2). В українській мові на письмі апостроф ставиться після префіксів, що закінчуються на приголосний звук, перед буквами я, ю, є, ї.

У першому випадку маємо фонетико-графічне написання, яке безпосередньо визначається вимовою. Головним у методиці вивчення є розвиток слухо-вимовних умінь. Треба вчити дітей розрізняти на слух та правильно відтворювати в своєму мовленні звукову ситуацію “приголосний +й + голосний” (П+й + Г) - бурйан, пйуть, подвірйа, звертаємо увагу, що перед апострофом твердий приголосний. Вправи базуються на слухово-вимовній основі. У кожній вправі навчального характеру (початкові вправи на усвідомлення правила) мають бути вимова звукової ситуації, звуковий (частковий або повний) й звуко-буквений аналізи її, що передують записові слова. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – слухо-вимовна з послідовним застосуванням звуко-графічного зіставлення: бурйян – звуки (звукову ситуацію) рйа позначаю на письмі буквою “ер”, апострофом та буквою я, буква я позначає на письмі два звуки - йа. Це все означає, що на уроках вивчення цієї теми основними мають бути різні форми звукового й звуко-буквеного аналізів та синтезу, орфографічні вправи на звуковій основі (попереджувальний диктант – записові слів з апострофом передує звуковий аналіз ситуації П + й + Г й звуко-графічні зіставляння та інш.).

У другому випадку маємо фонетико-морфологічне написання. Аналіз орфограми за характером свідчить, що під час засвоєння її важливі вміння розрізняти голосні та приголосні звуки в слові, зіставляти звуковий та буквений склади слова (фонетичний аспект); визначати будову слова, префікс (морфологічний аспект). Крім умінь розрізняти серед звуків у слові і вимовляти звук й між приголосним та голосним (як це було в першому випадку), учневі необхідно усвідомити, що приголосний – кінцевий звук префікса, що корінь має починатись звуком й, який разом з голосним (а, у, е, і) позначається на письмі буквами я, ю, є, ї. Отже, лінгводидактична основа вивчення правила – фонетико-морфологічна.