30.Методика вивчення прикметника в початкових класах.

Вивчення теми “Прикметник” відбувається у двох планах: мовленнєвий розвиток школярів та засвоєння мовних знань (мовна освіта).

На відміну від іменника й дієслова ця частина мови характеризується несамостійністю граматичних ознак. Прикметник та іменник пов’язані за смислом та граматично, їх граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності. Отже, вивчення прикметника полегшується тим, що учні вже знають граматичні ознаки з попередньої теми “Іменник” (рід, число, відмінок).

Вивченням прикметника в 1-4 класах передбачається: 1) формування граматичного поняття прикметник як частини мови; 2) усвідомлення граматичних зв’язків з іменником; 3) вироблення навичок правопису родових та відмінкових закінчень прикметників; 4) розвиток вмінь вживати прикметники в усному й писемному мовленні. Учні мають засвоїти, що прикметник: 1) називає ознаку предмета; 2) залежить від іменника; 3) відповідає на запитання який? яка? яке? 4) робить мовлення точним, виразним, емоційним.

Поступово діти ознайомлюються з поняттям “ознака предмета” – прикметник може позначати величину (високий, маленький), колір (червоний), час (давній), смак (кислий), матеріал (золотий), швидкість (швидкий), форму (вузький), якості людей (веселий, розумний) тощо. Треба дітям показати різницю між ознаками предметів (існують у житті) і словами, що їх називають, що один і той же предмет може мати кілька ознак (яблуко – червоне, солодке, велике).

Ознака властива предмету, закріплюється у слові.

Прикметник завжди відноситься до іменника. Зв’язок прикметника з іменником учні встановлюють за допомогою питань який? яка? яке?

У процесі вправ формуємо навички визначати рід, число і відмінок прикметника в словосполученні “прикметник + іменник”. Отже. прикметник треба теж вивчати на синтаксичні основі.

Важливо домогтися того, щоб учні зрозуміли: іменники бувають якогось певного роду (мають рід – стіл, жінка, море), але за родами не змінюються; прикметники ж змінюються за родами залежно від іменників, з якими вони пов’язані (калина – яка? – червона) в однині. На прикладах доводимо, що від іменника, з яким пов’язується прикметник, залежить число і відмінок даного прикметника. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму (червоні стрічки, червоні яблука), а отже, за родами не змінюються.

Алгоритм визначення роду може бути таким: 1) знаходжу іменник, з яким пов’язаний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за родом іменника встановлюю рід прикметника.

Молодші школярі вивчають прикметник протягом 4 років навчання. У першому класі в період навчання грамоти діти практично знайомляться із словами, що є ознаками предмету (без уживання терміну прикметник). У другому класі засвоюють слова, які виражають ознаки предметів і відповідають на запитання який? яка? які? (вводиться термін прикметник); спостерігають їх зв’язок з іменниками. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, смаком і т.п., змінювати прикметники разом з іменниками. У третьому класі розглядається зв’язок прикметників з іменниками, вводяться терміни однина/множина, формуються поняття про змінювання прикметників за родами в однині (у сполученні з іменниками), усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині; засвоюються родові закінчення прикметників: -ий, -ій, -а, -я, -е, -є. У четвертому класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками (у сполученні з іменниками) в однині і множині; практично знайомляться з прикметниками твердої і м’якої груп.

Другокласники і третьокласники мають усвідомити роль прикметника в реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями (текстами), які відрізняються наявністю прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок роботи роблять висновок: вживання прикметників сприяє точності, яскравості опису.

Поняття відмінювання прикметників за відмінками найкраще можна показати на прикладах закінчених за змістом речень. Стояла (яка?) чудова зимова (що?) погода. (Які?) Голі гілки (чого?) дерева вкрилися (яким?) білим (чим?) снігом. Встановлюють, що відмінок прикметника такий же, як і відмінок іменника. Пропонуємо учням провідміняти прикметник з іменником. Вони помітять, що закінчення іменника й прикметника різні. Відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? – чорний, якого? – чорного, якому? – чорному).

Отже, прикметник вивчається в тісному зв’язку з іменником. Уся система роботи має бути спрямована на розвиток умінь користуватись прикметниками у власному усному та писемному мовленні.

17. Робота над реченням. Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів. Істотною ознакою речення є інтонація, яка виступає засобом оформлення предикативності й модальності. Інтонація оформляє речення як цілісну комунікативну одининю. Залежно від комунікативного призначення речення виділяють інтонацію повідомлення, запитання, спонуканн. За метою висловлювання (функцією) речення поділяються на розповідні, питальні й спонукальні. Вправи поділяються на аналітичні та синтетичні. 1. Читання зразків речень з метою відпрацювання інтонації. 2. Побудова речень за запитанням учителя.Формування початкових уявлень про речення і його будову (підготовчий етап). Смислові та формальні ознаки речення учні засвоюють ще в період навчання грамоти: висловлює думку; вимовляється з розповідною, питальною та окличною інтонацією; складається із слів, пов’язаних за смислом і граматично; у реченні про когось або про щось розповідається, запитується, стверджується або заперечується; на початку речення пишеться велика буква, в кінці ставиться крапка (знак питання або знак оклику).

Щоб учні усвідомили будову речення, вони мають зрозуміти, що речення складається із слів. Є повнозначні й неповнозначні слова, їх роль у складі речення різна. Розвиткові зазначених умінь сприяє графічне позначення складу речення: Учні пішли до школи. – |_____ ____ __ ____.

Під час вивчення грамоти діти набувають вмінь ставити питання до слів (членів речення) і відповідати на них. Без такої попередньої роботи буде важко навчити учнів ставити граматичне питання до членів речення, поширювати речення за запитаннями.

Щоб виробити стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно систематично вчити учнів будувати речення за схемами, за малюнками, за поданими словами, за темою, за темою і планом і т.п.

Важко дітям розрізнювати розповідні і спонукальні речення. Треба зосереджувати увагу на спонукальних, різних відтінках їх (наказ, розпорядження, порада, прохання і т.п.). Це сприяє усвідомленню змістової якості речень. Тут корисна вправа на трансформацію розповідних речень у спонукальні: Наталя принесла книжку. – Наталя, принеси, будь-ласка, книжку.

Під час роботи над інтонуванням речень учні привчаються визначати логічний наголос. Корисна вправа в читанні, наприклад, питальних речень з наголосом на тому слові, що є відповіддю на поставлене питання.

Запровадження класифікації речень за метою висловлювання та інтонацією допоможе учням усвідомити ці граматичні поняття, впливатиме на розвиток різних сторін усного мовлення (емоційність, виразність, усвідомленість), підвищить пунктуаційну грамотність.

Основа речення, головні члени. У 1-2 класах формується уявлення про центр речення, здійснюється смисловий аналіз його (про кого? або про що? говориться, повідомляється) чи запитується і що говориться? Ознайомлення з основою речення відбувається практично, без елементів теорії.

У 3 класі відбувається засвоєння граматичних понять – “основа речення”, “члени речення”, “головні члени” – підмет і присудок. Учні засвоюють, що слова, які відповідають на певні питання, - члени речення. Член речення, який вказує, про кого або про що говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?, називається підметом. Член речення, який вказує, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робити?, називається присудком. Підмет і присудок – головні члени речення, його основа.

Учні мають засвоїти, що підмет і присудок – рівноправні члени речення, тому аналіз речення можна починати як від підмета постановкою запитань

до присудка, так і від присудка постановкою питання до підмета. Двосторонній зв’язок допомагає усвідомити граматичну основу речення.