32. Мовний розбір та мовне конструювання на уроках укр мови в почк ласах

Мовний розбір (аналіз) здійснюється в початкових класах у кількох різновидах: звуковий, звуко-буквений, морфологічний (визначеннябудови слова; розбір частин мови, з’ясування граматичної форми – рід, число, відмінок, час, особа) та синтаксичний. Із звуковим, звуко-буквеним, морфологічним поєднується орфоепічний та орфографічний (вимоваслів та правопис), ізсинтаксичним – пунктуаційний (визначення ролі розділових знаків). Систематично маємо практикувати і лексичний розбір, оскільки без усвідомлення лексичного значення слова не завжди можна визначити його граматичне значення або синтаксичні функції.

Мовний розбір має всебічне значення в практиці навчання. Під час його виконання конкретизуються виучувані поняття й правила; порівняння мовних фактів, знаходження спільного й відмінного, узагальнення позитивно впливають на розвиток логічного мислення учнів; аналіз будови речень, зв’язку слів у них впливає на формування (вмінь свідомо користуватися граматичними формами у власному мовленні). Мовний розбір має велике значення і для розвитку орфографічних навичок, оскільки сприяє усвідомленню граматичної основи застосування орфографічного правила.

Мовне конструювання – це система різноманітних вправ. За характером застосування на уроці він може бути навчальним і контрольним; за обсягом – повним і частковим; за формою – усним і письмовим; за змістом – морфологічним та синтаксичним. Важливо юумовою успішного проведення всіх видів грамматичного розбору є доказ, мотивування, дотримання певного порядку.

1. Аналіз слова за будовою(морфемний). Цейрозбір проводиться, починаючи з другого классу. Його доцільно поєднувати з елементами словотвору, що дає можливість учням познайомитись з найбільш уживаними префіксами і суфіксами, з продуктивними зразкамисловотвору. Спостереження за тим, як від одного слова утворилосьінше, сприяютьсвідомомучленуванню слова на морфеми .

Послідовністьрозбору слова за будовою (алгоритм) може бути такою: 1. Зміни слово, визначизакінчення. 2. Добери спільнокореневі (2-3), виділикорінь. 3. Порівняйспільнокореневі, виділипрефікс. 4. Визначсуфікс (післякореня).

Морфологічнийрозбір (розбір слова як частинимови). Суть полягає у визначенні, якоючастиноюмови є аналізоване слово, в якихграматичних формах воновжите

По міріпросування у вивченнісинтаксичногоматеріалуморфологічні характеристики треба з’ясовувати на синтаксичнійоснові. Доцільно в схемирозборів ввести питання, яківимагаютьз’ясуваннясинтаксичногозв’язкуміж словами, виявленнясинтаксичноїролічастинимови в реченні.

Під час вивченнячастинмовиформуємо в школярівуміннязнаходитипочаткову форму слова. Цеполегшуєвизначеннячастинимови, роду, відмінковихзакінчень, відмінтощо.

Уснийрозбірчастинмови треба практикуватичастіше, оскільки на ньоговитрачаєтьсяменше часу (порівн. зписьмовим). Тривала робота над записомвідволікаєучнів, стомлюєїх, приводить до орфографічнихпомилок.

Під час розборуіменника з прийменником не вартовідокремлюватиїх, боокремо взятий іменниквтрачаєсвоєграматичнезначення. Виявлятиформиприкметника треба залежновід форм іменника.

Аналізуючидієсловаминулого часу, дітипомилкововизначають особу і не називаютьрід. Треба їм довести, щодієсловаминулого часу не змінюються за особами – я ходила, ти ходила, вона ходила; я ходив, ти ходив, він ходив.

21..Методика вивчення розділу ''Речення'' в початкових класах

Щоб учні усвідомили будову речення, вони мають зрозуміти, що речення складається із слів. Є повнозначні й не повнозначні слова, їх роль у складі речення різна. Розвиткові зазначених умінь сприяє графічне позначення складу речення: Учні пішли до школи. – |_____ ____ __ ____.

Під час вивчення грамоти діти набувають вмінь ставити питання до слів (членів речення) і відповідати на них. Щоб виробити стійкі навички вживання слів у реченні, необхідно систематично вчити учнів будувати речення за схемами, за малюнками, за поданими словами, за темою, за темою і планом і т.п.

Система вивчення речення в початкових класах.

З 2-го (1-го) класу вводиться поняття про речення, про типи речень, різних за інтонацією та метою висловлювання (без вживання термінів), про розділові знаки в кінці (крапка, знак оклику); ведуться спостереження за різними формами спонукальних речень (прохання, запрошення, розпорядження, заклик); виявляють в реченнях головні члени (підмет і присудок) та другорядні; встановлюють зв’язок слів у реченнях; будують речення з однорідними членами (за зразком, за малюнками), складні речення (за зразком, схемою, з опорою на сюжетну гру, малюнок) (відводиться 19год. ).

У 3(2) класі закріплюється та узагальнюється вивчене про речення в 1-2 класах. Розвиваються уміння сприймати на слух речення, різні за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні – вводяться терміни). Відпрацьовуються окличні речення. Формується інтонування речень. Створюються навчальні ситуації, що спонукають використовувати у своїх висловлюваннях речення різних типів. Засвоюють інтонацію речень із звертанням та розділові знаки при них (кома, знак оклику). Розвивається вміння встановлювати зв’язок слів у реченні (за допомогою слів, які зв’язані за змістом і граматично), знаходити головні члени речення (підмет, присудок – основу речення). Будують речення прості і складні з однорідними членами (за зразком та схемами) (відводиться 9 годин ).

У 4(3) класі повторюються, узагальнюються та розширюються знання про речення та його структуру; розвиваються вміння встановлювати зв’язки слів у реченнях, визначати засоби зв’язків (закінчення, прийменники, тільки закінчення). У цьому класі вивчають однорідні члени речення, головні і другорядні, пов’язані між собою за допомогою інтонації (без сполучників) та сполучників й, та, а (бе:-)з повторення); практично засвоюються пунктуаційні правила, пов’язані з однорідними членами речення. Важливим є складання речень з однорідними членами, поширення їх залежними словами; використання речень з однорідними членами в побудові текстів. Продовжується практика побудови складних речень за зразком, схемою, малюнками, створеними ситуаціями (відводиться 13 годин

23.Види навчальної наочності на уроці української мови в початкових класах,методика їх застосування

Наочність – важливий принцип навчання в початкових класах, який давно одержав визнання в педагогічній теорії і практиці. Це пояснюється особливостями психології дітей молодшого шкільного віку, усім комплексом навчально-виховних завдань уроку мови.

З огляду на зазначене головним в методиці уроку мови є використання таких дидактичних наочних засобів, які б активізували слухові, зорові, мовленнєво-рухові, у психології – кінестетичні, моторні (пов’язані з рухом руки) аналізатори, що сприяло б створенню в учнів чітких уявлень, вражень, а взаємодія їх забезпечувала б засвоєння мовних понять у всіх властивих для них виявах, формування орфографічних дій (умінь та навичок).

виділяють такі види наочності, що застосовуються частіше інших на уроках мови: 1) безпосередньо мовна 2) зображальна.

Засобами зображальної наочності є репродукції з картин, ілюстрації з книг, журналів, діафільми тощо. Все це чудові джерела для осмислення і засвоєння навчального матеріалу, розвитку пізнавальних здібностей дитини, мовленнєвих умінь та навичок, здійснення виховання на уроці.

Залежно від провідних аналізаторів безпосередньо мовна наочність поділяється на 1) слухову та 2) зорову.

Слухова мовна наочність – це використання зразків усного зв’язного мовлення та його елементів: читання текстів у виконанні майстрів художнього слова, демонстрація вимови звуків, слів, окремих граматичних форм.

Головне призначення слухової наочності – сприяти розвиткові умінь слухати і розуміти мовлення, усвідомлюючи його особливості. В процесі застосування слухової наочності розвивається мовленнєвий слух дитини. Чіткі слухові сприйняття важливі у засвоєнні фонетичного, фонетико-графічного, фонетико-орфографічного, граматико-орфографічного матеріалів (степ, сім’я, день, віз, ряд, Наді, країни і под.).

Під час застосування зорової мовної наочності сприймання навчального матеріалу відбувається через зорові канали. Засоби зорової наочності поділяються на 1) зорово-предметні 2) зорово-мовні та зорово-мовленнєві. Зорово-предметна наочність – це предмети і явища оточуючої нас дійсності. Цей вид наочності пов’язаний з демонстрацією предметів, ознак, подій. Така наочність особливо необхідна під час семантизації нових слів та мовленнєвої актуалізації, у формуванні граматичних понять тощо.

Засобами зорово-мовленнєвої, зорово-мовної наочності є спеціально дібрані зразки у письмовій формі з наочно виділеними виучуваними фактами, з графічними й умовними способами позначення – схеми, алгоритми, графіки, зразки мовленнєвих конструкцій. Матеріали цієї наочності найчастіше оформляються в навчальні таблиці.

За змістом навчальні таблиці можуть бути в початкових класах фонетичними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, орфографічними, пунктуаційними. У практиці навчання використовують динамічні (рухомі) таблиці. При закріпленні й повторенні динамічні таблиці слід використовувати у поєднанні з статичними (нерухомими).

До наочних засобів навчання відносимо також ТЗН (технічні засоби навчання): магнітофон, грампластинки, навчальні кінофільми, діафільми.

13. Види вправ з лексики

Вправи з лексики можна класифікувати за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовує вчитель під час роботи над словом, спрямовані на усвідом­лення школярами функції слова у мовленні. З огляду на це можна розрізняти:

1. Вправи, розраховані на пояснення значення слів:

2. Вправи, розраховані на формування навичок уживання слів у власному мовленні:

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:

1. Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення невідомих слів, уточнення відтінків значення слів, з'ясування мети вживання того чи іншого слова.

2. Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим у певному значенні, дописування речень, виконан­ня різних творчих вправ).

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких від­бувалася заміна одних слів на інші (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої і образної лексики тощо).

III. За ступенем самостійності у виконанні слід розрізняти вправи:

1. Розраховані на спостереження за вживанням і зна­ченням окремих слів у готових реченнях чи текстах:

2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо).

3. Творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо).

За формою виконання вправи з лексики бувають усні і письмові.

Дані критерії розпізнавання лексичних вправ дають змогу охарактеризувати не різні вправи, а кожну. Зокрема, вправа «Прочитати текст. Назвати в ньому слова, вжиті в переносному значенні» є за дидактичною метою вправою на пояснення значення слів; за характером розумових опе­рацій — аналітичною; за ступенем самостійності — на спостереження за вживанням і значенням слова в поданому тексті; за формою виконання — усною.

Робота над вивченням лексичного матеріалу в початко­вих класах має велике загальноосвітнє і практичне значен­ня. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мови — словом, є головним джерелом збагачен­ня словника дітей. Вивчення лексики розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до лексики виховується інтерес до мови в цілому.