16. Вивчення розділу «Мова і мовлення».

Мовлення – це діяльність, сукупність практичних умінь людини, які формуються в процесі спілкування (комунікації), це сам процес спілкування, а мова – це засіб спілкування, знакова система, яка використовується в мовленні. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесі навчання мови на комунікативні (мовленнєвій) основі, яка включає слухання, говоріння, читання і письмо. Наслідком мовленнєвої діяльності є текст (висловлювання). Перед методикою мови стоїть проблема забезпечити усвідомлення учнями комунікативної функції мови. мовні і мовленнєві вправи на уроці мають використовуватись з метою комунікації (спілкування). Усне й писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування, втілення її системи під час комунікативної діяльності. Усне мовлення – це сам процес говоріння, безпосередньо сприймається органами слуху, в ньому те, що хоче висловити мовець. Писемне мовлення – вторинна форма існування мови, фіксується на папері, написане можна осмислювати, читати, розуміти.

Форми усного мовлення – діалог, дискусія, диспут, монолог, розповідь, переказування, звіт, доповідь; писемного – переказ, твори. Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування. Отже, суттю комунікативної спрямованості навчання рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням. Комунікативні уміння й навички формуються під час роботи над усним і писемним мовленням і вдосконалюються на основі знань граматичної і стилістичної основ мови. Під час опрацювання розділу “Мова й мовлення” особлива увага приділяється виробленню в учнів навичок культури мовлення і культури спілкування. Ефективному засвоєнню учнями розділу “Мова й мовлення” допоможуть мовленнєві ігрові ситуації. Обов’язкові принципи навчання під час вивчення розділу “Мова й мовлення”: 1) випереджувальний розвиток навичок усного мовлення, 2) комплексний підхід до вивчення слова на уроці, що обумовлюється завданнями розвитку навички говоріння, 3) єдність роботи з мови й мовлення. Організація аналітико-синтетичної діяльності під час оволодіння мовленням здійснюється через систему методів: 1) рецептивно-імітаційний (слухання та усне відтворення звука, складу, слова; 2) операційний (аналітичні та синтетичні вправи на рівні слова і речення); 3) творення текстів у процесі зв’язних висловлювань.Робота над формуванням комунікативних умінь і навичок – це робота над змістом тексту, його логічною структурою і мовним оформленням.

35. Комплексний підхід до вивчення слова на уроцы укр. Мови в поч класах. Формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок пов’язане з набуттям ними знань про слово, яке поряд з реченням є опорною мовною одиницею в шкільному навчанні рідної мови. Слід зазначити, що в аспекті мовленнєвої комунікації слово є однією з найактивніших мовних одиниць, що дає можливість реалізувати різні можливості тексту. Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчан¬ня грамоти учитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатознач¬ності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мов¬ленням, правильно вживати слова. У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близь¬кі за значенням. У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами У 4 класі знання учнів про слово розширюються вна¬слідок практичного використання різних лексем в усно¬му і писемному мовленні та спостереження за їх ужи¬ванням у художніх текстах. Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на лексичні вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з граматики й пра¬вопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови

36 Мовний розбір і конструювання на уроках української мови в початкових класах.

Шкільна практика знає немало вправ для засвоєння основ фонетики, граматики. Більшість з них можна об’єднати назвою мовний розбір. Мовний розбір (аналіз) здійснюється в початкових класах у кількох різновидах: звуковий, звуко-буквений, морфологічний (визначення будови слова; розбір частин мови, з’ясування граматичної форми – рід, число, відмінок, час, особа) та синтаксичний. Із звуковим, звуко-буквеним, морфологічним поєднується орфоепічний та орфографічний (вимова слів та правопис), із синтаксичним – пунктуаційний (визначення ролі розділових знаків). Систематично маємо практикувати і лексичний розбір, оскільки без усвідомлення лексичного значення слова не завжди можна визначити його граматичне значення або синтаксичні функції. Мовний розбір має всебічне значення в практиці навчання. Під час його виконання конкретизуються виучувані поняття й правила; порівняння мовних фактів, знаходження спільного й відмінного, узагальнення позитивно впливають на розвиток логічного мислення учнів; аналіз будови речень, зв’язку слів у них впливає на формування (вмінь свідомо користуватися граматичними формами у власному мовленні. Мовний розбір має велике значення і для розвитку орфографічних навичок, оскільки сприяє усвідомленню граматичної основи застосування орфографічного правила. Граматичний розбір – це система різноманітних вправ. За характеромзастосування на уроці він може бути навчальним і контрольним; за обсягом – повним і частковим; за формою – усним і письмовим; за змістом – морфологічним та синтаксичним. Важливою умовою успішного проведення всіх видів граматичного розбору є доказ, мотивування, дотримання певного порядку. Іменник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок). 3. Власна чи загальна назва. 4. Назва істоти / неістоти. 5. Рід. 6. Число. 7. Відмінок. 8. Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення). Прикметник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок однини, чол. роду). 3. З яким іменником зв’язаний. 4. На яке питання відповідає? 5. Число. 6. Рід (в однині). 7. Відмінок. 8. Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення). Дієслово. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (неозначена). 3. На яке питання відповідає? 3. Дієвідміна. 4. Час. 5. Число. 6. Особа (теперішньому й майбутньому часі). 7. Рід (для дієслів минулого часу). Синтаксична роль (з яким словом зв’язаний у реченні, яким є членом речення).

Займенник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок). 3. На яке питання відповідає. 4. Особа. 5. Число. 6. Відмінок. 7. Рід (для займенників 3-ї особи однини)

20.Завдання і зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення.

Розвиток зв’язного мовлення учнів поч. кл передбачає роботу у 2х напрямах: удосконалення і розвиток діалогічного мовлення та формування вмінь будувати монологічні зв’язні висловлювання.

У процесі побудови ділогу важливого значення набуває мовленнєва активність співрозмовників: уміння розпочати діалог, тобто поставити питання, швидко зорієнтуватись в ситуації, знайти правильну, влучну, дотепну відповідь.

Діалог, як форма мовленнєвої д-ть,має свою психологічну структуру: мотив, мету, засіб і кінцевий результат. Мотив- бажання висловити ту чи інш думку, що реалізується залежно від ситуації мовлення. Тому навчальний процес необхідно будувати так, щоб у дітей виникала потреба щось повідомити, з’ясувати певні питання, висловити ставлення до проблеми, що розглядається.

Вступаючи в діалог співрозмовники мають знати, яка мета їх спілкування, що вони хочуть з’ясувати в ході розмови.

Навчання діалогічного мовлення здійснюється поетапно, тому використовують такі види завдань: - відтворення, розігрування діалогів із книжок

• побудова діалогу за зразком

• доповнення незавершеного діалогу

• створення діалогу з опорою на допоміжні матеріали

• побудова діалогу за малюнком

• придумування діалогу як доповнення до прочитаного тексту

• створення діалогу за словесно описаною ситуацією

• оцінювання змістовності діалогу

• редагування діалогу в якому було виявлено недоліки

У процесі виконання зазначених завдань у молодш шк.-рів необхідно формувати вміння:

- регулювання сили голосу

- регул темп мовлення

- говорити чітко і правильно

- уважно слухати співрозмовника

- будувати свою репліку з урахуванням репліки та інтересів співрозмовника

- уживати формули мовленнєвого етикету

- розрізняти діалоги, в яких дотримано або порушено правила ведення діалогу