1. Предмет і завдання курсу “Методика викладання української мови в початкових класах”, основні розділи. Роль знань із сучасної української літературної мови для засвоєння курсу методики.

Методика викладання мови – педагогічна дисципліна, бо предметом її дослідження є процес оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей в школі. Методика обґрунтовує та опрацьовує способи керівництва навчально-виховним процесом (методи, прийоми, засоби та форми навчання) на уроках української мови і завжди має дбати про їх удосконалення.

Методика мови складається з двох частин: 1) теоретичної – наукові основи викладання, структура і форми організації навчально-виховного процесу, вимоги та зміст підручників і навчально-методичних посібників; 2) практичної, в якій розкриваються способи впровадження теорії в практику роботи школи, технологія учительської праці. Методика викладання української мови побудована відповідно до програми з мови для початкових класів, враховує послідовно її зміст та складається з таких розділів:

1. Методика навчання грамоти.

2. Методика розвитку усного і писемного мовлення.

3. Методика класного і позакласного читання.

4. Методика вивчення елементів фонетики, словотвору, граматики, орфографії, лексикології.

Навчання рідної мови в початкових класах спирається на такі загальнодидактичні принципи:

1 – науковість

2 – доступність

3 – розвиваючий характер навчання.

4 – наочності

5 – систематичності і послідовності

6 – наступності і перспективності.

Проектування загальнодидактичних принципів на методику навчання мови, обґрунтування специфічних методичних принципів навчання та виявлення шляхів реалізації – це головні завдання методики навчання української мови в початкових класах.

Для майбутнього вчителя знання мови вкрай необхідні, бо методика навчання мови – це лінгводидактика.

Учні засвоюють відомості з фонетики, лексики, граматики, стилістики. Ці відомості складаються із сукупності понять і правил. Вивчення мови – це засвоєння тієї сукупності мовних знань, які забезпечують формування мовленнєвих умінь і навичок, необхідних кожній людині упродовж усього життя. Реалізація мови в мовленні здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності (формується мовленнєва компетенція)

4.Зв'язне висловлювання

Зв'язне висловлювання— це сукупність взаємопов'язаних самостійних речень, об'єднаних спільним предметом мовлення (темою) і головною думкою за допомогою мовних (лексичних, граматичних і інтонаційних) засобів.

Будуючи зв'язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на два компоненти довготривалої пам'яті: 1) наявний у нього запас слів і граматичних моделей;

2. запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.

Процес побудови зв'язного висловлювання починається з авторського задуму, який народжується з певних мотивів спілкування. На цьому етапі в мовця виникають об'єктивні труднощі. Пізнаючи предмети навколишньої дійсності, його свідомість сприймає їх цілісно. Щоб передати послідовно думки про предмет, який він сприймає, необхідно вичленити його ознаки в їх взаємозв'язках; визначити, які з них головні, підпорядкувати їм другорядні, що уточнюють, пояснюють думку. З цією метою автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Визначає, з чого розпочне висловлювання, в якій послідовності розкриє його тему, потім обдумує висновки і кінцівку.

Дуже важливо, щоб мовець зумів передати складну залежність ознак предмета і думки про нього відповідними мовними засобами. Виклад мовця має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене його мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет розмови. Інакше кажучи, під час побудови висловлювання виникає необхідність поставити себе на місце адресата мовлення, чітко уявити хід його думки, тобто здійснити випереджувальний синтез свого тексту.

Урахування автором оцінок тих, хто слухає або читає висловлювання, допомагає йому здійснити свій задум. Орієнтування на адресата мовлення — це зворотний зв'язок, критика власного тексту.

Отже, процес породження зв'язного висловлювання проходить чотири фази:

1. орієнтування в завданнях і умовах спілкування;

2. планування викладу думки;

3. добір відповідних мовних засобів для її вираження;

4. забезпечення зворотного зв'язку.

Усі зазначені фази не мають чіткого розмежування, вони перебувають у тісній взаємодії.

25. Аналіз учнівських творів.Робота над їх удосконаленням

Написані учнями твори перевіряє вчитель. Під час перевірки він виправляє орфографічні і пунктуаційні помилки, однак у центрі його уваги мають бути логіко- стилістичні недоліки учнівських текстів. Перевірені роботи мають бути обов'язково проаналізовані.

Аналіз твору здійснюється за такими критеріями:

1 .Відповідність змісту темі, повнота її розкриття.

2. Правильність складання плану, логічність побудови тексту, послідовність, відповідність плану, обґрунтованість, аргументація, відсутність повторів або пропусків у змісті, прозорість вираження головної думки і зроблених висновків.

3. Тип тексту, жанр, стиль: співвідношення розповіді, опису, міркування,

комунікативна доцільність відбору мовних засобів, єдність стилю, використання засобів виразності.

2. Обсяг твору: кількість слів, речень, абзаців.

3. Лексика: правильність вибору слів, точність їх уживання, використання синонімів, антонімів, фразеологізмів.

4. Синтаксис: розміри речень, різноманітність чи одноманітність синтаксичних конструкцій, наявність складних речень.

5. Орфографічна і пунктуаційна грамотність, характер помилок.

6. Каліграфія, культура оформлення письмової роботи.

В усному і писемному мовленні молодших школярів трапляється чимало мовленнєвих помилок. До таких належать лексичні (невдало дібрані слова), морфологічні (неправильно утворені і вжиті форми слів), синтаксичні (невміло побудовані речення, помилки в словосполученнях).

Крім мовленнєвих, існують не мовленнєві помилки: логічні, композиційні, а також спотворення фактів.

Логічні помилки— це порушення законів логіки. До таких належать:

а) повторення фактів, подій;

б) упущення чогось суттєвого;

в) порушення причинно-наслідкових зв'язків;

г) порушення часової послідовності;

д) вживання понять, що не можуть стояти в одному ряду.

З логічними тісно пов'язані композиційні помилки:

1. невдала побудова зачину чи кінцівки або ж невиправдана їх відсутність;

2. надмірно довгі чи занадто короткі структурні частини твору;

3. суттєве відхилення від теми;

4. слабка аргументація в судженні, недостатність доказів;

5. відхилення від плану.

На уроці, присвяченому аналізу твору чи переказу, зачитуються кращі роботи, розглядаються недоліки змісту, розкриття теми, орфографічні і типові мовленнєві помилки. Виділяється 10—15 хвилин на виправлення певного типу помилок. Індивідуальні помилки виправляються з окремими учнями чи невеликими групами після уроків.

Робота над запобіганням мовленнєвим помилкам проводиться під час вивчення граматичних тем. У початковій школі розпочинається формування в учнів уміння вдосконалювати написаний текст. З цією метою школярі повинні навчитися здійснювати самоперевірку і найпростіше редагування власного переказу чи твору.

Спочатку ця робота проводиться колективно, під керівництвом учителя. У 3 класі доцільно присвятити окремий урок колективному вдосконаленню зв'язного тексту.