2. Уживання слова в неточному значенні як наслідок неправильного розуміння його значення чи значеннєвих відтінків. Щоб запобігти таким помилкам, необхідно постійно працювати над свідомим засвоєнням нових слів.

3. Порушення загальноприйнятої сполучуваності слів. Причина таких помилок — невеликий мовленнєвий досвід.

4. Уживання слів без урахування їх емоційно-експресивного й оцінного забарвлення. Помилки такого типу пов'язані з недостатньо розвиненим чуттям мови, нерозумінням стилістичної характеристики слова.

5. Уживання діалектних слів і словосполучень.

Причини лексичних помилок дуже різні. Різними є способи їх пояснення і виправлення. Шлях запобігання помилкам — це створення хорошого мовленнєвого середовища, уважний аналіз прочитаних текстів, з'ясування відтінків значення слів у тексті і причин уживання автором саме цього слова, а не іншого.

25. Методика звукового та звуко-буквеного аналізів. Звукове моделювання. Звукове конструювання. Помилки в звуко-буквеному аналізі.

Алгоритм звукового моделювання (схеми): малюємо відкриту рамку; вимовляємо орфоепічно вірно слово; називаємо послідовно звуки і відповідно їх позначаємо; закриваємо рамку; виконуємо складоподіл; ставимо наголос. Складоподіл позначається круглими дужками внизу.Різновидом моделювання є гра "Живі букви". Вчитель називає слово, діти створюють його графічний зразок за допомогою букв ("будують")

Помилками у звуковому аналізі вважаються:

–            звук називають, як букву (парта – перший звук “пе”);

–            глухий приголосний вимовляють з голосом;

–            приголосний звук вимовляють з призвуком (парта – перший звук [пи], весна – перший звук [ви];

–            замість м’якого приголосного називають твердий (льод – перший звук [л]) і навпаки.

5. Розвиток техніки читання у молодших школярів.

Механізм читання складається з таких трьох компонентів:

1) зорове сприйняття надрукованого чи написаного; 2) відтворення звукової форми слова; 3) усвідомлення змісту (розуміння прочитаного).

Висока швидкість читання молодших школярів сприяє розвитку їх техніки читання, дає змогу знайомитися з більшою кількістю матеріалу, при цьому активніше засвоюється, переробляється інформація змісту прочитаного, в цілому підвищується результативність навчання.

Ефективна робота над удосконаленням темпу забезпечується за умови розвитку аналізаторів дитини, а саме: а) зорового (рухи очей); б) мовного (артикулювання); г) слухового (слухається переказ сприйнятого).

Із швидкістю тісно пов'язані усвідомлення і правильність читання. Дуже повільне читання затримує мислення, а отже – і розуміння прочитаного. Надзвичайно швидке - призводить до помилок, що теж впливає на усвідомлення тексту.

Читати правильно - означає читати безпомилково, не перекручуючи слів, не пропускати і не вставляти зайвих звуків, складів, не повторювати прочитаних слів кілька разів, правильно їх наголошувати, дотримуватись літературної вимови. Формування навички правильного читання закладається ще у добукварний період, коли учні набувають умінь вимовляти звуки відповідно до літературних норм.

Виразне читання - це мистецтво читання вголос, під час якого яскраво висловлюються думки, почуття автора, власне ставлення до прочитаного. Процес читання реалізується через читання вголос (голосне) і мовчазне. Читання мовчки - найважливіше читацьке уміння, яке готує учнів до позакласного читання.

Мовчазному читанню передує голосне. Воно триває впродовж усього початкового навчання. Саме читання вголос дозволяє успішно здійснювати зворотній зв'язок (ступінь володіння технікою читання контролюється вчителем).

6. Зміст та дидактична структура уроку читання в початкових класах. Дидактична структура уроку - це описова форма його, яка містить: 1)цілі (пізнавальні, виховні, розвивальні та спеціально навчальні); 2) відповідне обладнання до уроку; 3) хід уроку - структурні компоненти (етапи) уроку та орієнтовний зміст кожного з них; 4) оцінку змісту та методики проведення уроку, передбачувані позитивні та негативні сторони на кожному етапі.

Урок читання повинен мати пізнавальне, виховне та розвивальне спрямування. Крім того, на ньому вирішуються спеціально навчальні цілі, визначені програмою: удосконалення техніки читання; вмінь працювати з текстом; розвиток навичок зв’язного мовлення (див. відповідні розділи програми). Цими завданнями пояснюються всі ті цілі, що визначені в дидактичній структурі до уроку читання.

Перший етап уроку (повторення вивченого, актуалізація опорних знань) - просунений етап у роботі над текстом (починалось вивчення на попередньому уроці), тому на цьому етапі використовуються значною мірою синтетичні форми роботи, спрямовані на розвиток техніки читання та зв’язного мовлення. Це читання тексту в цілому, робота за картиною (співвіднесення її з текстом), за діафільмом (опис кадрів, розповідь окремих епізодів), словесне малювання, різні види переказу тощо.

Другий етап мотивації навчальної діяльності чітко визначаємо і записуємо на дошці цілі уроку –

Знати: «чарівні» («ввічливі») слова, з якою метою їх вживають.

Вміти: користуватись цими словами під час спілкування з людьми.

Далі створюємо певні проблемні ситуації як за змістом, так і за формами роботи, щоб пов’язати вивчення наступного матеріалу із попереднім, визначити завдання уроку. Крім того, проводимо підготовчу роботу до читання тексту, словникову (знайомство із словами, знання яких необхідне для розуміння тексту в цілому).

Третій етап – сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Первинне читання - перший раз новий текст читає вчитель.

Вірші та дуже емоційні прозові тексти перший раз має читати вчитель.

На етапі повторного читання вчитель має можливість проводити різні види та форми читання ( вказані в дидактичній структурі).

5.Текст як лінгвістичне поняття Текстом може бути одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації- (Охороняйте рідну природу!), прислів'я (Що посієш, те й пожнешЧастіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки.

У тексті можна виділити три логічні частини: зачин, основначастина і кінцівка .

Зачин — це початок тексту, в якому найчастіше стисло визначається тема висловлювання. Основна частина — це найпоширеніша частина тексту, в якій розкривається весь зміст висловлювання. Кінцівка— своєрідний висновок з усього сказаного.

Текст ибувають усними і писемними. За типом мовлення вони поділяються на тексти-розповіді, описи і роздуми (міркування).

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовні, ділові, наукові, публіцистичні, художні.