3.Класифікація

Педагоги-практики розробляють авторські тех­нології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Зазвичай усі вони зорієн­товані на реалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого і різнопрофільного навчання.

Вихідним матеріалом для розроблення техно­логії є теорії, концепції. Багато педагогічних техно­логій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціального досвіду:

• асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

• теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєн­ня знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;

• сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання з навчаль­ною метою вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

• теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інфор­мації через нервову систему людини;

• теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретично­го знання у формуванні інтелекту дитини.

На основі однієї теорії навчання можуть ви­будовуватися різні технології.

Кожен автор і виконавець вносить у педагогічний процес щось своє, індивідуальне, у зв'язку з чим говорять, що кожна конкретна технологія є авторською

Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумо­влюють необхідність їх класифікації. Найдоско­налішою серед багатьох вважають класифікацію за Г. Селевко, згідно з якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками. Відповідно в сукупності пе­дагогічних технологій виокремлено:

За рівнем застосування:

• загальнопедагогічні технології (стосуються за­гальних засад освітніх процесів);

• предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

• локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

За провідним чинником психічного роз­витку:

• біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

• соціогенні (переважають соціальні чинники);

• психогенні (провідна роль належить психіч­ним чинникам).

За філософською основою:

• матеріалістичні та ідеалістичні;

• діалектичні та метафізичні;

• наукові та релігійні;

• гуманістичні й антигуманістичні;

• антропософські (орієнтовані на людину і муд­рість) і теософські (засновані на вченнях про всеза- гальний абсолют, божественну суть усіх речей) тощо.

За науковою концепцією засвоєння досвіду:

• асоціативно-рефлекторні (в основу покладе­но теорію формування понять);

• біхевіористські (англ. ЬеІіауіо(и)г - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

• розвивальні (ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

• сугестивні (засновані на навіюванні);

• нейролінгвістичні (в основу покладено ней- ролінгвістичне програмування);

• гештальттехнології (нім. Сезіаіґ - цілісна фор­ма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

За ставленням до дитини:

• авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

• дидактоцентристські (зосереджені на навчанні);

• особистісно орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного ви­ховання).

За орієнтацією на особистісні структури:

• інформаційні (формування знань, умінь, на­вичок);

• операційні (формування способів розумових дій);

• емоційно-художні й емоційно-моральні (фор­мування сфери естетичних і моральних відносин);

• технології саморозвитку;

• евристичні (розвиток творчих здібностей);

• прикладні (формування дієво-практичної сфери).

За типом організації та управління пізна­вальною діяльністю:

• структурно-логічні (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибір способу їх вирішення, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

• інтеграційні (дидактичні системи, які забезпе­чують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та ін­ших форм організації навчання);

• ігрові (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь вирішувати завдан­ня на основі компетентного вибору альтернатив­них варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізо­вані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування тощо;

• комп'ютерні (реалізуються в дидактичних си­стемах комп'ютерного навчання на основі взає­модії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, конт­ролюючих та інших навчальних програм);

• діалогові (пов'язані зі створенням комуніка­тивного середовища, розширенням простору спів­робітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «учень- учитель», «учитель-автор», «учень-автор» тощо);

• тренінгові (система діяльності щодо відпрацю­вання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів вирішення типових завдань у процесі навчання - тести, психологічні тренінги інтелекту­ального розвитку, управлінські завдання).

СХЕМА

4.

Література

1.Алєксєєва В.І. Особистісно орієнтований підхід у шкільній освіті: добірка статей. /В.І. Алексєєва //Початкова освіта. – 2008.№6

2.Бех І.Д. Виховання особистості [підручник] -К.: Либідь,2008. – с.242

3.Буркова Л. Технології освіти / Л. Буркова //Рідна школа. – 2001. – лютий.

4.Буркова Л. Ще раз про педагогічні технології / Л.Буркова //Директор школи, ліцею, гімназії.- 2001.- №2.

5.Гришина Т. Технологічний потенціал учителя в аспекті реформування освіти /Т.Гришина //Рідна школа.- 2001.- серпень.

6.Зубченко О. Історичні передумови формування технологічного підходу до навчання в західноєвропейських країнах. /О.Зубченко //Все для вчителя. – 2001. - №14.

7. Карпенчук С. Г. Педагогічна технологія: атропологічний підхід /С.Г.Карпенчук //Рідна школа.-2001. – листопад- грудень.

8.Назарова Т.С. Педагогические технологии: новый этап эволюции? /Т.С. Назарова //Педагогика.- 1997.- №3

9.Нісімчук А.О., Падалка О.С. Сучасні педагогічні технології:навчальний посібник.- К.: книга пам’яті України, 2000.

10.Олійник О. Про трактування поняття «педагогічні технології» /Олійник О.//Рідна школа.- 2004.- №2

11.Пєхота О.М. Освітні технології: [Навчальний посібник.] – К.: А.С.К., 2001. – с. 7 – 25.

12.Пєхота О.М. Особистісно орієнтовані педагогічні технології: історія, теорія, організаційні вимоги./О.М.Пєхота //Педагогічні технології у неперервній професійній освіті (за ред. С.О. Сисоєвої.- К.:ВІПОЛ

13.Якиманська И.С. Разработка технологии личностно-ориентованого обучения. // Вопросы психологии. – 1995. - №5.