88. Організм як єдине ціле, зв*язок із зовнішнім середовищем. Механізми адаптації та компенсації

Організм —жива істота, частини якої впливають одна на одну так, що вони функціонують разом як біологічна система, що має різні рівні організації (молекулярний, клітинний, тканинний та ін.).За допомогою нервової системи встановлюється зв'язок між усіма органами організму. Зміни в діяльності одного органа впливають на життєдіяльність усього організму. Так, досить вколоти шкіру, як це відразу ж позначиться на серцебитті, диханні, потовиділенні, скороченні м'язів і т. ін. Функціонування всіх систем організму контролюється центральною нервовою системою, яка забезпечує узгодженість їхньої роботи відповідно до умов зовнішнього постійно змінного середовища. Жоден живий організм не можна уявити поза навколишнього середовища і поза взаємодії з нею. З середовища організм одержує поживні речовини і кисень, у неї віддає кінцеві продукти обміну речовин. Середовище впливає на нього низкою своїх чинників: електромагнітними полями, атмосферних і гідростатичним тиском, температурою, різними хімічними речовинами. Вона ж неминуче передбачає взаємодію з іншими живими організмами. Від навколишнього середовища організм безперервно отримує інформацію, на яку реагує у вигляді відповідних дій: ходи, мови, міміки, поїдання їжі тощо. Таким чином, живий організм безперервно пропускає через себе не тільки речовини та енергію, але і потік інформації. Система, що забезпечує сприйняття і обробку інформації щодо явищ зовнішнього і внутрішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Кожна сенсорна система сприймає тільки специфічний вид подразника. Усі сенсорні системи мають однакову загальну структуру:

рецептор (сприймаючий утвір) — провідникові шляхи (чутливі нейрони) — нервові центри(ділянка кори головного мозку). У людини розрізняють п’ять основних сенсорних систем: зорову, слухову, смакову, дотикову та нюхову. Крім того, людина відчуває температуру, положення тіла в просторі, рухи, біль, спрагу, голод тощо. Адаптація — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища. Компенсація - вид пристосування; виникає в умовах патології в кожному пошкодженому органі і тоді, коли в організмі має місце його функціональна напруженість. Стадії компенсації: становлення, закріплення і декомпенсація.

89. Характеристика безумовної та умовно-рефлекторної діяльність нервової системи

Існують безумовні та умовні рефлекси. Безумовні рефлекси є вродженими і передаються спадково. Вони характеризуються стереотипною формою прояву і забезпечують пристосування організму до постійних умов. Безумовні рефлекси поділяються на прості і складні. До простих належать сухожильний, рефлекс кашлю і т. ін.; а до складних — харчовий, захисний, орієнтувальний тощо. Складні безумовні рефлекси становлять основу життєдіяльності організму. Безумовні рефлекси виникають лише у відповідь на адекватні подразники і мають специфічне рецепторне поле. Центральна ланка рефлекторної дуги безумовного рефлексу знаходиться нижче від кори великих півкуль головного мозку. Це означає, що безумовні рефлекси є результатом діяльності підкоркових утворень і нижніх відділів центральної нервової системи. Функції підкоркових і нижніх відділів центральної нервової системи, які забезпечують прості взаємозв*язки організму із зовнішнім середовищем та злагоджену діяльність внутрішніх органів, становлять нижчу нервову діяльність.

Умо́внийрефле́кс — складна пристосувальна реакція організму,що виникає на грунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним(умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником. Умовні рефлекси формуються на основі вроджених безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Умовні рефлекси набуваються, змінюються залежно від умов, згасають, якщо потреби в них немає, виконують сигнальну (попереджувальну) функцію. Утворення умовних рефлексів є функцією кори головного мозку,воно полягає у встановленні функціонального зв’язку в корі головного мозку між нервовими центрами умовного та безумовного подразників. Діяльність кори з утворення нових зв’язків виявляється в аналізі і синтезі. Корковий аналіз — це виокремлення інформації, яка закономірно збігається з іншими сигналами або діями організму. Корковий синтез — замикання зв’язку між центрами, які відповідають за сприймання різних сигналів або за різні дії організму. Утворення умовного рефлексу в корі головного мозку супроводжується встановленням функціонального зв’язку між центрами збудження безумовного та умовного подразників. Незважаючи на те, що центральна ланка безумовного рефлексу міститься нижче від кори, збудження безумовного рефлексу поширюється в кору головного мозку, у своє коркове представництво. Корковим представництвом називається сукупність коркових нейронів, які збуджуються під час стимулювання безумовного рефлексу. Воно є тим анатомічним мостом, за допомогою якого здійснюється вища нервова діяльність. Основу функціональної взаємодії кори та підкоркових утворень становлять нервові шляхи, які з’єднують коркове представництво з центральною ланкою рефлекторної дуги безумовного рефлексу. Між корковим представництвом безумовного рефлексу і центральною ланкою умовного рефлексу, яка міститься в корі, виникає функціональний зв’язок, названий тимчасовим. Цей тимчасовий зв’язок є центральною ланкою дуги умовного рефлексу. Розрізняють рухові і вегетативні (серцеві, дихальні) умовні рефлекси. Умовні рефлекси можуть формуватися також на основі раніше набутих умовних рефлексів. Вони називаються умовними рефлексами вищого порядку і становлять фізіологічну основу навчання, формування трудових навичок і умінь.