36. Феодальне право німеччини

Джерелом права феодальної Німеччини був звичай. У XIII ст. з’являються компіляції звичаєвого права. Серед них виділяються «Саксонське зерцало» і «Швабське зерцало». Саксонське зерцало складається із двох частин: у першій викладено «земське право» північно-східних областей Німеччини, що регулювало відносини членів шеффенського стану (всіх вільних); у другій частині викладено так зване «ленне право»— норми, що регулювали відносини між сеньйорами і васалами. «Швабське зерцало» зафіксувало норми південнонімецьких областей.

Іншим важливим джерелом права був закон. Серед німецьких кодифікацій XVI—XVIII ст. виокремлюється «Кароліна» (назва за ім’ям імператора Карла V), що була видана у 1532 р. «Кароліна» знищувала такі анахронічні норми німецького звичаєвого права, як право захоплення корабля з усім його товаром у тих випадках, коли він зазнає аварії, привласнення воза, що перевернувся, арешт з метою одержання викупу і т. ін. «Кароліна» постановляла, що бродяги мають каратися на смерть, навіть якщо вони і не вчинили злочину. Доказами вини було власне визнання, дане під тортурами.

Загальноімперське законодавство було спрямоване на підтримку «земського миру», проти насилля з боку підданих імперії. Під поняттям «порушення миру» розумілось фальшування грошей, захоплення заложників, вбивство, державна зрада, непокора церковній юрисдикції, перешкоди вільному і безпечному пересуванню населення, протизаконні претензії, що обмежували права громадян.

Принципи покарання у загальноімперському законодавстві визначались характером злочину і станом злочинця. Враховувався рецидив. Уникали покарання особи, що вчинили вбивство за обставин необхідної оборони, при захисті життя або майна третьої особи та у деяких інших випадках. «Кароліна» передбачала і пом’якшуючі обставини: відсутність умислу, вчинення злочину у розгніваному стані, крадіжка малолітнім (до 14 років) і голод.

Система покарань переслідувала за мету устрашіння. Основні види покарань включали смертну кару, членопошкодження, виставлення біля ганебного стовпа, вигнання, ув’язнення, відшкодування збитків, штраф.

Спочатку у Німеччині панівним був змагальний процес, але з XIII ст. приватно-правовий принцип переслідування замінюється звинуваченням і покаранням від імені публічної влади. У зв’язку з рецепцією римського права панівним стає слідчо-розшуковий процес. Для одержання доказів застосовували тортури, особливо при вчиненні злочину, що карався смертною карою. Оскільки суд вів слідство, то судовий процес зводився тільки до виголошення вироку і його виконання.

Джерелом «земського права» були місцеві князівські постанови та рішення графських судів. У земському праві розвивались такі галузі права, як цивільне і сімейне, правовий статус станів, сімейних і спадкових відносин, кримінального права і процесу.

Земське право регулювало питання сімейно-шлюбних і спадкових відносин. Заручини мали характер договору і здійснювались перед церковними дверима. Діти успадковували стан того із батьків, чий статус був нижчим. Розлучення було заборонене церквою. Майно знаходилось в управлінні чоловіка, який вважався опікуном. Якщо чоловік помирав, то дружина одержувала половину наявних продуктів харчування, а також певну долю землі. Її доля у разі смерті переходила до її найближчої родички.

Угоди про передачу майна укладались в суді. Право на землю виникало із феодального договору, який вів до васальної залежності набувача. Останній не міг відчужувати землю, а міг передати її лише власному васалові. У випадку смерті володаря за відсутності законного спадкоємця, земля передавалась іншому васалу. Продаж такого земельного наділу допускався тільки за згодою сеньйора.

Зобов’язання, що випливали із васального земельного володіння, регулювались, як і в усій Європі, феодальним звичаєм. Васал мав відбувати військову службу у межах «німецької землі», засідати в суді свого сеньйора. Васал міг втратити свою землю тільки за рішенням суду. Якщо ж сеньйор відбирав землю у васала, то останній міг скаржитись на свавілля вищому сеньйору, який мав вирішити спір по суті.

37.ВЕЛИКА ФРАНЦ.РЕВОЛЮЦІЯ причини Великої Французької буржуазної революції.Причинами революції були:

1. конфлікт між продуктивними силами та феодальними відносинами;

2. більшість населення через численні податки, повинності та безробіття вели злиденне життя. Не задоволення викликала юр. нерівність і станові привілеї;

3. загальна криза абсолютизму: щорічний дефіцит у королівській скарбниці, постійно збільшувалися податки, знецінювалися гроші; королівська ж влада витрачала великі гроші на утримання двору, ведення війн та інші потреби;

4. ідеологія французького Просвітництва

Визначальні періоди, етапи буржуазної революції (Франція)

Французька буржуазна революція має назву Великої. І це цілком вірно, тому, що на відміну від англійської та американської буржуазних революцій знищила всі феодальні пережитки й сприяла запровадженню конституційного ладу й демократичних принципів організації державної влади. Велика французька революція справила надзвичайно великий вплив на підсилення соціального прогресу в усьому світі.Провідною революційною силою був третій стан. Безпосередньо очолювала революційну боротьбу буржуазія. Вона висувала революційні гасла і вказувала шляхи до їх вирішення. Той факт, що ці гасла були суто буржуазними й обумовив буржуазний характер французької революції. В той же час до боротьби активно залучалося селянство, найманні робітники, які мали свої цілі в революційних змаганнях.Контрреволюційними силами були дворянство та духовенство, які відстоювали недоторканість абсолютизму як гаранту збереження феодального ладу. В цьому полягає одна з відмінностей Великої французької революції. (В Англії та Америці частина дворянства виступала за революційні перетворення, що й обумовили недоконаність цих революцій).Перебіг революції прийнято поділяти на три етапи:

- конституційна монархія (1789 – 1792 рр.); період панування великої буржуазії та її партії – партії конституціоналістів і ліберал. дворянства.

- Жирондистська республіка (1792 – 1793 рр.); характеризувався дальшим піднесенням В. ф. р. Респ. франц. армія здобула перемогу над австро-прусськими військами під Вальмі (20.ІХ 1792) і біля Жемапе (6.ХІ 1792). 21.IX 1792 на основі заг. виборчого права (для чоловіків) був обраний Конвент, який прийняв рішення про ліквідацію монархії, а 22.IX проголосив Францію республікою.- Якобінська республіка (1793 – 1794 рр.). найвищий в її розвитку, етап революц.-демократичної диктатури якобінців .

Наслідки:

- завдяки зу¬силлям якобінців вона домоглася буржуазно-демократичного вирі¬шення аграрного питання, переходу до більш високого способу ви-робництва, до вільного селянського землеволодіння;

- покінчила з феодалізмом так рішуче, як не зробила цього жодна інша буржуазна революція;- започаткувала період перемоги і закріплен¬ня капіталізму в передових країнах Європи;- дала всьому світові такі підвалини буржуазної демократії, буржуазної свободи, які вже не мож¬на було усунути, відкрила нову епоху в історії людства.