- •1) Предмет, метод та завдання ідпзк
- •2.Особливості виникнення держав стар. Сходу
- •3. Державний устрій та право стар. Єгипту
- •4.Державний та суспільний устрій стар. Вавілону
- •5. Закони хаммурапі
- •6. Державний, суспіл. Устрій та право стар.Індії
- •7. Особливості виникнення держав в стар. Греції та римі
- •8. Формування державного устрою стар.Греції. Закони солона,клісфена
- •9. Державний устрій та право афін періоду демократії
- •10. Державний устрій та право стар. Спарти
- •11. Формування держ. Устрою стародавнього риму
- •12.Державний устрій старод. Риму в період республіки
- •13. Державний лад стародавньої римської імперії
- •14. Джерела римського права на різних етапах
- •15. Стадії в розвитку права стародавнього риму
- •16. Правовий статус осіб
- •17. Характеристика законів 12 таблиць
- •18. Ранньофеодальні держави зх. Європи
- •19. Держава франків періоду меровінгів
- •20. Ранньофеодальна монархія у франції
- •21. Ранньофеодальна монархія в англії
- •22 Ранньофеодальна монархія в нім.
- •23. Станова монархія в англії. Її особливості
- •24. Станово-представницька монархія в німеччині
- •25. Станово-представницька монархія у франції
- •26. Салічна правда
- •27. Beлuкa xapmія вoльнocmeй
- •30. Абсолютна монархія у франції
- •31. Абсолютна монархія у англії
- •32. Держава і право арабського халіфату
- •33. Риси феодального права
- •34. Феодальне право англії
- •35. Феодальне право франції
- •36. Феодальне право німеччини
- •38.Декларація прав людини і громадянина 1789
- •39. Франція періоду імперії
- •40. Колекси наполеона. Кримінальний кодекс
- •41. Кодекси наполеона. Цивільний кодекс
- •43.Друга республіка у франції
- •45. Політико-правовий розвиток франції періоду третьої республіки
- •46. Політико-правовий розвиток франції періоду четвертої республіки
- •48. Формування політичної системи англії в періоду революції та реставрації
- •49.Політична система англії в 1640-30-х рр..19 ст.Формування основ парламентаризму.
- •50.Політична система англії в 30-х рр. 19 ст – поч.. 20ст
- •51.Загальні риси англійського права XVIII-xixст.
- •52.Державно-правовий розвиток англії в період між двома світовими війнами
- •53. Державно-правовий розвиток англії в післявоєнний період (1945 – кін.Ххст)
- •54. Формування та особливості правової системи англії в період феодалізму
- •55. Війна за незалежність сша та її державно-правові наслідки
- •56.Декларація незалежності сша.Статті конфедерації.
- •57.Конституція сша :прийняття та загальна характеристика
- •Основні положення Конституції сша
- •58.Громадянська війна в сша та її наслідки
- •59.Сша в період між двома світовими війнами. «новий курс»рузвельта та його наслідки.
- •60.Політична система сша в новітній період 1845-80рр.
- •61.Німецькі держави на поч..ХіХст.Конституція Пруссії 1849р.
- •62.Утворення єдиної німецької держави. Конституція 1871р.
- •63.Веймарська республіка та конституція у німеччині.
- •64. Політична система націонал-соціалазму у німеччині
- •65. Політична система німеччини після війни
- •66.Формування та особливості розвитку країн соціалістичної системи 1945-1990 рр.
- •67. Загальна характеристика буржуазного права
- •68. Характерні риси континентальної системи права
- •69. Англосаксонська система права
- •70. Джерела та система мусульманського права
- •71. Конституційний процес в 19-20 ст.
- •73. Держава і право росії в 15-16 ст.
- •74. Держава і право росії 17 пер. Пол. 18 ст. Реформи петра і.
- •75. Росія 18-19 століття
- •76. Росія 19-поч. 20 століття
52.Державно-правовий розвиток англії в період між двома світовими війнами
Найважливішими змінами в державотворенні цього періоду слід вважати виборчі реформи 1918 та 1928 pp. плюс посилення ролі уря¬ду, присвоєння ним ряду функцій, які традиційно вважалися прерога¬тивою парламенту. Виборча реформа 1918 р. вводила загальне вибор¬че право для чоловіків віком від 21 року. Жінки отримували право голосу з 30 років за умови наявності річного доходу, не меншого за 5 фунтів стерлінгів. Причому право голосу надавалося навіть тим жін¬кам, які не мали самостійних джерел фінансування, але були замужем за чоловіками з доходом 5 ф. ст. (50 крб. золотом у цінах того часу). Число виборців зросло з 8 млн до 21 млн чол. Була проведена рефор¬ма виборчих округів - вони стали рівними, по 70 тис. виборців у кож- 342 343 ному. В такому окрузі обирався лише один депутат до палати общин, а не 1 -2-3, як це було раніше. В 1928 р. жіноче виборче право пере¬стало відрізнятися від чоловічого, це принесло ще 4-5 млн додатко¬вих виборців. Єдиний ценз, який ще зберігався,- це ценз осідлості у 3 місяці. Посилення ролі уряду у внутрішньополітичному житті було закріпле¬но не лише психологічно, у традиції, але й законодавчо. Так, у 1920 р. був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження уряду, який до¬зволяв виконавчій владі оголошувати надзвичайний стан в країні, здійснювати арешти, оминаючи звичну процедуру, провадити довіль¬ні обшуки, вводити попередню цензуру. З часу прийняття Habeas Corpus Act (травень 1679 p.) скасовувати гарантії прав особи міг лише парламент своїм особливим рішенням у кожному конкретному ви¬падку. Уперше Закон 1920 р. був застосований проти загального шах¬тарського страйку, коли було заарештовано 6 тис. чоловік. З 1933 р. були розширені права поліції на проведення обшуків, в 1935 р. вона отримала право розганяти будь-який політичний мітинг, вдиратися в приватне житло для «припинення безпорядків». Уряд активно втручається в законодавчу діяльність, пропонуючи депутатам власні законопроекти для наступного затвердження їх пар¬ламентом. А. Дженнігс, відомий юрист першої половини XX ст., на¬віть стверджував: «Функції парламенту - не управляти, а критикува-ти. Його критицизм спрямований не так на фундаментальну зміну урядової політики, як на виховання суспільної думки». Як не дивно, така переоцінка цінностей не викликає опору самих депутатів. У міжвоєнний період надзвичайного поширення набуває практика т. зв. делегованого законодавства, тобто наступного видання урядово¬го акта за дорученням парламенту. Як правило, таке розв'язання рук уряду веде до появи абсолютно самостійного документа, часто дале¬кого від побажань депутатів щодо його конкретного змісту. На один прийнятий парламентом акт припадає 15-20 урядових розпоряджень, що мають силу закону. Підраховано, що у 1920-1937 pp. парламент річно приймає до 70 статутів, урядові органи видають їх приблизно у 20 раз більше. Тим самим де-факто уряд додав сам собі до виконавчої влади законодавчу, а, враховуючи Закон 1920 р., частково - і судо¬ву владу. Стрімко зріс державний апарат. Якщо у 1914 р. Англія мала 21 мі¬ністерство, то у 1924 p.- 35. До речі, цей процес особливо пришвид-чився за роки Другої світової війни, коли на додаток до вже існуючих з'явилися міністерства інформації, економічної війни, паливної й енергетичної промисловості, цивільної авіації тощо. Чиновницький апарат економічних міністерств поповнюється вихідцями з буржуазії, значно менше ця тенденція поширюється на армію та зовнішньополі¬тичне відомство. Відбуваються зміни у стосунках з домініонами, що веде до пере¬родження колишньої Британської імперії. В 1926 р. Австралія ставить вимогу про призначення губернаторів штатів урядами самих штатів з числа місцевих громадян. Того ж року Канада самовільно встановлює дипломатичні відносини з США, ставлячи решту суб'єктів Британсь¬кої імперії перед доконаним фактом. Намагаючись згладити виника¬ючі протиріччя між метрополією і домініонами, запобігти розпаду імперії, міністр у справах колоній Емері висунув гасло: «Співдруж¬ності заради спільної експлуатації колоній». Домініони прийняли акти¬вну участь у виробленні нового документа, що встановлював принципи їх взаємовідносин з Лондоном. 11 грудня 1931 р. парламент Велико¬британії схвалює Вестмінстерський акт, згідно з яким на майбутнє гене¬рал-губернатор домініону почав призначатися з місцевих уродженців. Хоча саме призначення виходило від англійської корони, губерна¬тор був зобов'язаний дотримуватися рекомендацій уряду домініону. По суті, його функції зводяться до представницьких, губернатора становище аналогічне становищу англійського монарха в його влас¬ній державі. Домініони «суть автономні одиниці Британської імперії», рівні за статусом, в жодному випадку не підпорядковані одна одній у будь-якому розумінні в їх внутрішніх та міжнародних справах, хоча й об'єднані спільним підданством і вільно об'єднані як члени Бри¬танської співдружності націй. Вестмінстерський акт 1931 р. скасовував дію Акта про дійсність колоніальних законів 1865 р. Парламенти домініонів отримали права відміняти будь-який акт британського уряду, навіть спеціально при¬йнятий для цього домініону. Основною з'єднувальною ланкою метро¬полії з домініонами стало спільне громадянство Британської співдруж¬ності націй (British Commonwealth). Кожний домініон самостійно визна¬чає умови набуття громадянства домініону, але громадянин домініону є одночасно громадянином Співдружності. Тим самим австралієць має у Канаді чи Англії ті ж права, що й місцевий підданий, і навпаки. Що¬річно скликалися імперські конференції. В домініони призначалися посли Великобританії, що іменувалися високими комісарами. За договором 1921 р. Англія визнала державну самостійність Ір¬ландії в межах Об'єднаного Королівства (за винятком Ольстеру). Ір¬ландія у 1937 р. офіційно відмовилася від статусу домініону. Нова конституція проголосила її республікою. Такий цивілізований розвід теж був ознакою часу.
