60.Політична система сша в новітній період 1845-80рр.

Суспільно-політичний устрій США на початку XX ст. Становлення двопартійної системи Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформ¬лення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне збли¬ження з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами. У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті цього з'являється демократична партія, яка об'єднує час¬тину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. Того ж року на президентських виборах перемагає їхній кандидат Е. Джексон. У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення феде¬ральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласницт¬ва, її кандидати двічі перемагали на президентських виборах -у 1840 та 1848 pp. Відміна Міссурійського компромісу та громадян¬ська війна у Канзасі викликала значні політичні пертурбації. Партія вігів розпалася. Від демократичної партії відкололося її «північне» крило. Тим самим рештки демократичної партії автоматично стали партією Півдня. У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступа¬ла за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за без¬платне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизня¬ної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після за¬вершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робіт¬нича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не віді¬гравали скількись помітної ролі в житті США. На посаду президента претендують реально лише представники демократичної та республіканської партій, їм же належить абсолют¬на більшість місць у конгресі. Самі вибори перетворюються у склад¬ний політичний марафон, де дилетанти не можуть скласти скільки-небудь гідної конкуренції професіоналам від політики. Та попри все, нові правила політичної гри приводять до далекосяжних наслідків. Жорстка Конституція США доповнюється поправками і тлумачення¬ми. Виникають неписані, але тверді угоди, яких дотримуються не ли¬ше уряди, а й партії. Наприклад, обрані у першому турі голосування члени колегії виборців представляють партії і голосують за кандида¬тів у президенти від своєї партії; Сенат, як правило, не відмовляє пре¬зидентові при затвердженні рекомендованих ним міністерських кан¬дидатур тощо/Виникла і знайшла свій розвиток т. зв. комітетська си¬стема у конгресі. Оскільки конгрес змушений розглядати до 1000 і більше законопроектів у рік, підготовка їх до розгляду здійснюється у спеціальних комітетах конгресу, кожний з яких спеціалізується на певному колі питань. Процедура прийняття законів прискорилася. На початку XX ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у се¬наті - 29. Стало звичним, що в останні 10 днів сесії конгресу законо¬проекти голосуються без дебатування. Це призвело до заміни глас¬ної процедури законотворення таємною, породило практику секрет¬них угод та «консультацій» із заінтересованими особами. Влада все більше стає залежною від фінансових магнатів. З'являється невиди¬ма третя палата конгресу - «лобі», що складається з численних «кон-сультантів-спеціалістів», кожний з яких фактично представляє ін¬тереси тієї чи іншої фінансової групи. Відбуваються зміни в системі голосування на виборах. У 1872 р. вводиться таємне голосування. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси штатів, а виборці - 198 199 по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. Збері¬гаються різноманітні цензи для виборців - майновий, осідлості, віко¬вий, натуралізації тощо. Особливо це характерно для Півдня. З до¬помогою цих цензів усуваються від виборів представники етнічних та расових груп - негри, азіатські емігранти з Японії та Китаю тощо. Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неодно¬рідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займа¬ли 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами) та кліматичні умови, інші другорядні чинники. Однак головним двигуном посту¬пального розвитку США стали політичні та політико-економічні пе¬реваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приват¬ної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарсь¬кого освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.Двічі протягом короткого історичного відтинку США переживали великомасштабні війни (війна за незалежність та громадянська війна) і, відповідно, післявоєнні економічні кризи. Однак, у кінцевому під¬сумку, ці кровопролиття знімали численні перепони на шляху розвит¬ку американської держави і права та відігравали виключно позитивну роль у справі забезпечення всебічного еволюціонування.Проте низка питань не змогла знайти свого вирішення у XIX ст. Зокрема, не відбулося реального урівняння в правах білого та чорно-шкірого населення, були позбавлені виборчих прав жінки, повністю безправним залишалося корінне індіанське населення.