56.Декларація незалежності сша.Статті конфедерації.

Декларація незалежності США - історичний документ, в якому британські колонії в Північній Америці оголосили незалежність від Великобританії, прийнятий одноголосно Другим Континентальним конгресом 4 липня 1776 року в Філадельфії, штат Пенсільванія.

День прийняття (але не підписання) Декларації незалежності, 4 липня, святкується в США як День незалежності. Декларація стала першим офіційним документом, в якому колонії іменувалися «Сполученими Штатами Америки».

Прийняття Декларації незалежності

5 вересня 1774 у Філадельфії було скликано I Континентальний конгрес, у роботі якого взяли участь представники 12 колоній (Джорджія не брала участь). Конгрес направив королю послання, яке вимагало скасування законів, що порушують інтереси колоній, і оголошував бойкот англійською товарах аж до повного скасуваннядискримінаційних актів. Але так як англійський парламент і король Георг III відкинула вимоги конгресу, збройний конфлікт між обома сторонами став неминучим.Можна сказати, що скликання I Континентального конгресу та прийняті на ньому рішення стали по суті першими проявами спільної, організованої діяльності американських колоній. Саме тоді були закладені основи для їх подальшого об'єднання, закріплені на II Конгресі прийняттям рішення про організацію спільних військових дій. Вже в ході війни остаточно дозріло прагнення вести боротьбу аж до повного відділення від метрополії і отримання колоніями статусу незалежних держав.15 травня 1776 за пропозицією Самюеля Адамса конгрес офіційно санкціонував утворення незалежних від Англії штатів. Конституції штатів розширювали демократичніправа населення. Майже повсюдно були прийняті «біллі про права», які проголошували свободу слова, совісті, зборів, недоторканності особи і т. д. Слід додати, що прийняття нових конституцій у всіх штатах знаменувало собою важливих крок революційного значення. Ці конституції знищували привілеї земельної аристократії, забороняли стягувати фіксовану ренту і ліквідувати інші пережитки феодалізму. Політична влада перейшла в руки національної буржуазії і плантаторів. 7

Колонії оголосили себе республіками-штатами, а 1 липня 1776 законодавчими зборами Віргінії була прийнята так звана Віргінська декларація прав, яка стала першою декларацією в історії американського народу. Ця декларація охоплювала усе коло ідей, обгрунтовували відділення від Англії і утворення демократичноїреспубліки. Вона говорила про захист «життя, свободи і власності».

Найважливішим у роботі Другого Континентального конгресу є прийняття 4 липня 1776 року Декларація незалежності Сполучених штатів Америки. Проект Декларації доручили підготувати комісії з п'яти членів конгресу у складі Томаса Джефферсона, Джона Адамса, Бенджаміна Франкліна, Роджера Шермана і Роберта Лівінгстона. Проте повноваження зі створення проекту Декларації були передані в руки Томаса Джефферсона, який 17 днів (з 11 по 28 червня) працював над її текстом, не вдаючись до допомоги наукових трактатів, памфлетів і колег по комітету. Проект Джефферсона з незначними редакційними поправками Дж. Адамса і Б. Франкліна 28 червня було надано конгресу як «Декларація представників Сполучених Штатів Америки, що зібралися на Генеральний конгрес». 19 липня Конгрес змінив назву: «Одноголосно декларація тринадцять об'єднаних Штатів Америки». Обговорення проекту Декларації почалося в перших числах липня і тривало три дні. У ході обговорення в нього були внесені зміни, зокрема було вилучено розділ, який засуджував рабство і работоргівлю. Він був викреслений в угоду Південній Кароліні і Джорджії, які ніколи не намагалися обмежити ввіз рабів, а навпаки, мали намір продовжувати работоргівлю. Із 1800 слів документа члени Конгресу викинули близько чверті тексту, було замінено кілька фраз і слів і зроблено дві вставки. Слова були замінені на більш прийнятні, в ряді випадків більш точні і менш емоційні. Декларація була схвалена 2 липня. Проголошені Декларацією принципи в найменшій мірі відповідали і інтересам національної буржуазії, яка виступала в союзі з плантаторами проти старих колоніальних порядків і панування тісно пов'язаної з метрополією колоніальної аристократії. Національна буржуазія була зацікавлена в революційних перетворень для того, щоб змести зі свого шляху бар'єри, які заважали її просуванню до влади. У цьому відношенні показовим і склад депутатів, що підписали Декларацію Незалежності. Ввечері 4 липня Декларація була засвідчена підписами президента конгресу Дж. Хенкока та секретаря Ч. Томаса. Три чверті підписали нажили свої статки на торгівлі та контрабанді. У цілому з 56 підписів 13 належали купцям, 8 - плантаторам, 28 - адвокатам, які в свою чергу були купцями, плантаторами або безпосередніми представниками тих чи інших, та 7 - представникам різних професій. Слід зазначити, що делегація Нью-Йорка в голосування не брала участь через відсутність у неї необхідних повноважень і приєдналася до спільної думки тільки 15 липня.

Статті конфедерації

Союз, що виник в умовах війни проти Англії, мав виключно воєнний характер. На Другому Континентальному конгресі було ухвалено рішення про об'єднання військ колоній. Другий Континентальний конгрес протягом декількох років відігравав роль єдиного законодавчого органу, де рішення ухвалювалися на підставі рівності голосів штатів-колоній. Тоді ж було здійснено спробу створити єдину грошову систему колоній. Отже, ухвалене конгресом рішення про створення міждержавного союзу штатів спиралося на фактично створену єдність.

Ідея проголошення незалежності і створення єдиного політичного організму в формі міждержавного союзу, запропонована Франкліном, була схвалена представниками штатів у травні 1776 року. Передбачалося, що створений союз матиме конфедеративний характер. До кінця 1779 року проект створення конфедерації пройшов ратифікацію в законодавчих зборах 12 штатів, а 1 березня 1781 року, Другий Континентальний конгрес проголосив про набрання чинності "Статей конфедерації", які стали першою Конституцією США.

Незважаючи на слабкість повноважень загальних органів влади й управління, "Статті" проголошували безповоротне створення єдиної держави. За штатами не передбачалося права виходу із союзного об'єднання. Рішення більшості членів конфедерації мало примусову силу для інших штатів. Суверенітет штатів зберігався, але паралельно формувалася сфера виключних повноважень союзної держави. Вводилося єдине громадянство: мешканці штату користувалися привілеями й пільгами в інших штатах нарівні з їхніми мешканцями стосовно права пересування, торгової й фінансової діяльності, власності.

Для вирішення спільних справ створювався Конгрес штатів, де були представлені всі суб'єкти конфедерації. До компетенції Конгресу належали питання управління: оголошення війни й укладання миру дипломатичні стосунки й міжнародні договори, регулювання грошового обігу, мір та ваги, встановлення воєнних порядків. Для ухвалення рішення була потрібна згода більшості, тобто дев'яти штатів.

"Статті" формулювали не тільки делеговані повноваження союзу, а й заборонні, які накладали обмеження на суверенітет штатів. Так, штатам заборонялося створювати власні збройні сили і вести зовнішньополітичну діяльність.

Союз, створення якого зафіксовано "Статтями", був військово-політичним і мав декларативний характер. Його завдання полягало втому, аби надати легітимності політико-державному організмові, що формувався. Не об'єднавшись, однак проголосивши свою незалежність, штати не змогли б протистояти могутній метрополії.

Та нерозв'язаним залишалося питання про державну єдність США. Його важливість посилювалась, адже все ще існувала небезпека поразки у війні з Англією. З огляду на це, другий Континентальний конгрес у листопаді 1777 р. приймає першу Конституцію - "Статті конфедерації та вічного союзу", проект якої було передано на схвалення всіх штатів. Остаточно цей документ набуває чинності з 1 березня 1781 р.

Статті конфедерації закріплювали революційні завоювання народу та визначали республіканську форму державного ладу колишніх колоній у Північній Америці, проголосивши утворення конфедерації та вічного союзу штатів. Згідно зі Статтями конфедерації, штати зберігали свій суверенітету внутрішніх і зовнішніх справах.

Для керівництва загальними справами (оголошення війни та миру, підписання міжнародних договорів, створення збройних сил тощо) передбачалося щорічно скликати однопалатний конгрес із делегацій, які обирали законодавчі органи штатів. Кожний штат мав право надсилати від двох до семи делегатів, але мав лише один голос. Рішення повинні були прийматися кваліфікованою більшістю (не менше від дев'яти голосів). Конгрес не мав права втручатися у внутрішні справи штатів. Отже, Конгрес був не представницьким, а радше дипломатичним органом. У період між сесіями Конгресу його функції покладалися на Комітет штатів, котрий утворювався з представників від кожного штату (по одному). Однак Комітет, порівняно з Конгресом, мав обмежені права. Проголошений союз штатів був слабким, оскільки: •

не існувало загального бюджету союзу; •

Конгрес не мав права укладати торговельні угоди з іншими державами, запроваджувати митні тарифи, вводити інші податки для потреб союзу; •

був відсутній механізм реалізації постанов Конгресу; •

ліве крило в Конгресі та більшість фермерів вважали, що центра лізація несумісна з демократією.