45. Політико-правовий розвиток франції періоду третьої республіки

Третя республіка зароджувалася в обстановці політичної кризи. Розстріли паризьких робітників скоротили число робочих рук. Змен-шилася кількість робітників: мулярів – на 62 %, шкірярів – на 48 %, \склодувів – на 57 %. Майже не стало кровельників. Невдала війна позбавила Францію Ельзасу та Лотарінгії, на Францію було накладено контрибуцію в 5 млрд франків. У таборі переможців Комуни не було єдності, у тому числі серед монархістів-легітимістів (прихильників старших Бурбонів), бонапартистів та орлеаністів. Тьєр наполягав на республіції. За цих умов замість єдиної Конституції було прийнято три окремі закони, і в жодному з них не було слова «республіка»: 24 лютого 1875 року – закон про організацію Сенату, 25 лютого 1875 року – закон про організацію державної влади, 16 червня 1875 року – закон про взаємостосунки різних гілок державної влади. Ця «триглава» Конституція передбачала ство-рення двопалатного парламенту з палати депутатів і Сенату.До палати депутатів на основі всезагального чоловічого виборчого права обиралися 750 депутатів. Сенат складався з 300 членів, 225 з яких обиралися особливими колегіями в департаментах, а 75 – на спільномуасіданні обох палат (Національними зборами). Члени обох палат користувалися депутатською недоторканністю. Національні збори на сім років обирали президента, який призначав уряд, у тому числі міністра внутрішніх справ. Останній призначав префекта в департаменті, супрефекта – в окрузі. В комунах обиралися мери. Президент був наді-лений дуже широкими повноваженнями, розрахованими на перетворення його на монарха. Він, як і члени обох палат парламенту, мав право законодавчої ініціативи, оприлюднював закони і стежив за їхнім виконанням, керував збройними силами, призначав на найвищі цивільні та військові посади, акредитував представників і послів іноземних держав, за згодою Сенату міг достроково розпустити палату депутатів. Конституція передбачала інститут контрасигнатури: кожен акт пре-зидента республіки мав бути сріплений підписом відповідного про-фільного міністра.Невдала спроба президента Мак Магона здійснити переворот приззвела до його відставки. У 1884 році було ухвалено так звані Органічні закони, які встановили:1) республіканська форма правління не може переглядатися; 2) члени королівських будинків не можуть обиратися на посаду президента Франції;3) дозволяється діяльність політичних партій і профспілок. Конституційні закони Франції за всієї їхньої недосконалісті діяли до 1940 року включно, до її окупації фашистською Німеччиною.

46. Політико-правовий розвиток франції періоду четвертої республіки

У період окупаціії Франції було створено Рух Спротиву. Його організатором була французька комуністична партія. У Лондоні генерал Шарль де Голль сформував комітет «Вільна Франція». Пізніше він став називатися «Франція, що бореться». До нього примкнули адміністрації Чаду, Камеруну, Північного Конго та інші французькі колонії. В листопаді 1942 року Англія і США розпочали наступи в Алжирі і Марок-ко. Після звільнення французьких володінь у Північній Африці 3 червня 1943 року в Алжирі було створено Французький комітет національного звільнення (ФКНЗ). 3 квітня того ж року до нього увійшли два представники комуністичної партії. У червні 1944 року комітет, очолюваний Шарлем де Голлем, було перетворено на Тимчасовий уряд Франції, який керував країною в перший період після звільнення – з 1944 по 1946 рік. Після війни перед Францією гостро постає питання: чи відновлювати державу відповідно до конституційних законів 1875 року або створювати нову Конституцію? Воно вирішувалося на референдумі і виборах 21 жовтня 1945 року. Референдум відкинув конституційний лад Третьої республіки. За результатами виборів до Установчих зборів більше всього голосів (5 млн) одержала комуністична партія, визнана виборцями завдяки своїй боротьбі в роки війни. Соціалісти одержали 4,6 млн, радикальна партія «Народно-республіканський рух» (МРП) – 4,5 млн, а праві партії – 2,9 млн голосів. Маючи більшість, комуністи й соціалісти стали готувати для внесення на референдум проект парламентської республіки. Голова тимчасового уряду Шарль де Голль, який прагнув створити республіку президентського типу, пішов у відставку. Було утворено трипартійний коаліційний уряд.19 квітня 1946 року Установчі збори прийняли проект Конституції, яка передбачала наявність однопалатного парламенту, обмеження прав президента, залежність уряду від парламенту і закріплювала розгалу-жену програму націоналізації. Але 5 травня того ж року під час референдуму цю Кнституцію було відхилено. 2 червня 1946 року відбулися вибори до нових Установчих зборів, які виробили новий проект Конституції, що враховував побажання всіх членів коаліції. Проект передбачав наявнісь двопалатного парламенту, розширював права президента і звужував програму націоналізації. Цей проект 13 жовтня 1946 року було схвалено на референдумі французьким народом. 24 грудня того ж року Конституція набула чинності.Конституцією 1946 року у Франції встановлювалася Четверта республіка. В ній підтверджувалися права і свободи, проголошені ще Декларацією прав людини і громадянина 1789 року. Додатково закріплювалися права на організацію профспілок і забастовки, рівноправність чоловіків і жінок. Заборонялася дискримінація за мотивами національної належності, віросповідування та політичних переконань. Передбачалося обмеження прав приватних монополій, гарантувалося право на матеріальне забезпечення, відпочинок, працю, безкоштовну світську освіту будь-якого рівня.Франція відповідно до ст. 1 Контситуції проголошувалася неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою. В окремому розділі закріплювався народний суверенітет. Виборчими правами наділялися всі повнолітні французькі громадяни обох статей.Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради республіки. Нижня палата – Національні збори формувалася шляхом всезагальних прямих виборів. Рада республіки була верхньою палатою, яка обиралася комунами і департаментами на основі всезагального опосердкованого виборчого права. Законодавча влада зосерджувалася в нижній палаті. Рада республіки могла лише рекомендувати поправки Частина до законопроекту. Уряд ніс політичну відповідальність перед Націо-нальними зборами. Президент обирався обома палатами парламенту. Він призначав міністрів, але лише за попереднім схваленням Національними зборами. Влада президента була обмеженою і мала в основому представницький характер. Таким чином, Конституція 1946 року оформила у Франції типову парламентську республіку.

47. Політико-правовий розвиток Франції періоду П’ятої Республіки

За умов післявоєнної кризи Четверта республіка виявилася недостатньо міцною конструкцією. Уряд, відповідальний перед парламентом, був нездатний здійснювати ефективне управління країною. Францію потрясали постійні урядові кризи, деякі кабінети не змогли проіснувати і двох тижнів, як відправлялися у відставку. За 12 років змінилося 45 урядів. Франція втратила статус великої європейської держави, її зовнішня політика цілком залежала від Сполучених Штатів Америки, країна потрапила у складне економічне становище. Франція потребувала твердої і сильної влади. З ідеєю об’єднання народу під керівництвом сильної влади виступала голлістська партія «Об’єднання фран-цузького народу», яка сформувалася у 1947 році. Вона виступала за скасування Конституції 1946 року і концентрацію влади в руках сильної особистості, яку вона вбачала в генералі Шарлі де Голлі. Тенденція до посилення виконавчої влади позначилася після розпаду в 1947 році тристоронньої коаліції. Вже до 1951 року було відновлено мажоритарну виборчу систему. Стала широко застосовуватися практика делегованого законодавства. Відповідно до конституційної реформи 1954 року прем’єр-міністр наділявся додатковими повноваженнями щодо розпуску парламенту.13 травня 1958 року в Алжирі розгорнувся національно-визвольний рух. Посланий туди експедиційний корпус підняв заколот, вимагаючи встановлення у Франції твердої військової диктатури. За цих умов всі погляди обернулися до генерала Шарля де Голля, який в очах французького народу уособлював патріотичні сили і був відомий як прихильник сильної президентської влади. 1 червня 1958 року Національ-

ні збори поставили його на чолі уряду. Але генерал висунув інші умови. Він погодився взяти на себе відповідальність тільки у тому разі, якщо французький народ прийме його Конституцію. 28 вересня 1958 року проект Конституції Шарля де Голля було схвалено всенародним референдумом, за нього проголосували 80 % французьких громадян. Конституція набрала чинності 5 жовтня того ж року, оформивши у Франції П’яту республіку, для якої характерна сильна президентська влада. Парламент за Конституцією, як і раніше, складався з двох палат, які тепер називалися Національними зборами і Сенатом, президент тепер міг розпустити парламент і не відповідав перед ним. Він керував урядом, головував на його засіданнях, за рекомендаціями прем’єр-міністра усував міністрів. Президент мав широкі повноваження в галузі зовнішньої політики, командував збройними силами і навіть міг видавати нормативні акти (ордонанси), які мали силу закону. Встановлена Конституцією міцна президентська влада виявилася значно ефективнішим інструменом за умов кризи, ніж уряд, відповідальний перед парламентом, який сам був полем жорстоких битв різних політичних партій і блоків. Франція у цьому плані надала добрий урок усім політикам. Конституція Франції 1958 року діє з незначними змінами й на сьогодні.