14. Абсолютна монархія у Франції.

До середини XVІ ст. майже вся територія Франції була під владою короля. До кінця XVІІ ст. у Франції був сильний державний апарат, особливо фінансовий та судовий.

Абсолютизм зародився наприкінці XV ст. Королі з династії Валуа – Людовік ХІІ, Франциск І та Генріх ІІ – ще не мали такої необмеженої влади, як королі з династії Бурбонів, що змінила їх у другій половині XVІ ст.

З ім’ям Франциска І (1515-1547) пов’язані реформи у галузі державного керівництва, що сприяли його централізації і становленню абсолютизму. Наближені короля, що засідали в королівській раді, поступово стали виконувати функції міністрів. Повноваження ради визначав сам король. Франциск І заснував королівський парламент – внизу судову інстанцію. Потребуючи грошей, він став практикувати продаж судових посад з правом передачі у спадщину.

Перехід від станово-представницької монархії до абсолютизму був зумовлений багатьма соціально-економічн. причинами. Перед загрозою наростання селянських заворушень і невдоволення міської бідноти дворянство і верхівка городян були зацікавлені в посиленні королівської влади. Вони підтримували централізацію влади, ліквідацію роздробленості.

Абсолютизм у Франції встановився у другій половині XVІ ст. за Генріха ІV Наваррського. Генріх ІV був першим абсолютним монархом Франції. Теорію суверенітету королівської влади розробив його сучасник Боден. У поняття суверенітету він включав незалежність державної влади як у середині країни, так і за її межами.

Абсолютизм остаточно сформувався за кардинала Рішельє, міністра Людовіка ХІІІ. Він жорстоко придушував повстання селян і міських низів, переслідував гугенотів і також рішуче розправлявся з бунтівливими магнатами. Королівська декларація 1626 р. оголошувала про знесення замків та укріплень герцогів і графів.

У період абсолютизму було істотно реорганізовано місцеве управління. Встановився бюрократичний централізм. Адміністративно Францію було поділено на провінції, округи. Великі округи очолювали інтенданти – чиновники з дуже широкими повноваженнями. Влада губернатора була обмежена до мінімуму. Інтенданти короля у справах юстиції, поліції, фінансів підпорядковувались першому міністру або королю.

Абсолютизм у Франції мав завершену, класичну форму. Свого часу він відіграв позитивну роль, допоміг зміцнити вітчизняну промисловість. Високе мито на ввіз готової продукції закривало доступ на ринки Франції більш дешевих виробів з інших країн, полегшувало ввезення сировини.

За абсолютизму король був необмеженим монархом. Він видавав і скасовував закони, сам призначав і зміщував чинов-ників. Централізація влади і управління особливо посилилась за Людовіка XІV. Паризький парламент був позбавлений права демонстрації.

Генеральні штати і Рада нотаблів уже не діяли. Для обговорювання особливо важливих питань король скликав державну раду.

Нагляд за діяльністю інтендантів здійснював генерал-контролер фінансів, зберігались бальяжі й сенешальства.

З’явились посади державних секретарів: іноземних, військових, морських справ і королівського двору. У разі відсутності короля головою державної влади обирали канцлера, який скріплював королівською печаткою акти монарха. Державні секретарі фактично виконували функції королівських міністрів.

У період абсолютної монархії остаточно оформились три стани: духовенство, дворянство і “третій стан”.

15. Особливості абсолютної монархії в Англії.

Абсолютна монархія у Англії встановилася за доби розкладу феодалізму та розвитку буржуазних відносин. Для формування абсолютизму в Англії існувало чимало перешкод як внутрішнього так і зовнішнього характеру. Всередині країни намагання короля встановити самовладдя наштовхувалося на становий парламентський контроль.

Війна Червоної та Білої троянд (1455-1485) стала останнім проявом феодальної анархії перед встановленням абсолютизму в Англії. Вона велася з відчайдушною запеклістю і супроводжувалася численними вбивствами та стратами. Обидві династії (Ланкастери і Йорки) виснажилися і зазнали втрат. Населення держави було втягнуте у міжусобиці, податкове свавілля своїх феодалів, розкрадання державної скарбниці, занепад торгівлі. Значна частина феодальної аристократії була знищена, численні феодальні маєтності конфісковані. Водночас збільшилися землеволодіння і зріс вплив нового дворянства, купецтва, які стали опорою абсолютизму Тюдорів.

Саме на правління Тюдорів припадає успішне приборкання непокірних феодалів і зміцнення абсолютної монархії. Король Генріх VII Тюдор заснував спеціальне судове відомство, яке займалося переслідуванням противників абсолютизму – Зоряну Палату. Це вища судова установа Англії в 1487-16441 рр. розглядала справи без участі присяжних, судочинство велося за інквізиційним характером, а вироки виносилися не на підставі закону, а за розсудом суддів.

Особливе місце в системі англійського абсолютизму посідала церква. З метою її підпорядкування королівській владі було здійснено реформацію церкви. Для цього було проведено секуляризацію церковних земель, що підірвало економічні основи могутності духовенства. В період з 1529 по 1536 рр. англійський парламент прийняв низку законів, які оголосили короля главою церкви. У кінці 16 ст. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви і порядок богослужіння. Результатом усіх цих заходів стало утворення англіканської церкви, яка перестала бути залежною від Папи Римського. Церковну ієрархію очолював король. Найвищим церковним органом у державі стала Висока комісія, до складу якої, поряд з єпископами входили члени Таємної ради та ін. високі посадовці. Компетенція комісії була досить широкою: вона розглядала справи про порушення законів щодо верховенства королівської влади у церковних справах, про єдність церковного богослужіння та його одноманітність, про єретиків. Будь які три члени Комісії за участі єпископа мали право карати осіб, які не відвідували церкву, могли усувати з посад пасторів та ін.

Таким чином, реформована церква перетворилася на орган ідеологічної підтримки влади короля та утвердження абсолютизму.