7. Сеньоріальні (ленні) монархії в країнах Західної Європи.

Франція.

У 9-12 ст. в умовах політичної децентралізації, що призвела до глибокої територіальної роздробленості, королівська влада втратила своє значення. Король розглядався феодалами як «перший серед рівних». Фактично вся влада короля поширювалася лише на територію його домену. Поза межами королівського домену влада належала великим землевласникам. Становлення сеньйоральної монархії (9-11 ст.) означало занепад центральної державної влади. На цьому етапі розвитку середньовічного суспільства у Франції ця форма держави найточніше відображала існуючу соціально-політичну реальність. Сеньйоріальну монархію не можна розглядати лише як прояв політичного регресу. Вона випливала з відносин, пов’язаних з натуральним господарством і феодальною власністю на землю, у рамках якої мав місце економічний розвиток. У 13 ст., після реформи Людовіка ІХ центр політичної влади в сеньйоральній монархії поступово переміщується до короля, який вже виступає як сюзерен усіх феодалів у Франції. У 9-10 ст. у Франції, коли королівська влада була слабкою, король обирався верхівкою світських і духовних феодалів, хоча і з дотриманням династичного принципу. У 987 р. з обранням королем Гуго Капета припиняється і сама династія Каролінгів. За перших Капетингів виборність короля зберігається. У 12 ст. утверджується порядок передання трону в спадщину. Згодом становище короля змінюється, деякі функції реалізуються ним активніше. У 13 ст. визначається, що королівський акт, якому присягнули васали, обов’язковий і для всіх відсутніх феодалів.

Англія.

Нормандське завоювання Англії спричинило подальше поглиблення феодалізації англ. суспільства. Значна частина конфіскованої у англійської знаті землі увійшла до королівського домену, а інша була розподілена між нормандськими феодалами. Землі зберегли лише тим представникам англо-саксонської знаті, які погодилися служити Вільгельму Завойовнику. Його політика сприяла централізації держави, навіть в умовах поглиблення в ній феодалізації. Феодали в Англії не набули тієї самостійності і тих імунітетів, якими вони користувалися на континенті. Вони поділялися на:васалів короля і підвасалів. Вільні селяни в 11-12 ст. зазнавало впливу суперечливих чинників. З одного боку, королівська влада сприяла закабаленю найнижчих категорій вільних селян, з іншого – розвиток товарно-грошових відносин в кінці 12 ст. викликав зростання прошарку більш заможних селянських держателів. В 11-12 ст. зростає кількість міст. Більша частина яких находилася на землях королівського домену і управлялася королівською адміністрацією.

8. Особливості станово - представницькох монархії у Франції, Англії та Німеччині.

Англія.

У 13 ст. розвиток товарно-грошових відносин і внутрішнього ринку продовжував змінювати співвідношення соціальних сил в країні на користь посилення засад централізації та концентрації усієї влади в руках монарха. Відбувається ослаблення великого феодального землеволодіння, заснованого на натуральному господарстві. Імонітетні права великих феодалів протягом 13 ст. були суттєво обмежені королівською владою. Глостерський статут 1278 р. проголосив перевірку імунітетних привілеїв англійських феодалів у судовому порядку. У 13 ст. великі феодали Англії постійно вели між собою і з королем боротьбу за землю і джерела доходів. Господарства середніх і дрібних феодалів – лицарства-ринкові зв’язки підривали кріпосництво і панщинну систему. Натуральні повинності тут швидше замінюються грошовими. Серед городян в 12-14 ст. посилилась соціальна диференціація, яка відбувалася паралельно з консолідацією міського прошарку в масштабі усієї країни. Німеччина.

Німеччина.

Слабкість центральної влади – характерна особливість феодальної монархії в Німеччині. Для вирішення загальноімперських питань інколи скликалися рейхстаги. Вони складалися з трьох курій: курфюрстів, іншої знаті та представників імперських міст, усе вирішували перші дві курії. В Німеччині так і не слався союз монархічної влади з містами – ця основа кожної європейської станово-представницької монархії. Німецькі міста ділились на три групи: імперські, князівські і вільні. Спроби окремих імператорів порозумітися з містами, об’єднуючи тим зусилля проти феодальної роздробленості імперії, негайно перекреслювалися курфюрстами. Німецька монархія на відміну від Франції чи Англії була не спадковою. Обрання тут імператора, вимагало великих сум, затрачених на підкуп членів колегії виборців. Можливості такого імператора відтворити централізовану державу були мінімальними. Саме тому про станово-представницьку монархію в Німеччині можна вести мову з великою натяжкою. І рейхстаг, і місцеві ландтаги були органами, чиї рішення носили характер рекомендацій. Станово-представницькі органи в Німеччині ніколи не претендували на роль державної влади.

Франція.

На поч.14 ст у Франції на зміну сеньйоральній монархії приходить нова форма феодальної держави – станово-представницька монархія. Становлення станово-представницької монархії нерозривно пов’язане з прогресивним для цього періоду процесом політичної централізації, посиленням королівської влади, ліквідацією самовладдя окремих феодалів. Сеньйоріальна влада феодалів втратила свій самостійний політичний характер. Королі позбавили їх права збирати податки для політичних цілей. Королі також позбавляли феодалів їхнього традиційного привілею – вести приватні війни. Лише окремі великі феодали зберігали в 15 ст. свої незалежні армії, що давали їм політичну автономію. Поступово зникло сеньйоральне законодавство, а також через розширення кола прав, що становили «королівські випадки», істотно обмежувалася сеньйоральна юстиція. Станово-представницька монархія утвердилася на певному етапі централізації країни, коли не були до кінця переборені автономні права феодальних сеньйорів католицької церкви тощо. Саме на початку 14 ст. остаточно формується побудований на політичному компроміс, а тому не завжди міцний, союз короля і представників різних станів, в тому числі і третього стану. Політичним виразом цього союзу стали особливі станово-представницькі установи – Генеральні штати і провінційні штати.