22. Становлення конституційного ладу; утвердження республіки у Франції.

Законодавчі збори, що відкрилися 1 жовтня 1791 р., за своїм складом відображали нове соціально-політичне розмежування в суспільстві. Політичне розмежування у столиці та країні відображало різні уявлення лібералів і народних мас про досягнення цілей революції і стало тим фоном, на якому визрівала конституційна криза.

У новому законодавчому органі практично не було відкритих роялістів, значна частина депутатів належала до течії фейянів, ліві були представлені якобінцями, більшість із яких представляли провінцію Жиронда («жирондисти»); майже половина депутатів не мала точної політичної орієнтації. Поступово під тиском обставин лідерство все більш захоплювати жирондисти-республіканці.

Перед ними постали проблеми організації влади за Конституцією, насамперед протидія з боку корони, права і статус якої конституціоналісти намагалися всіляко зберегти. Людовік XVI шукав підтримки за кордоном, серед емігрантів, і тільки під тиском погодився з Конституцією. Законодавча діяльність Установчих, а потім і Законодавчих зборів сприяла посиленню суспільної напруженості і, як наслідок, появі могутнього реакційного руху, що згуртувався навколо корони. До цього додалося загострення зовнішньополітичних відносин

Франції з Австрією і Пруссією, що в результаті призвело до початку війни. Перші військові поразки стали певним прикриттям бажання Людовика XVI змінити Конституцію, посиливши монархічні елементи. З цією метою він звільнив з уряду жирондистів.

Спроби жирондистів і Зборів у цілому зберегти Конституцію відіграли тільки провокаційну роль для наростаючого ліворадикального руху. У ніч з 9 на 10 серпня Паризька комуна організувала повстання, результатом якого стала ліквідація монархії Й анулювання Конституції 1791 року. До влади прийшли представники радикальних кіл торгово-промислової буржуазії - жирондисти.

Перехід до нових форм організації влади здійснювався з 10 серпня 1792 р. по 2 червня 1793 р (другий етан революції) в обстановці подальшого посилення революційних настроїв і розширення народного руху. Протягом серпня-вересня 1792 р. фактично встановилася республіка на основі рішень Законодавчих зборів. У системі зв'язків елементів форми правління був ліквідований головний юридичний обмежувач законодавчої влади – право королівського вето на прийняті закони; управління державою доручалося надзвичайному органові - Виконавчому комітету з 6 чоловік (його очолив керівник Паризької комуни Дантон). Було також ухвалено скликання Національного конвенту з конституційною владою. Законодавчо встановлений новий порядок проведення виборів у конвент говорив про посилення демократичного змісту політичного режиму. Вони мали проводитися на основі загального виборчого права (чоловічого), за яким правом обирати наділялися псі французи віком від 21 року з річним цензом осілості, котрі працювали (тільки не обслугою) і мали самостійний заробіток.

З вересня 1792 р. - по червень 1793 р. юридично конституювалася республіка на основі нових конституційних рішень Національного конвенту. Вибори до Конвенту завершились у вересні 1792 року. Найбільш серйозним показником радикального політичного процесу, що відбувався у країні, була відсутність у Конвенті конституціоналістів.

Конвент відкрився 21 вересня 1792 р. в обстановці національного піднесення з приводу перших перемог реорганізованої патріотичної армії над монархічною інтервенцією. Першими його рішеннями були скасування монархії, анулювання Конституції 1791 р. і проголошення 25 вересни 1792 р. Франції республікою. Встановлена у Франції республіка з цього часу й до відновлення монархії Наполеоном Бонапартом отримала узагальнену назву – Перша республіка.