35.Диктатура Франко в Іспанії.

Франсиско Франко(1892-1975) - диктатор Іспанії.. В 1936 очолив військово-фашистський заколот проти Іспанської республіки, спираючись на допомогу, а потім і відкриту інтервенцію фашистської Німеччини та Італії. У 1939 після падіння республіки його було проголошено військовою хунтою довічним главою ( "каудильйо") іспанської держави. Одночасно зайняв пости вождя Іспанської фаланги, голови Ради Міністрів (пішов з цієї посади в 1973) і головнокомандувача всіма збройними силами.

Після перемоги в лютому 1936 Народного фронту Франко став ключовою фігурою антиурядового змови. 17 липня 1936 в Марокко спалахнув заколот, який охопив усі гарнізони Іспанії і переріс у Громадянську війну в Іспанії 1936-1939 років. 1 квітня 1939 громадянська війна завершилася поразкою республіки. Декрет від 8 серпня 1939 підтвердив необмежені повноваження Франко в законодавчої, виконавчої та судової сферах. Він був проголошений довічним головою іспанської держави. Встановлення порядку вилилося в масові страти і концентраційні табори. Дозволеної залишилася лише одна партія - фашистська, посилилася цензура. У Другій світовій війні Іспанія знову зберегла нейтралітет, і почалося поступове відновлення країни.

26 липня 1947 він підписав «Закон про спадкування поста глави держави», відповідно до якого Іспанія оголошувалася монархією. Однак королівство виявилося без короля: главою держави як і раніше залишався Франко, що визнавав відповідальність тільки перед Богом і історією.

У 1950 рішенням Генеральної Асамблеї ООН держави-члени ООН отримали можливість відновити дипломатичні відносини з Іспанією. У 1953 США й Іспанія уклали угоду про створення кількох військових баз США на території Іспанії. У 1955 Іспанія була прийнята в ООН. Лібералізація економіки та економічне зростання в 1960-і роки супроводжувалися деякими політичними поступками. У 1966 був ухвалений Органічний закон, що вніс ряд ліберальних поправок до конституції.

Після прийняття Іспанії в ООН поступово почалася модернізація країни. У 1957 Франко дав згоду на передачу контролю над економікою технократів, прихильникам відмови від автаркії (ізоляціонізму). Отримавши кредити від міжнародних організацій, Іспанія у 1959 прийняла «План економічної стабілізації», послабив адміністративний контроль над економікою. Був відкритий широкий доступ іноземному капіталу, песета стала вільно конвертованою валютою. Франко пильно стежив, щоб лібералізація відносилася тільки до сфери економіки і відкидав демократизацію політичного і соціального життя суспільства.

З 1950 в Іспанії стали спалахувати нелегальні страйки, в 1960-х роках вони почастішали. Виник ряд нелегальних профспілкових комітетів. З рішучими антиурядовими вимогами виступили сепаратисти Каталонії і Країни Басків, які наполегливо домагалися автономії.

Суттєву підтримку режиму Франко надала іспанська католицька церква. У 1953 Франко уклав конкордат з Ватиканом про те, що кандидатури вищих ієрархів церкви будуть вибиратися світською владою. Однак починаючи з 1960 керівництво церкви стало поступово відмежовуватися від політики режиму. У 1975 папа Римський публічно засудив страту декількох баскських націоналістів.

У 1960-і роки Іспанія стала налагоджувати тісні зв'язки з країнами Західної Європи. участі Іспанії у військових і економічних союзах західноєвропейських країн. Перша прохання Іспанії про прийом до ЄЕС була відхилена в 1964. Поки Франко залишався при владі, уряди демократичних країн Західної Європи не бажали встановлювати з Іспанією більш тісних контактів.

В останні роки життя Франко послабив контроль над державними справами. У червні 1973 він поступився посадою прем'єр-міністра, який займав протягом 34 років, адмірала Луїсу Каррера Бланко. У грудні Каррера Бланко був убитий баскськими терористами, і його замінив Карлос Аріас Наварро, перший цивільний прем'єр-міністр після 1939. До самої смерті Франко Іспанія залишалася авторитарною державою.

Генерал Франко прийшов до влади в смутні часи, отримав її через громадянську війну, і правил майже 40 років. Він заздалегідь виписав собі на виховання 10-річного сина поваленого короля, вивчив, провів через військову службу, І тільки 23 червня 1969 Франко призначив, а кортеси затвердили принца Хуана Карлоса де Бурбон (Хуана Карлоса I), онука Альфонса XIII, майбутнім королем Іспанії. У листопаді 1975 Франко помер.