32. Фашизм: витоки, ідеологія.

Появі та поширенню фашизму сприяли такі чинники, які виникли в результаті світової війни в ряді європейських країн: суттєві зміни в традиційній соціальній структурі, соціально-психологічна криза, втрата значною частиною населення колишнього життєвого рівня і звичного соціального статусу, приниженість національної самосвідомості.

Фашизм – ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Основою ідеології фашизму є крайній шовінізм і націоналізм, що переходять в ідею расової обраності, мілітарізм і вождизм.

В будь яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію, підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.

Основними характеристиками фашизму є: панування правої ідеології, традиціоналізм, радикальний націоналізм, антикомунізм, етатизм, корпоративізм, елементи популізму, мілітаризм.

Для фашистських держав характерне посилення регулюючої ролі держави як в економіці, так і в ідеології: корпоратизація держави через створення системи масових організацій і соціальних об'єднань, насильницькі методи придушення інакомислення, неприйняття принципів економічного і політичного лібералізму, відкритий терор проти робітничого руху.

Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади.

Перша фашистська організація з'явилася в Італії у березні 1919 року. Вона була сформована як напіввійськова дружина колишніх фронтовиків і називалась «Союз італійських воїнів». Їх назва дала найменування усьому фашистському рухові. Підтримані великим капіталом, італійські фашисти розпочали боротьбу за владу.

У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з А. Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму.

З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 – 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.

У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став А. О. Салазар, який спирався на партію «Національний союз» та воєнізовану структуру «Португальський легіон».

Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії «Французька дія», «Французька солідарність», Народна французька партія, бойові союзи «Фасції» та «Вогненний хрест».

У Великобританії на початку 20-х років діяли досить чисельні «Британські фашисти» та «Імперська фашистська ліга», після розпаду яких у 1932 р. постав «Британський союз фашистів» на чолі з колишнім лейбористом О. Мослі.

У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок.

Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір – Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії –Спілка борців за свободу. В Угорщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Угорська робітнича партія, в 1935 р. – Партія схрещених стріл на чолі з Ф. Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія «Залізна гвардія». У Чехословаччині під керівництвом генерала Р. Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом – Партія національної єдності.