10. Розвиток самоуправління у феодальній Європі.

Саме поняття «самоврядування» виникло та було вжите в період Великої французької революції, щоб підкреслити самостійність громади щодо держави. 1808 року прусський міністр барон фон Штейн використав ідею самоврядування в законі про статуси міст, що визначав міську громаду як політичну одиницю. Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з’явилося в середині XIX ст., і сам термін «місцеве самоврядування» вперше ввів в користування німецький юрист Рудольф Гнейст для визначення такого виду управління на місцях, за якого територіальні громади, що історично склались, законодавчо були наділені правом самостійного вирішення місцевих проблем. При цьому діяльність самоврядних громад була вільна від державної адміністрації та її чиновників на місцях. Місто прагнуло звільнення від опіки сеньйора і знайшло вихід. Воно вирішило просто відкупитися від сеньйора, вправно сплачуючи останньому податки і подарунки, в обмін на внутрішню автономію з міським виборним самоврядуванням.

У 12 ст. почало складатися спеціальне міське право, для більшості міст Німеччини, Центрально-Сх. Та ПН. Європи його основою стало Магдебурзьке право. У 1188 р. міщани Магдебургу отримали відповідний привілей від свого сеньйора – магдебурзького архієпископа. Магдебурзьке право було сформоване на базі «Саксонського зерцала» та постанов суду шеффенів магдебургу. Міста отримали самоуправління «виборний магістрат у складі райців-консулів, які обирали бургомістрів», податковий і судовий імунітети, право на земельну власність, різноманітні льготи в торгівлі і промислах та звільнення від повинностей на користь сюзерена.

З 13 ст. магд. Право та його різновиди поступово стали звичними для міст Європи. Були створені кодифіковані збірники магдебурзького права та відповідні трибунали, де вирішувалися спірні питання. Магдебурські суди на спеціальних сесіях вирішували справи суперечок міщан з шляхтою. У Італії, Франції та пірнейськи містах отримали розвиток різновиди самоуправління комун, які розвивалися вже в попередній період.

Великі міста добивалися статусу – імперських чи королівських і самі ставали своєрідними феодалами, перетворюючись з економічно самоврядних територій в політичні одиниці. Їм була потрібна сильна централізована влада, яка б забезпечила безпеку шляхів і зупинила міжусобиці та феодальну анархію. В багатьох випадках у приміських селах, які підпорядковувалися міській владі, повність скасовувалися всі види залежності і їх населення включалося у міське життя. В Італії це стало правилом.

У Західній Європі та Пн. Америці за останні двісті років право на місцеве самоврядування, незважаючи на значну різноманітність систем, стало конституційно визнаним у більшості держав.

Магдебурзьке право (німецьке міське право) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки. Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо. Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів – купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів. Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки.

Феодали втручалися у міські справи, ставили в окремих містах половину магістратів, призначали війтів. У відповідь міста захищали збройною силою свої права, зокрема не дозволяли шляхті своїх підданих, які набули у місті нерухомості, або отримали міське право.

Найбільшим успіхом міст були власні депутати у представницьких органах станових монархій. Прибалтійські міста організували потужний політичний союз – Ганзу, з власними збройними силами та флотом, яка стала монополістом на Балтиці. З у годи Гамбурга з Любеком(1241 р. ) виник союз більше 90 міст, який управлявся спільною радою (Ганзатагом) і проіснував до 1669 р.