23.Цивілізація як об’єкт дослідження культурології. Лінійність і циклізм в генезисі культури.

Слово "цивілізація" походить від латинського слова civilis - "громадянин". Словом civilis - "громадянський", "державний", відповідно, означалось те, що належить людині як громадянину держави, що стосується її як громадянина.

В європейських мовах термін "цивілізація" для означення культурного історичного процесу і його досягнень усталився на межі XVIII-XIX ст. Уже французькі філософи-просвітники називали "цивілізованим" суспільство, засноване на началах розуму і справедливості. З того часу термін "цивілізація" почав широко вживатись нарівні з терміном "культура".

Проте майже відразу була започаткована і практика наукового протиставлення культури і цивілізації. Разом з тим деякі вчені почали використовувати термін "цивілізація" для означення тільки певного етапу культурного розвитку. В XIX ст. поняття "цивілізація" почало активно вживатись відносно нового способу життя, специфікою якого є зростання ролі матеріально-технічної культури.

Одним з перших у новоєвропейській науці негативно почав оцінювати прогрес і цивілізацію Жан-Жак Руссо. З кінця XIX ст. в багатьох концепціях історичного розвитку людського суспільства активізувалися спроби протиставити культуру і цивілізацію в історичному ракурсі. Цивілізація почала трактуватись як окремий феномен, що формується на певному (пізньому) етапі розвитку культури (так би мовити, "вслід".за культурою), протистоїть культурі за багатьма параметрами та характеристиками.Тобто цивілізація (в такому розумінні), сама виростаючи з культури, прагне витіснити культуру, посісти її місце. 

В основі циклічних теорій культурного розвитку - заперечення ідеї еволюціонізму, тобто відмова від лінійності в трактуванні людської історії. Прихильники цивілізаційної методології висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку, що ґрунтується на тезі про культурно-історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм.

Прихильники кругової моделі розвитку вважають, що суть історико-культурного руху - це круговороти, рух по колу, або існування декількох ізольованих один від одного культурних кругів. При цьому підкреслюється схожість між соціокультурними явищами та життєвими циклами біологічних організмів, повторюваність розглядається як основна риса існування всього живого.

25. Культкра людини доісторичних часів.

Первісна доба одна з най триваліших та найважливажливіших. Етап. Культурн.розв. людства. К. первісн. Доби – к. матеріальна. Особливо важливу роль у житті первісн. Людини відіграв. Метали та техніка виготовлення праці, зброї, прикрас. Тому і назви: кам’яна доба, мідна доба, доба бронзи та заліза.

Первісна соціокультурна система володіє власною динамікою розвитку, яка служить відтворенню існуючої структури. Ця система за відсутністю дії зовнішніх факторів не иідвласна ніяким істотним змінам, що періодично повторюють ритуали оновлення.

Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці людини здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функціями людської поведінки. Саме в цих рамках людина, чий інформаційний розвиток (сприйняття чуттєвими органами різних подразників, їх оцінка та використання) був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розумових здібностей -цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.

Іншою особливістю первісної культури є її синкретияшш характер, який втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемними тваринами. Фундаментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне («людина є тим, що вона з'їдає»), являє собою закон тотемізму, що виявляється і в класовому суспільстві.

Третя особливість первісної культури полягає в тому, що вона є культурою табу (заборонів). Звичай табу виник одночасно з тотемізмом і являв собою важливий механізм контролю та регулювання соціальних стосунків. Статево-вікове табу регулювало статеві зв'язки в колективі, харчове табу визначало характер їжі, призначеної вождю, воїну, жінці, дітям... Інші табу були пов'язані з недоторканістю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорій членів племені. Певні речі, в тому числі й їжа, що належали вождю, також були піддані табу. Досліджувачі (Дж. Фрезер, Л. С Васильєв та ін.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.

Так, один з новозеландських вождів високого рангу й великої святості покинув край дороги залишки обіду, які підібрав і з'їв член його племені. Коли простолюдина повідомили, що він з'їв залишки трапези вождя, він помер в муках стражданні.